Прийоми навчання читати виразно

1. Урахування інтонаційного забарвлення кожного розділового знака.

2. Прийом показу як наочна ілюстрація для того, щоб викликати в уяві живі картини, бажання прочитати твір.

3. Прийом зіставлення спонукає до обговорення, оцінки і вибору потрібної інтонації, запобігає помилкам (зіставлення виконання учнів і вчителя, двох учнів, відтворення інтонації з відтінком шаржування тощо).

4. Усне малювання сприяє розвитку творчої уяви, допомагає наблизитися до розуміння образів.

5. Бесіда за продуманими запитаннями (мета – зрозуміти смисл, уявити картину, визначити почуття автора, ставлення учнів, знайти кращі інтонації).

6. Хорове читання (знайти найоптимальніше звучання).

7. Читання в особах (пошук варіантів виконання, випробування здібностей у різних ролях).

8. Аналіз досягнень і недоліків у техніці мовлення, орфоепії, наголосах, логіці читання, емоційно-образній виразності (конкретні, суттєві зауваження, співчуття, щира доброзичливість).

9. Уважне слухання (використовуючи музичний запис як зразок, доцільно давати додаткові завдання: 1) вдумливо, уважно прочитати текст очима;

2) прочитати голосно, вслухаючись у власне виконання, або читати текст очима так, щоб відчути, як він звучить;

3) прослухати цей текст у виконанні артиста і зіставити його інтонаційну редакцію зі своєю).

Вимоги до виразного читання

1. Відтворення емоційної насиченості твору (внутрішнє «бачення», робота творчої уяви читця – особливо поетичного тексту).

2. Розуміння ідейно-художнього смислу, а не лише фактичного змісту тексту.

3. Вміння висловити своє особисте ставлення, передати зміст і настрій слухачам.

Процес підготовки до виразного читання може включати складання партитури, що є сукупністю умовних знаків, за допомогою яких роблять розмічування тексту, щоб запобігти можливим помилкам у процесі його читання.

Партитура художнього тексту – це графічне відтворення звучання художнього твору. Складаючи партитуру, позначають паузи, наголоси, підвищення й зниження тону, інтонаційні переломи тощо. Партитурні позначки допоможуть учителеві в процесі навчання учнів, особливо коли треба показати, як здійснити інтонаційну фігуру, що не визначена розділовим знаком. Скласти партитуру – означає розмітити текст умовними позначками, які допомагають уникнути логічних помилок у процесі повторних читань.

Складання партитури розпочинається із розчленування тексту на частини, періоди, ланки, мовні такти.

Реєстр основних партитурних знаків:

Знак	Значення
весна	пряма лінія під словом – для позначення логічного наголосу
/	коротка пауза
//	середня пауза
///	довга пауза
↑	підвищення тону
→	рівний тон
↓	зниження тону
засумувала	пунктир під словом (словами) – для позначення уповільнення вимови
∩	лігатура вгорі між словами – для зв’язки слів, вимовлених на одному диханні

Учитель може запропонувати учням такі пам’ятки для вироблення навичок виразного читання віршових творів.

Пам’ятка «Як навчитися виразно читати віршові твори»

1. Вдумливо прочитай вірш.

2. З’ясуй лексичне значення не зрозумілих тобі слів.

3. За змістом та ідеєю твору визнач настрій, з яким читатимеш твір.

4. У кожному рядку визнач (підкресли олівцем) стрижневе слово, тобто слово, на яке падає логічний наголос (слово, яке слід інтонаційно голосом виокремити, бо воно найвагоміше в рядку чи реченні).

5. Познач олівцем паузи:

а) кома – ледь помітна пауза (позначка – /);

б) двокрапка й тире – помітна пауза (позначка – //).

в) крапка – явна пауза із інтонацією завершеності (позначка – ///).

6. Ліворуч від кожного рядка постав стрілку, що передає тон читання:

а) підвищення тону – стрілка вгору (↑);

б) зниження тону – стрілка вниз (↓);

в) рівний тон – горизонтальна стрілка (→).

