Тема 2.2. Методи і прийоми викладання літератури

Мета вивчення: дати уявлення про методи і прийоми викладання в школі; виявити найбільш оптимальні форми, методи, засоби навчання і виховання; вчити добирати і використовувати сучасні дидактичні методи й інтенсивні технології викладання.

Навчальний час: 2 години

Обладнання: епіграф, піраміда методів, таблиця методів і прийомів, пам’ятка ведення дискусії.

План лекції (навчальні питання):

1. Поняття про методи і прийоми викладання літератури.

2. Проблема класифікації методів.

3. Характеристика основних методів викладання літератури в школі.

4. Інтерактивні методи на уроках літератури

Література:

1. Лапушкіна н.П. Щербатюк в.С. Методика навчання української та зарубіжної літератур. Методичний посібник та робочий план-програма. – Слов’янськ, 2011. - 68 с.

2. Наукові основи методики літератури. Навчально-методичний посібник / За редакцією доктора педагогічних наук, професора, члена-кореспондента апн України н.Й.Волошиної. − к.: Ленвіт, 2002. − 344 с.

3. Пасічник є.А. Методика викладання української літератури в середніх навчальних закладах. − к.: Ленвіт, 2000. − 384 с..

4. Аругіанян М. Самостійна робота на уроках української мови та літератури // Вивчаємо українську мову та літературу. – 2007. - №2.

5. Васюта С. Роль методу наочності у розкритті образності поетичного слова на уроках літератури в старших класах // Українська література в ЗОШ . – 2007. - №11

6. Городячок І. Шкільна лекція як ефективний метод вивчення публіцист-тики у старших кл. // Українська література в ЗОШ.– 2007.- № 7.

7. Дига Н. Самостійна робота як шлях розвитку пізнавальної активності учнів на уроках літератури // Українська література в ЗОШ. – 2007.- № 2.

8. Пархомець І. Навчання як дослідження // Вивчаємо українську мову та літературу – 2006. - № 8.

9. Савчук Н. Літературна дискусія // Українська мова та література. – 2006. - № 16, квітень.

10. Фасоля А. Діяльнісна основа навчання (інтерактивне навчання) // Дивослово. – 2006. - №6, С. 2-5, №7 с. 23-29

11. Щербина Л. Упровадження інтерактивних технологій на уроках літератури // Дивослово. – 2005. - № 2. – С. 23-26.

Ключові поняття: метод, прийом, інтерактив, класифікація.

Основний зміст

Питання 1. Поняття про «метод», «прийом», «вид діяльності»

Щоб зробити викладання літератури у школі ефективнішим, спрямованим на розвиток творчих здібностей учнів, необхідно визначити і систематизувати творчі методи освоєння літератури, розвивати можливості та межі кожного з них, прийоми роботи, мету й умови їх застосування.

Узагальнюючи доробок вчених-методистів, можна твердити, що нині під поняттям „метод”(з грец. – спосіб дослідження явищ, шлях пізнання істини) розуміють спосіб упорядкованої взаємної діяльності вчителя та учнів, спрямованих на розв’язання навчально-виховних завдань. А „прийом навчання” – це засіб реалізації методу, його складова частина, деталь, елемент, окремий крок у тій пізнавальній роботі, яка здійснюється під час застосування того чи іншого методу.

Процес збагачення літературними знаннями і вміннями здійснюється шляхом творчого застосування системи методів і прийомів.

Складність створення стрункої системи методів і прийомів навчання пов’язана з різноманітністю видів діяльності учителя й учнів, адже кожний обраний метод потребує для свого застосування найефективніших прийомів, які і спрямовують пізнавальну діяльність.

Метод → прийом → вид діяльності

Питання вибору і класифікації методів викладання літератури є однією з головних проблем у педагогічній науці. Це зумовлюється різноманітністю змісту літератури як навчального предмету, її широкими можливостями. Для учителя важливо обрати такі методи, які б стимулювали максимальну активність учнів.

Методисти пропонують більше уваги приділяти не пасивному сприйняттю матеріалу, а активній, самостійній, науково-пошуковій діяльності.

Адже ще Конфуцій сказав: «Те, що я чую – я забуваю, те, що я бачу – я запам’ятовую, те, що я роблю – я розумію».

