Тема 2.3. Типологія і методика сучасного уроку літератури в школі
Мета вивчення: з’ясувати особливості сучасного уроку української літератури в школі, виявити перспективи розвитку; засвоїти особливості проведення вчителем різних форм, типів та видів занять.
Навчальний час: 3 години
Обладнання: пам’ятки до деяких видів уроків, орієнтовні структури уроків, таблиця класифікації типів.
План лекції (навчальні питання):
1. Специфіка уроку української літератури, основні вимоги до нього.
2. Типи і структура, особливості класифікації уроків літератури.
3. Особливості уроків позакласного читання.
4. Уроки виразного читання: їх завдання та методика проведення.
Методика проведення інноваційних, нестандартних уроків.
Література:
Лапушкіна н.П. Щербатюк в.С. Методика навчання української та зарубіжної літератур. Методичний посібник та робочий план-програма. – Слов’янськ, 2011. - 68 с.
Наукові основи методики літератури. Навчально-методичний посібник / За редакцією доктора педагогічних наук, професора, члена-кореспондента апн України н.Й.Волошиної. − к.: Ленвіт, 2002. − 344 с.
Пасічник є.А. Методика викладання української літератури в середніх навчальних закладах. − к.: Ленвіт, 2000. − 384 с..
Пархомець І. Навчання як дослідження // Вивчаємо українську мову та літературу – 2006. - № 8.
Колосова В. Нестандартні форми роботи з учнями на уроках української мови та літератури // Вивчаємо українську мову та літературу. – 2007. - № 26.
Крайня М.І. Данилова О.П. Урок – основна форма організації навчання // Вивчаємо УМ та Л. – 2010. - № 27. – С.15
Міхно О. Психолого-педагогічні засади дослідницької діяльності старшокласників у процесі вивчення української літератури // Українська література в ЗОШ. – 2006. - № 8. – С.12 – 16.
Пультер С. До питання класифікації уроків літератури в середній школі // Укр. літ. В ЗОШ. – 2006. - №7
Токмань Г. Урок-психологічне дослідження // Дивослово. – 2002. – №1. – С.31-32, 41-42.
Токмань Г. Урок-філософське дослідження // Дивослово. – 2002. – №5. – С.41-46.
Ключові поняття: тип уроку, класифікація, структура, урок-дискусія, семінар, рольова гра.
Основний зміст
Питання 1. Специфіка уроку української літератури, основні вимоги до нього.
Учитель літератури повинен чітко усвідомити, у чому ж саме полягають її особливості.
Урок літератури вимагає особливої емоційної атмосфери (іншої, ніж на точних предметах). Ефективним може бути лише той урок, який побудований з урахуванням специфіки відображення життя у художніх творах. Важливо не лише дати учням певну інформацію, а й емоційно схвилювати їх., викликати роздуми про життя. Література є специфічним предметом і в плані засвоєння знань учнями. Набуття нових знань повинно завжди супроводжуватися оцінкою явищ і фактів, виробленням ставлення до істин, ідей, образів.
Окремо треба зупинитися на специфічних особливостях вивчення літератури в середній і старшій ланці, оскільки уроки у старших класах значно відрізняються від уроків у середніх класах.
По-перше, література, що вивчається у старших класах – це велика література, література великих ідей, величних образів, великих проблем людства. Натомість розважальних сюжетів, цікавих подій, як це було у творах, рекомендованих для середніх класів, на перший план виходять вічні теми, Що бентежать душу, збуджують думку, змушують особистість інакше дивитися на світ і себе в ньому.
Від великих духовних проблем у творі – до величі душі!
2.У старших класах література вивчається за історико-хронологічним принципом, тоді як у середній ланці діє жанрово-тематичний принцип. А це означає не просто розташування творів та авторів у хронологічному порядку, а вивчення світової літератури як єдиного літературного процесу від давнини до сьогодення.
3.Програма із зарубіжної літератури для старших класів дає великі можливості вчителеві для вивчення літературних творів у контексті культури своєї епохи і ширше – у контексті розвитку світової культури взагалі.