7. Прочитай кілька разів вірш з дотриманням вимог усіх позначок.

8. Читаючи вірш, уявляй картини, які виникають, і запам’ятовуй їх послідовність.

9. Вивчивши вірш напам’ять, виразно прочитай його своїм близьким і з’ясуй, що б вони побажали тобі для кращого прочитання твору. Врахуй їхні побажання.

Пам’ятка декламатора

1. До читання напам’ять повтори про себе текст вірша.

2. Перед тим як декламувати, займи зручну й правильну позу (стань рівно, розправ плечі, набери потрібну кількість повітря). Для впевненості на початку читання можеш дивитися періодично на двох-трьох учнів, з якими товаришуєш (щоб відразу не знітитися), а згодом, оволодівши ситуацією, слід розсіювати свою увагу по всьому класу.

3. Назви автора й твір, який читатимеш.

4. Читання вірша можеш супроводжувати жестами, проте рухи рук мають бути стриманими, не втомлювати й відволікати слухача.

5. Не поспішай під час читання, набирай повітря рівними частинами під час пауз.

6. Декламуючи, уявляй картини, які озвучуєш, і з відповідним темпом і настроєм передавай їх.

7. Не варто занадто голосно читати вірш, оскільки майстерність у читанні художнього твору визначається передусім темпом, інтонацією, дотриманням пауз, настроєм, а також мімікою, жестами та ін.

Розмічання мовних тактів (скісні риски) і читання за ними потрібні для того, щоб змусити учня аналізувати фрази і вникати в їх суть. Уся робота з виразного читання в школі (порівняно з іншими видами робіт з художнім текстом) ґрунтується на високій майстерності вчителя-словесника і його педагогічному такті.

Рекомендуємо вчителям самим визначати уривки прозових творів (один раз на рік). Орієнтовна кількість слів для вивчення напам’ять уривків прозових текстів за класами

Клас	5	6	7	8	9	10	11
Кількість слів	50-60	60-70	70-80	80-90	90-100	100-110	110-120

Для вивчення уривка прозового тексту напам’ять краще вибирати пейзажі, описи зовнішності (характеру) літературного героя чи описи інтер’єру (екстер’єру) будівлі.

Критерії оцінювання виразного читання напам’ять художніх творів (за О.О. Ісаєвою) подано в методичці. Учні мають знати, що читання напам’ять оцінюється 12 балами максимально і успішність такого читання залежить від вміння не тільки виразно і грамотно декламувати текст, а й виявляти та формулювати особисте ставлення до прочитаного.

Питання 5. Методика проведення інноваційних, нестандартних уроків.

Дидактична мета уроку зумовлює вибір його типу, методів і форм навчальної діяльності. Серед сучасних різновидів уроку вивчення художнього твору літератури виділяються уроки компаративного, культурологічного аналізу та інтегровані уроки.

Урок компаративного аналізу – це заняття, на якому домінуючим є компаративний шлях аналізу творів різних національних літератур. Його мета – глибше розкрити ідейно-естетичну концепцію кожного з порівнюваних творів чи літературних явищ, дати історико-літературне пояснення відмінностей або відмінностей літературних явищ різних письменників; сприяти розумінню духовної єдності й національної своєрідності різних літератур у культурно-історичному розвитку суспільства.

Уроки культурологічного аналізу – це такий тип навчального заняття, що передбачає вивчення літературного твору з опорою на культурологічний контекст його епохи, тобто в координатах історико-культурної доби. Мета такого уроку – показати учням, що художній твір – це явище культури на певному етапі її розвитку. У ньому органічно поєднується багатовіковий досвід людства з особливостями творчої індивідуальної манери письменника, його особистісним поглядом на порушені актуальні проблеми.

Популярними останнім часом стають інтегровані уроки, предметом вивчення яких є багато аспектні об’єкти, інформацію про сутність яких подають різні навчальні дисципліни. Як правило, інтегровані уроки проводять два вчителя: зарубіжної та української літератур, іноземної мови, історії, географії, музики, образотворчого мистецтва тощо.