Американські вчені на основі досліджень довели, що найефективнішими методичними прийомами уроку є ті, які спонукають до самостійної діяльності.

Піраміда сприйняття різних методів навчання

Лекція 5%

Читання 10%

Зорове й слухове

сприйняття – 20%

Демонстрація — 30%

Групова дискусія — 50 %

Практичні вправи — 75%

Навчання інших (практичне) — 90%

Засвоюємо: 10% того, що читаємо, 20% того, що чуємо, 30 % того, що бачимо, 50% того, що бачимо і чуємо, 70% того, що говоримо, 90% того, що говоримо й робимо. (Вернон Мегнесон)

Це ні в якому разі не виключає використання лекції та розповіді, вони бувають незамінними на деяких етапах навчання, але їх необхідно поєднувати з більш активними прийомами. Наприклад, учні слухаючи лекцію, не ведуть конспект, а записують питання до лекції. Учитель перемежовує лекцію бесідами, невеличким завданнями.

Вибір методу зумовлюється:

- змістом навчального матеріалу

- завданням, яке ставить учитель на уроці

- віковими особливостями

- бюджетом часу

- інтелектуальним рівнем класу

- майстерністю учителя

Питання 2. Проблема класифікації методів.

Проблема класифікації методів давня і природна, бо класифікацій може бути кілька, залежно від того, який принцип береться за основу. У методичній науці існують декілька принципів класифікації методів опанування літератури, зокрема:

• за джерелом знань (Борис Степанишин): словесні (слово учителя, бесіда, літ гра); практичні (робота з книгою, перекази, твори); наочні (усі види наочності: демонстрація, ілюстрування, програвання);

• за формою набуття знань (Євген Пасічник): лекція, бесіда, самостійна робота;

• за ознакою активності учнів у навчальному процесі (Григ. Ващенко): пасивні (лекція, розповідь учителя, метод книжкових завдань, метод наочності), напівактивні (евристичний, активно-ілюстративний), активні (шкільна екскурсія, дослідницький, реферативно-семінарський)

• за характером діяльності учителя й учнів під час навчального процесу (М. Кудряшов): творче читання, евристичний, дослідницький, репродуктивний.

«Помилковим є прагнення створити узагальнену класифікацію. - вважає докт. пед наук Ганни Токань. – Учитель має знати якомога більше методів і виробити власну систему їх застосування.

Питання 3. Характеристика основних методів викладання літератури в школі.

Розглянемо більш докладно найбільш розповсюджену класифікацію, взявши за основу роботи М.І.Кудряшова і загально дидактичну класифікацію І.Я.Лернера та М.М.Скаткіна (див. таблицю).

Перший етап у логіці пізнання літератури як навчального предмета – культура читання художнього твору. Йдеться про те, що шкільна психологія вважає читання одним із видів рецептивної мовної діяльності, яка містить спонукально-мотиваційну, аналітико-синтетичну та виконавчу частину. Тому аксіоматичним є твердження: щоб читання відбулося як таке, учень має відчувати потребу в ньому, а вчитель – забезпечити ефективні механізми читання. Отже, на першому етапі домінує метод творчого читання, дія якого сприяє розширенню життєвого досвіду учнів, розвитку їхніх естетичних і моральних почуттів – специфічно літературний метод, який полягає в активізації безпосереднього емоційного, естетичного сприймання твору.

Читання художнього тексту проводиться на кожному етапі вивчення художнього твору, майже на кожному уроці читаються окремі твори або уривки з них. Формулюючи мету читання, учитель повинен мати на увазі художньо-естетичні завдання, поглиблене сприйняття твору мистецтва. але факти свідчать, що часто учні середньої ланки (5-7 класів) мають низький рівень техніки читання і тому учителю необхідно визначати і застосовувати ще й такі прийоми методу творчого читання, які б ефективно впливали на розв’язання цієї проблеми шляхом залучення учнів до певних видів діяльності.