4.У середніх класах учні аналізували літературний твір лише в окремих аспектах: вони вчилися визначати тему, ідею твору, його проблематику, елементи сюжету та композиції, робили спроби схарактеризувати образ, визначали деякі особливості поетики. У старших класах учні з допомогою вчителя поступово наближаються до цілісного літературознавчого аналізу. Це означає, що твір аналізується на всіх можливих рівнях: проблемно-тематичному, сюжетно-композиційному, образному, стилістичному, жанровому тощо. Знання цілісного аналізу обумовлене перш за все цілісністю самого літературного твору, адже літературний твір – це цілісна система різних компонентів, що взаємодіють між собою, і аналізувати їх теж треба цілісно, враховуючи їх взаємозв’язки.
5.У середніх класах не передбачається детальне вивчення біографії митців. У старших класах програми націлюють на ознайомлення з життєвим і творчим шляхом письменника у повному обсязі. При цьому варто враховувати, що повноту викладу біографії забезпечує не кількість названих дат і фактів, а всебічне розкриття духовної еволюції художника, його життєвих і творчих шукань, особливостей світогляду, естетичних поглядів тощо. Ще Cтендаль говорив, що біографія митця – це його втори, тому вчителеві слід тісно пов’язувати біографічний і творчий аспекти.
6.У старших класах дітям хочеться більшої самостійності, можливостей для самовиявлення, спілкування, пошуку, тобто всього того, що визначає нелегкий процес зростання людини. Якщо вчитель літератури візьме до уваги вікові особливості учнів, це допоможе йому зробити уроки словесності більш цікавими. У сучасний період великою популярністю користуються творчі уроки. Вони спрямовують школярів не на репродуктивне відтворення матеріалу, а на розвиток умінь та навичок учнів, на активізацію самостійного здобуття інформації, співпраці, співтворчості, спілкування вчителів та учнів.
Які ж основні вимоги до сучасного уроку літератури?
По-перше, потрібна чіткість у постановці та реалізації головної дидактичної мети уроку. Це підвищує науковий рівень знань учнів з літератури, їх світоглядну значимість, попереджує перевантаження другорядною інформацією. Потрібна конкретизація освітньої мети уроку. Сухомлинський вважав, що необхідно реалізувати на уроці двоєдину мету: дати предметні знання і спонукати учнів до прагнення вийти за рамки уроку. На уроці літератури такий вихід він вважав особливо важливим. Передові словесники рекомендують учням додаткову літературу, керують позакласним читанням, переглядом телебачення і кіно, відвідуванням музеїв, концертів і т.п.
По-друге, націлювати на головне, найбільш істотне. Про особистість письменника, наприклад, слід говорити яскраво, емоційно, використовуючи при цьому цікаві та виховуючи факти з їхнього життя і творчості. Художні твори необхідно аналізувати глибоко і змістовно, викликаючи інтерес учнів, бажання не один раз повертатися до сторінок, написаних майстрами слова.
По-третє, кожен урок літератури повинен мати свою концепцію, свою логіку, свій стиль, але він обов’язково повинен бути пов’язаний з попередніми та наступними уроками і головне тут криється у зв’язку уроків з теми один з одним, а в продуманому ускладненні діяльності учні на уроці.
По-четверте, від сучасного уроку літератури вимагається висока виховна ефективність. Роль самого вчителя відповідальна, тому що саме він відбирає на урок дидактичний матеріал, використовуючи різноманітні джерела. Урок літератури повинен бути школою творчої праці, виховання таких особистих якостей, як принциповість, ініціативність, сумлінність, чесність, акуратність. Свідоме керівництво емоційним станом учнів на уроці забезпечує високий виховний ефект знань.
Посилюючи виховний аспект уроку літератури, важливо розглядати з учнями різноманітні питання загальнолюдського характеру.
По-п’яте, урок – час інтенсивного духовного спілкування педагога з вихованцями. Саме на уроках літератури відбувається обмін інтелектуальними, моральними та естетичними цінностями. З одного боку, вчитель несе в клас свої емоції, своє розуміння і літератури, і життя. З другого боку – учень, який не тільки бере те, що дається вчителем, а й сам додає щось цікаве, вразливе. Такий зв’язок необхідний і виникає тоді, коли вчитель виховає і зростить учня, здатного ставити й обмірковувати нові та несподівані питання і проблеми.