Учителі-словесники усвідомлюють, що на сучасному уроці важливо не стільки подати певну суму знань, певну інформацію, скільки навчити здобувати її самостійно, спонукати школярів вийти за рамки уроку, стимулювати їхню пізнавальну активність. Тому дедалі частішими стають у шкільній практиці уроки-дослідження, семінари, конференції, під час яких учні є не пасивними об’єктами навчального процесу, а учасниками і співтворцями уроку, відточуючи навички кваліфікованого читача з аналітичним підходом до літературного твору й особистісного поцінування його змісту та форми.

Структура уроку літератури не схожа на будову занять з інших навчальних предметів: вона має наближатися до мистецьких явищ, оскільки це зумовлено естетичною природою самого літературного твору. тому важливо викликати в учнів колективне художнє переживання та обмін естетичними емоціями, дати імпульс внутрішній роботі думки школярів, підготувати їх до полілогу з письменником, вчителем та однолітками. Це можна забезпечити на уроках-літературно-музичних композиціях, уроках-інсценізаціях, уроках-рольових іграх, зокрема, заочній та очній подорожах, інтерв’ю, складання сценарію для кіно, мультфільму чи відео кліпу, ток-шоу, засіданні редакційної ради тощо.

Названі рольові ігри відтворюють ту чи іншу ділянку соціальної дійсності та передбачають рольову поведінку її учасників. Дії гравців суворо не регламентуються, а зумовлюються їхніми суб’єктивними уявленнями про діяльність представників різних професій. Моделювання такої діяльності в рольовій грі спрямоване на глибше розкриття літературного матеріалу: біографії письменника, художнього задуму його твору, авторської позиції, відображеної на усіх рівнях цілісної літературно-естетичної єдності.

Особливим різновидом рольової гри є гра-драматизація, що відбувається за написаним учнями та вчителем сценарієм, наприклад, „Автор очима літературних героїв своїх книг”, „Письменницька сповідь”, „У країні Літературії”, „Сторінками ненаписаного щоденника” та ін.

Дедалі активніше використовуються у шкільній практиці змагальні дидактичні ігри. Вони поділяються на командні та чемпіонатні – на індивідуальну першість. Їхня мета – стимулювання інтересу учнів до певної теми й активізація їхньої навчальної діяльності через бажання позмагатися, перевірити власні сили. У шкільній практиці використовуються ігрові моделі таких телевізійних командних ігор: „Літературний КВК”, „Що, де, коли?”, „Щасливий випадок”, „Брейн-ринг” тощо.

Ігри за принципом чемпіонату – „Розумники й розумниці”, „Літературний турнір”, „О, щасливець”, „Поле чудес”, різноманітні вікторини (текстуальні, тематичні, літературно-біографічні, комбіновані та ін.).

Під час підготовки уроків з використанням ігор учитель повинен пам’ятати, що вони мають бути пов’язані з програмою й також певною мірою виходити за її межі, що сприятиме закріпленню набутих знань і їх поповненню, розширенню літературного кругозору та читацьких інтересів. Зміст літературних ігор має бути цікавим і захоплюючим, спонукати до самостійної роботи, фантазії, творчості. Слід давати завдання не надто легкі й не надто складні для учнів конкретного віку, аби не відбити бажання їх виконувати.

Усі зазначені типи уроків мають свою структуру, що якнайповніше враховує їхню типологічну специфіку. І цілком зрозуміло, що словесник буде по-іншому вибудовувати і проводити урок-семінар і урок-конференцію, урок-екскурсію й урок-конкурс тощо.

Кожен із названих типів має свою структуру, тобто внутрішню форму організації системи, що являє множину пов’язаних між собою елементів, які становлять певну цілісну єдність.

Питання для самостійної роботи: Специфіка уроку-дискусії, уроку рольової гри.

Розділ ІІІ. Специфіка викладання окремих категорій