Використовуючи метод творчого читання, учитель у кожному окремому випадку продумує низку прийомів його реалізації, визначає, який саме прийом матиме домінуючу роль, а який допоміжну, що залежить від характеру самого тексту. Так, використовуючи прийом читання художнього тексту ланцюжком, можна додати допоміжні прийоми: читання під музику (коли є описи природи, пір року, ліричні відступи тощо), за особами (трапляються в тексті цікаві діалоги, читається драматичний твір), повторне читання (якщо потрібно звернути особливу увагу на невеличкий за обсягом і важливий за змістом уривок або вислів, що важливо запам’ятати, чи уривок, який потребує пояснення або коментарю). Обов’язково щоразу планувати застосування прийому виразного читання, адже чіткому читанню і мовленню слід навчати учнів на кожному уроці.

Метод творчого читання не зводиться лише до читання твору, сюди входять і такі види навчальної діяльності, як складання читацьких відгуків, перекази творів, близько до тексту, художня розповідь, ілюстрування прочитаного малюнками тощо.

Після читання твору логічно розпочати бесіду, спрямовану на поглиблене розуміння змісту художнього тексту. Тому наступним може бути метод евристичної бесіди. Евристичний метод реалізується через систему запитань і завдань, які націлюють учнів на те, щоб на основі спостережень, аналізу фактів зробити самостійні висновки.

Домінуючими прийомами цього методу є евристична бесіда й навчальний диспут у їхній взаємодії (евристична бесіда розпочинає диспут, допомагає його провести).

Евристична бесіда реалізується в три етапи: підготовчий, проведення, висновки. На підготовчому етапі учитель пильно переглядає художній текст, добирає додаткову літературу (літературознавчі, біографічні матеріали, статті підручників), звертається до інших видів мистецтва – вистав, кінофільмів, телепередач тощо, створює систему запитань і завдань.

Евристична бесіда може складатися з трьох частин: 1) випереджальні запитання, спрямовані на виявлення ступеня загального сприйняття тексту (Що зображено? Про що йдеться?), тобто змісту; 2) запитання, що стосуються поетики (Як зображено?), тобто форму; 3) загальні запитання, які дадуть змогу підвести учнів до розуміння ідейно-художнього змісту твору.

Запитання мають бути: чіткими і зрозумілими за змістом і не містити зайвих слів; невеличкими за обсягом; складеними за принципом „від простого до складного”; основними та додатковими; у кількох варіантах, з урахуванням рівнів підготовки учнів; спрямованими на чітку відповідь. (Наприклад, неправильно задавати питання: - Що ви знаєте про Тараса Шевченка? (Правильно: які факти з біографії Шевченка ви пам’ятаєте з вивченого в минулому році?)Якою Шевченко змалював Катерину? (Правильно: Якими рисами характеру наділив героїню автор?)

Якщо учні не певні, що їхня відповідь на запитання правильна, учитель насамперед має звернути увагу на його зміст та формулювання.

Творчі завдання ефективно можна виконувати застосовуючи додатковий для цього методу прийом зіставлення.

Доцільно зіставляти: ті чи інші епохи, літературні напрями; біографії та творчий шлях письменника, творчі контакти (зустрічі, листування, обмін задумами); близькі за ідейно-тематичною спрямованістю твори; художні образи української та зарубіжної літератури, типологічно схожі, але які мають національно-специфічну забарвленість тощо.

Виконуючи подібні творчі завдання, учитель підводить учнів до самостійного розкриття теми та ідеї твору. його композиції, сюжету, специфіки образної системи, своєрідності художньої форми.

Літературна бесіда має декілька видів (залежно від того, яка роль у ній відводиться вчителю, а яка учневі). Найпоширеніший із них – бесіда заздалегідь визначеними запитаннями. Учитель пропонує учням систему запитань, щоб допомогти їм самостійно розібратися у художньому творі, знайти у його тексті необхідні докази. Підтвердити при потребі свої висновки цитатами та підготуватися до колективної бесіди у класі. Частина запитань дається окремим учням, які на цьому уроці входять до творчої групи, а решта – класові.

Інший вид літературної бесіди – „вільна бесіда”. Застосовуючи її, учитель жодних запитань учням заздалегідь не пропонує. Вони лише повинні добре орієнтуватися у художньому тексті, а бесіда проводиться за запитаннями, які виникають у процесі обговорення. Такий урок не позбавлений системності. Учитель має розробити план-конспект уроку, визначивши спрямованість бесіди, її висновки. Запитання з боку учнів „провокуються”, відхилення від теми в ході розмови коригуються.