По-шосте, сучасний урок літератури вимагає обґрунтованого підходу до вибору методів, засобів і форм навчання. Важливо обирати для кожного етапу уроку оптимальне поєднання словесних, наочних і практичних методів, використовувати такі засоби навчання, що забезпечували б ефективність розв’язання основних завдань кожного етапу уроку, кожної літературної теми.
По-сьоме, на сучасному уроці літератури необхідне поєднання колективності в роботі з індивідуальним і диференційованим підходом до школярів. Слід організовувати так роботу учнів на уроці, щоб кожен з них працював у повну міру своїх можливостей.
По-восьме, від сучасного уроку літератури вимагається організаційна чіткість, у результаті чого досвідчені вчителі за 45 хвилин встигають зробити багато без зайвої поспішності. Досвід кращих вчителів показує, що там, де проводиться перспективна підготовка до вивчення програмових тем, там на уроках учні швидше думають, вільніше і доказовіше міркують, швидше пишуть. А це створює значний резерв часу на уроці.
Основне для вчителя-словесника – не вичерпати себе, не залишитися на одному рівні, не відстати від вимог сучасності.
Питання 2. Типи і структура, особливості класифікації уроків літератури.
Різні погляди на структуру уроку в дидактиці, педагогіці, методичній науці висловлюються впродовж кількох десятиліть. Учителям часом важко дійти суті наукових суперечок, зупинитися на якійсь одній думці. Л.Ф.Мірошниченко як основу для подальшої роботи пропонує таку схему плану уроку, яка ґрунтується на найкращих традиціях методичної науки:
1.Тема уроку.
2. Епіграф уроку.
3. Освітньо-виховна мета уроку.
4. Обладнання уроку і ТЗН.
5. Тип уроку.
6.Ланцюжок навчальних ситуацій (або етапи уроку, план уроку, структурні елементи).
7. Тези або конспект уроку.
Зауважимо, що навіть найдосконаліша схема плану уроку не забезпечить його ефективності без використання творчого підходу. Учитель повинен сам сформулювати тему, дібрати епіграф, визначити мету, обладнання та ТЗН, передбачити логічну послідовність навчальних ситуацій, тобто докладно продумати хід уроку.
1. Тема уроку. Формулювання теми уроку, яка пропонується учням, істотно відрізняється своїм завданням від тем у календарно-тематичному плані та класному журналі. Якщо останні висловлені в науково-діловому стилі, то в поурочному плані й на дошці тема формулюється художнім стилем. Нею розпочинається розмова з учнями, й дуже важливо, щоб вони відчули інтерес до почутого.
Формулюючи тему уроку, вчитель передусім мусить дбати про те, щоб зосередити увагу учнів на основному, спрямувати їх на глибоке сприйняття матеріалу, зацікавити ним. Потрібно привчати їх до розуміння змісту теми, виокремлення визначального слова чи словосполучення. Формулювання теми має стосуватися безпосередньо фактичного матеріалу уроку і не зводитися до сенсаційного звучання. Тому, підкреслимо, робота з темою – одна з навчальних ситуацій уроку і є зразком художнього стилю мовлення. Читаючи або слухаючи її формулювання, вдумуючись у значення кожного її слова, учні збагачуватимуть своє писемне мовлення. Вони навчаться точно висловлювати власні думки, складати плани до письмових робіт, добирати заголовки до прочитаних розділів книжки, краще розуміти теми й шляхи їх розкриття під час написання творів.
2. Епіграф уроку. Якщо в темі емоційно, чітко і лаконічно виражено стислий зміст уроку, то в епіграфі – його головну думку та накреслено шляхи до її розкриття. Учитель може кілька разів звернутися до нього впродовж уроку: на початку, коли визначається завдання; протягом уроку, коли воно виконується; і наприкінці, коли підбиваються підсумки.
Епіграф пишеться на дошці під назвою теми праворуч (лапки не ставляться, справа внизу – ініціали та прізвище автора).
Епіграф впливає на створення емоційного настрою в учнів, визначення мети уроку, вибір шляхів розгляду і засвоєння теми.
3. Освітньо-виховна мета уроку. Питання про мету уроку й досі є дискусійними. Чи має вона поєднувати в собі навчальну, виховну й розливальну функції? Чи потрібно їх на кожному уроці літератури формулювати й записувати до плану?