Ефективність методу евристичної бесіди залежить від двох головних умов: підготовленості учнів і продуманої учителем системи запитань і творчих завдань.

Сьогодні все більше і більше вчені й учителі звертаються до такої форми навчальної діяльності, як дискусія. Уміння дискутувати зовсім не просте, йому потрібно вчити – вчити вислуховувати іншу думку, толерантно до неї ставитися, переконувати логікою аргументації, визнавати справедливість доводів опонента.

За даними американських дослідників, ефективність засвоєння матеріалу учнями у процесі різних видів і форм навчальної діяльності найвища під час дискусії. (звернення до піраміди). На жаль. за браком часу, що відводиться на ту чи іншу тему, учителі нечасто звертаються до цієї необхідної й цікавої форми організації навчального процесу.

На роль дискусії на уроках літератури звертали увагу багато вчених, методистів. Серед них Ю.Мальований, Г.Бєлєнький, Л.Сімакова, Г.Бондаренко, М.Качурін, І.Гончаров, Л.Лєсохіна та ін.

Під час дискусії школярі набувають навичок, які будуть їм потрібні у практичному житті: уміння будувати свою поведінку з урахуванням позицій інших людей, толерантно ставитися до іншої точки зору, вміти слухати та аргументувати.

Залежно від навчально-виховної мети та характеру отриманих знань шкільні дискусії умовно прийнято розподіляти на такі типи:

• дискусія-роздум (проблема, яка вирішується на такій дискусії має декілька шляхів її вирішення, дає можливість сформулювати різні варіанти висновків, що основані на суб’єктивних позиціях учнів);

• дискусія-доказ (в результаті якої обґрунтовується і практично перевіряється остаточна істина, певна сума знань, що була осмислена в процесі вивчення навчальної теми);

• дискусія-узагальнення (в основі цього типу дискусії лежить проблема, вирішення якої допомагає узагальнити, систематизувати знання учнів, наприклад, дискусія – узагальнення на заключному етапі вивчення навчальної теми);

• дискусія-імітація (на якій моделюються фрагменти наукових дискусій, наприклад, захист учнівських наукових доповідей на засіданнях МАН, де відбувається полеміка з опонентами).

Для того, щоб дискусія пройшла успішно, учителю необхідно звернути увагу на такі фактори:

• схильність класу до полеміки, тобто наявність учнів, здатних презентувати самостійну, неординарну думку;

• характер питань, що обговорюється, має надавати можливість виявити різні точки зору, де одна виключає іншу, а боротьба між ними веде до істини.

• сприятливий психологічний мікроклімат уроку.

Необхідно підкреслити вирішальну роль учителя під час цієї форми роботи. Успішність її залежить від уміння педагога викликати учнів на дискусію, можливо, й „спровокувати” її, тобто поставити такі запитання та проблеми, які б вели до самостійних пошуків їх вирішення, забезпечити своєчасну підтримку всім учасникам дискусії, створювати атмосферу, яка б виключала в учнів почуття невпевненості, дискомфорту перед невдало сформульованим словом.

При організації дискусії можна виділити наступні етапи:

1 етап – підготовка до дискусії;

2 етап – сама дискусія;

3 етап – заключний (підсумки, результати дискусії).

На етапі підготовки до дискусії учителю необхідно звернути увагу на схильність класу до полеміки тобто наявність учнів, здатних висловлювати самостійні, неординарні думки; вміння їх вислуховувати іншу точку зору та запропонувати свою. Готуючи учнів до дискусії, доречно запропонувати їм правила дискусії.

Чому треба наголошувати на дотриманні правил дискусії? (щоб диспут не перетворився на неорганізовану суперечку).

Учителеві важливо продумати, який твір і якого автора зацікавить і схвилює учнів, буде близьким їхнім проблемам, викличе свідомо неоднозначні оцінки. Так, багато творів, особливо у старших класах, можуть викликати дискусійні питання. Наприклад, під час вивчення «Гайдамаків» Шевченка варто обговорити питання «Чи можна виправдати Гонту, який вбив власних дітей?». Подібне питання постає й в 11 класі під час вивчення новели Хвильового «Я (Романтика)», де герой вбиває власну матір: «Головний герой злочинець чи жертва?». Близькою буде старшокласникам проблема кохання і зради, яка може викликати дискусію на уроках вивчення «Лісової пісні» Л. Українки та «Марусі Чурай» Л. Костенко. Тобто вчитель може передбачити, що твір схвилює старшокласників, змусить замислитися не тільки над долями героїв роману, але й над своїми.

На наступному етапі важливо з’ясувати характер запитань, що будуть обговорюватися на уроці, дозволяючи виявляти різні точки зору, коли одна виключала б другу, а протиріччя між ними і вело б до істини. Цікаво було б, якби старшокласники також брали участь у складанні запитань для дискусії. Такий процес співтворчості, коли враховуються інтереси та потреби, знання та можливості учнів, сприяє розвитку довіри між педагогом і старшокласниками, ще більше зацікавлює у дискусії.

Під час підготовки до дискусії кожен із її учасників має визначити, на якому матеріалі буде запропонована його позиція, продумати план та композицію (логіку переходу від однієї тези до іншої) свого виступу, дібрати аргументи та контраргументи, факти і докази, що будуть висловлені під час дискусії, відповідно до мовленнєвих норм оформити свій виступ, зафіксувати це у пам’яті, передбачити деякі запитання опонентів і провести своєрідну репетицію з метою відпрацювання мовленнєвих навичок. Учителю варто підкреслити важливість початку виступу, адже це місток між виступаючими та слухачами. За першими фразами можна з’ясувати, чи вміє людина говорити, чи володіє вона аудиторією. Тому початок виступу має бути енергійним та емоційним, інформативним та оригінальним. Слід нагадати правила побудови виступу (теза – докази – аргументи – висновок), цікаво зазначити, що аргументи не слід пропонувати у низхідному порядку, краще розпочинати з більш сильніших доводів і такими ж сильними закінчувати.

Під час проведення дискусії завдання вчителя полягає в тому, щоб керувати настроєм класу; створити певну атмосферу думок і почуттів, що відповідають поставленій меті; продумати, під час якого фрагменту дискусії варто зупинитися, щоб записати найбільш переконливі аргументи. Учителю варто залучити учнів до використання у процесі виступів засобів емоційно-образної виразності мови (риторичні звертання та питання, крилаті вислови, різного роду паузи, логічні наголоси, жести, міміка, погляд тощо).

Отже, під час ретельно підготовленої та вдало продуманої дискусії розвиваються уміння та навички самостійного аналізу та критичного осмислення навчального матеріалу, презентації своєї точки зору, уміння доводити свої думки, толерантно ставитися до позиції інших, узагальнювати, робити висновки.

Застосовуючи евристичний метод, учитель значною мірою готує учнів до аналітичної роботи, яка потребує вже іншого навчального методу – дослідницького. Його учитель застосовує, коли ставить за мету вчити учнів піддавати художній твір ретельному науковому розгляду, аналізувати, студіювати. Дослідницький метод взаємодіє з евристичним, але при його застосуванні серед інших видів діяльності домінує самостійна робота учнів. Цей метод, як і решта інших, вважається навчальним. Від учнів не чекають наукових відкриттів, хоча окремі випадки і можуть траплятися. У середніх класах учитель застосовує лише окремі елементи цього методу, які допомагають виконати пропедевтичну роботу. Всебічне його застосування передбачається у старших класах, коли для стимулювання навчальної діяльності залучаються усі його прийоми. На цей час учні вже повинні мати засадничі знання, навички роботи з літературою різних стилів.

Логічно завершує процес пізнання репродуктивний метод, оскільки він спрямований на те, щоб відновлювати, відтворювати те, що збереглося в пам’яті. Реалізується він, як і інші методи, за допомогою прийомів, спрямованих на стимуляцію навчальної діяльності учнів.

Головна мета цього методу – дати учням знання в готовому вигляді та орієнтувати їх зусилля на запам’ятовування відповідної інформації. Тому в методичній літературі його ще називають викладацьким, або репродуктивно-творчим. Але завдання вчителя не лише дати основи літературних знань, а й навчити самостійно здобувати більший обсяг інформації.