Один з аспектів удосконалення уроку літератури й полягає в тому, аби допомогти вчителю чітко визначити і сформулювати освітньо-виховну мету та її складові частини. Важливо, щоб словесник ще на етапі підготовки до уроку поставив собі запитання і знайшов на них відповіді:
Чого має навчити учнів цей урок?
Як допоможе навчальний матеріал уроку розвивати вміння і навички учнів?
Як вплине на погляди, переконання, почуття учнів, над чим примусить їх замислитись?
Яке значення цього уроку в загальному процесі освіти й виховання учнів?
Розглянемо окремо кожний аспект освітньо-виховної мети уроку:
3.1. Навчальний аспект. Звернімо увагу на його формулювання. На відміну від інших, він означається на уроці, бо виконує функцію навчального завдання, яке ставить учитель на початку уроку учням. Найтиповіша помилка, що трапляється в цьому разі, – лексична.
Наприклад: „Ознайомити учнів із життям та творчістю І. Франка”; „Ознайомити учнів з історією створення романів О. Гончара”; „Ознайомити учнів зі змістом повісті „Кайдашева сім’я” тощо.
Які ж конкретні дії вчителя та учнів, спрямовані на реалізацію навчального завдання, передбачено словом „ознайомити”? Воно означає лише „назвати і представити когось комусь”. А це не може бути метою сучасного уроку. Подібне безвідповідальне ставлення до лексичного значення слів у формулюванні навчальних завдань ще в зародку знищує природне прагнення школяра до глибокого творчого пізнання.
Якщо ж у названих формулюваннях замінити слово ознайомити доцільнішим – пізнати, простежити, розкрити, показати, опанувати, осягнути, збагнути, вчити, підвести до розуміння, вчитель логічно звернеться не лише до репродуктивного, а й до евристичного та дослідницького методів роботи на уроці. А учні вже на початку заняття отримають настанову на творче мислення: „Простежимо і спробуємо зрозуміти життєвий і творчий шлях І. Франка...”, „Відкриємо сторінки історії створення роману О. Гончара...”, „Осягнімо ідейно-художній зміст повісті Нечуя-Левицького „Кайдашева сім’я ”.
Отже, можна з цілковитою певністю твердити: позбавлений навчальної мети урок втрачає сенс, стає неповноцінним.
3.2. Аспект розвитку вмінь і навичок. Ця складова освітньо-виховної мети уроку не оголошується, але її визначення на підготовчому етапі допоможе вчителю логічно й послідовно вибудувати систему розвитку необхідних умінь у процесі ефективного сприйняття школярами курсу „Українська література” й подальшої самостійної літературної освіти.
Наприклад, учні 5 класу повинні вміти правильно, вдумливо, виразно читати вголос художні й навчальні тексти (орієнтовний темп – 100-110 слів за хвилину). Ці вимоги з року в рік ускладнюються, а в 11 класі учні мають читати швидко, правильно, виразно великі за обсягом художні й наукові тексти, розуміти й аналізувати їх.
Творчий учитель уже на початковому етапі реалізації цього вміння мусить чітко бачити кінцевий результат, а головне – шлях до нього. Основна дидактична мета уроку літературного читання у 5 класі – робота над розвитком навичок читання вголос. Для її реалізації найефективніше використовувати метод творчого читання, його різноманітні прийоми: індивідуальне, хорове, виразне читання, читання під музику з коментарем, читання „ланцюжком” та ін. Учитель визначає способи читання відповідно до характеру художнього тексту, а це й конкретизує дидактичний аспект кожного уроку.
Як-от: „...Працювати над розвитком навичок читання „ланцюжком” вголос з елементами коментарю...”; „...Працювати над розвитком навичок індивідуального читання, усних відповідей на запитання за змістом прочитаного, складання простого плану...”; „...Працювати над розвитком навичок виразного читання за ролями, вміння визнавати тему та ідею художнього твору...”.
Найпоширеніший вид роботи в реалізації дидактичної мети на уроках літературного читання в середніх класах – читання вголос. Послідовно він доповнюється додатковими видами робіт, які в старших класах стануть домінуючими, бо будуть спрямовані на здійснення іншої мети – вміння аналізувати художній твір.