Домінуючими прийомами цього методу є: слово вчителя, розповідь учителя, лекція.

Слово і розповідь вчителя – прийоми, які найчастіше використовуються у середніх класах; лекція – домінуючий прийом репродуктивного методу, який учитель найчастіше застосовує у старших класах.

Слово вчителя застосовується коли учням необхідно подати будь-яку коротеньку інформацію. Він допомагає вчителю розпочати урок, підбити підсумки перевірки домашнього завдання, забезпечити учнів необхідною інформацією протягом уроку, пояснити домашнє завдання тощо.

Розповідь учителя – це поширене слово вчителя, до якого він вдається, коли викладає біографічну довідку, яка безпосередньо стосується виучуваного художнього твору, фактів громадсько-політичного життя, на яких створювався твір, історико-культурні та літературні явища життя, історико-порівняльні паралелі світової й української літератур, переказує окремі епізоди, які не вивчаються текстуально.

Готуючись до розповіді, учитель складає план, або план і тези, чи пише повний конспект, добирає наочність. Важливо, щоб початок розповіді зацікавив учнів, привернув їхню увагу до інформації, яку подає вчитель, спонукав до творчої діяльності.

У старших класах розповідь учителя поступово розширюється й набуває ознак лекції. Поняття „шкільна лекція” відрізняється від загальновідомого „лекція” своєю специфікою. Поняття „шкільна лекція” слід розуміти як усний виклад теми будь-якої навчальної дисципліни, зокрема „Української літератури”.

Переваги лекції: за короткий час охоплює значний обсяг матеріалу, дає можливість послідовно, доказово, аргументовано його подати.

Недоліки: обмежені можливості у засобах активізації учнів, слабкий взаємозв’язок учителя з учнем. Тому варто поєднувати репродуктивну і пошукову, розвивальну діяльність, залучати учнів у навчальний процес..

Готуючись до лекції, вчитель призначає учнів, які разом із ним її готуватимуть, і продумує, які завдання дати кожному з членів творчої групи. Звичайно учням пропонують:

оформити дошку (запис теми, епіграфа, плану уроку, цитат, дат тощо); оформити виставку книжок (видань письменника, критичної літератури, мемуарів, епістолярної спадщини. Наукових досліджень); підготувати плакати з висловлюваннями та відгуками сучасників, критиків, великих людей про письменника та його творчість; оформити стенд „Щоб урок був цікавим, прочитай..., взнай..., придумай..., напиши..., зроби..., добери...”; вивчити напам’ять вірші, які прозвучать під час лекції; бути співдоповідачами.

Слід також розпланувати, коли під час лекції будуть виконуватися ті чи інші завдання: учні складатимуть план, чи його запропонує вчитель; які частини лекції слухатимуть, а які – конспектуватимуть; складатиметься конспект лекції чи записуватимуться її тези. Далі вчителю потрібно визначати обсяг лекційного матеріалу залежно від того, скільки часу буде відведено на лекцію.

Залежно від вищезазначених умов виділяють види лекцій:

За формою проведення: 1. Керована лекція (новий матеріал ділиться на логічні частини, по 5 хв. Учні слухають, не записуючи, потім записують основні положення, обговорення в парах)

2. Лекція з паузами (в паузах виконуються завдання: 1-ша (підкреслити в записаному 2 основних положень і порівняти їх у парі), 2-га (складаємо таблицю: положення зрозумілі, положення, що вимагають уточнення), 3-тя (обмін конспектами, перевірка записів) В кінці – одні учні ставлять питання до матеріалу лекції, інші відповідають).

3. Лекція з допомогою учнів

За вибором навчального матеріалу: вступна лекція, оглядова лекція (розглядає творчість письменників, які не вивчаються монографічно), підсумкова або узагальнююча (висвітлює значення великого за обсягом худ.твору, всієї творчості письменника)

Лекція складається з таких частин: вступна, яка має зацікавити учнів темою і привернути їхню увагу; головна, в якій розкривається зміст теми, обґрунтовуються її теоретичні положення; заключна, в якій підбиваються підсумки, робляться висновки.

Запропонована класифікація методів навчання української літератури не вичерпує можливостей розв’язання цієї проблеми. Методист Є.А.Пасічник у книжці „Українська література у школі” зазначає: „Система методів М.І.Кудряшова орієнтує вчителя на забезпечення всебічної активізації розумової діяльності дітей, на розвиток їхніх творчих сил. Проте ця класифікація вимагає ще певного уточнення і глибшого наукового обґрунтування”. Адже „оцінка результатів застосування того чи іншого методу не може зводитися до врахування тільки освітнього ефекту й повинна включати в себе також урахування його ефективності в психологічному розумінні, тобто з боку просування учнів в їхньому розумовому розвитку. Залежно від умов та методів навчання, інтелектуальний розвиток учнів може бути вищим або нижчим”, – зазначали також психологи О.М.Леонтьєв, П.Я.Гальперін і Д.Б.Ельконін.

Отже, триває науковий пошук учених-методистів, дидактів, психологів, педагогів щодо розв’язання проблеми методів навчання та їх класифікації. Однак теоретичні знання цієї проблеми лише тоді будуть ефективними, якщо знайдуть шляхи творчого застосування у практичній діяльності вчителя.

Система класифікації методів навчання на уроках української літератури (М. Кудряшов)

Творчого читання

Евристичної бесіди

Дослідницький

Репродуктивний

Чотири ступеня в логіці пізнання літератури як навчальної дисципліни

1. Культура сприйняття художнього твору

2. Поглиблене засвоєння змісту твору

3. Аналіз твору, самостійна творча робота

4. Свідоме засвоєння набутих знань

ПРИЙОМИ

Індивідуальне читання (уголос, мовчки, ланцюжком, під музику), читання хором, читання в особах; коментоване читання; повторне читання, вибіркове читання; виразне читання; читання напам’ять та ін.

Побудова системи запитань; бесіда за прочитаним, словникова робота; побудова системи завдань, постановка проблеми; проведення диспуту, порівняння творів та ін.

Побудова системи питань, постановка проблемних запитань, дослідницьких завдань (аналіз, синтез, порівняння, узагальнення, оцінка художнього твору або критичної літератури, доведення факту наслідування, порівняння творів), надання тем для повідомлень, доповідей та ін.

Слово вчителя; розповідь учителя; лекція вчителя; завдання за підручником; самостійний добір навчального матеріалу та ін.

ВИДИ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Читання вдома і в класі; заучування напам’ять, активне слухання художнього читання, пошук слів, що вказують на національну специфіку твору, ілюстрування прочитаного та ін.

Складання плану, читацьких відгуків; художні перекази, перекази з елементами порівняння, створення сценаріїв, твір з елементами порівняння, порівняння творів, зіставлення підрядника, перекладу й переспіву та ін.

Аналіз художнього тексту різними шляхами, порівняльний аналіз, зіставлення у тематичному, проблемно-ідейному, історико-літературному планах творів, аналіз двох точок зору, зіставлення літературного твору з його екранізацією; самостійна оцінка вистави, кінофільму, твору живопису та ін.

Уважне слухання слова, розповіді, лекції учителя, запис плану, тез або конспекту лекції учителя, складання плану, таблиці, підготовка усних відповідей, повідомлень, доповідей, написання різних видів творів

Питання 4. Методи інтерактивного навчання:

Інтерактивні методи передбачають взаємодію не лише учня і вчителя, а також співпрацю між учнями. Існує кілька класифікацій інтерактивних методів. Наприклад, така:

1. робота в малих групах

прийоми: робота в парах, «два, чотири, всі разом», змінні трійки, карусель, акваріум, проектна робота, ти –мені, я – тобі, коло ідей

2. фронтальна робота

прийоми: коло ідей, мікрофон, мозковий штурм, навчаючи – вчуся, ажурна пилка, кейс-метод, незакінчене речення, займи позицію

3. дискусійне навчання

прийоми: дискусія, ток-шоу, дебати, піраміда, нескінченний ланцюжок

4. ігрове навчання

прийоми: рольова гра, судове засідання, урок-мандрівка, урок-казка, ти – стиліст, аукціон, встанови відповідність

Питання для самостійної роботи: Види інтерактивних методів на уроках літератури