3.3. Виховний аспект уроку. Навчання й розвиток учнів нерозривно пов’язані з їхнім вихованням. Тож учитель має продумати чітку відповідь на запитання: „Який вплив на учнів справить науково-художня інформація уроку?”
Загальну мету курсу „Українська література” – виховання всебічно розвиненої особистості – потрібно конкретизувати щоуроку відповідно до навчального матеріалу.
4. Обладнання уроку і ТЗН. Цю рубрику легко планувати й реалізувати, якщо кабінет зарубіжної літератури має:
достатню кількість підручників;
словники всіх типів (обов’язково тлумачний та іншомовних слів);
газети й журнали, які школа передплачує для кабінету;
набори портретів письменників, твори яких вивчаються за шкільними програмами, ілюстрації до текстів тощо;
фонотеку та фільмотеку;
велику розсувну дошку, на якій можна розташувати й записати все потрібне для уроку, та ін.
Коли ж дібрані матеріали вже застаріли, то, добираючи нові, варто поміркувати, чи подають вони інформацію, яка зацікавить учнів і допоможе досягти освітньо-виховної мети; чи відповідають новим вимогам, що ставляться до вивчення творів всесвітньої культури. Якщо ж справді з’явилось щось варте уваги, то потрібно визначити, за рахунок чого його вводити до плану, що скоротити в ньому чи зовсім зняти. При цьому слід пам’ятати, що чільне місце на уроці зарубіжної літератури посідає сам художній твір.
5. Тип уроку. У сучасній дидактиці та окремих методиках існують різні погляди на типологію уроку.
У методиці особливої уваги заслуговують класифікації вчених В.Глубкова, І.Соболєва, М.Кудряшова, Є.Пасічника (Табл. 1). Працювали над цією проблемою багато інших вчених-методистів, серед яких Л.Айзерман, Т.Бугайко, Т.Зепалова, Н.Мещерякова. Та жодна із запропонованих класифікацій не може бути цілком прийнятою для організації та проведення уроку, співпраці вчителя та учнів на ньому, оскільки не передбачає самостійної навчальної діяльності учня й не відповідає сучасним вимогам, що ставляться до класного заняття.
Проблема розроблення типології уроку літератури ще чекає свого розв’язання. Тож учитель мусить творчо ставитися до вибору його типу й застосування її на практиці.
На наш погляд, найзручнішою для вчителя-словесника є класифікація, в основі якої лежить характер матеріалу, що вивчається учнями, дидактичні завдання, які розв'язуються на уроці.
Відповідно можуть бути виділені такі типологічні різновиди:
1. Уроки первинного осмислення творів.
2. Уроки поглибленого вивчення творів.
3. Уроки вивчення біографії письменника.
4. Уроки вивчення оглядової теми.
5. Уроки систематизації й узагальнення знань учнів.
6. Уроки контролю знань.
7. Уроки з розвитку мовлення учнів.
8. Уроки з позакласного читання.
6. Ланцюжок навчальних ситуацій. У методичній літературі складові уроку мають кілька назв: структурні елементи уроку, етапи уроку, план уроку, компоненти уроку. Пояснюється це намаганням знайти точнішу назву. Щоправда, така термінологічна невизначеність часто ускладнює взаєморозуміння автора і читача. ми обрали термін „навчальна ситуація”, бо з лексичної точки зору він найточніше визначає даний зміст. Навчальні ситуації залежать від теми, мети, типу уроку й реалізують їх.
Насамперед слід продумати часову узгодженість навчальних ситуацій уроку.
Запропонована схема містить один із прикладів розподілу часу уроку.
-
Клас
Учитель
Учні
Книжка
Дошка
Наочність
5 кл.
8 хв.
10 хв.
20 хв.
4 хв.
3 хв.
11 кл.
7 хв.
25 хв.
5 хв.
5 хв.
3 хв.
Така схема дасть змогу вчителю продумати не тільки свої дії на уроці, а й визначити, скільки часу потрібно відвести на роботу учнів із книжкою (художнім текстом, підручником тощо), біля дошки, з наочністю та ТЗН.
Оскільки в середніх класах варто найбільше часу приділяти саме читанню, робота з книгою на уроці займає 20 хвилин. У старших класах значна частина уроку літератури присвячена аналізу художнього твору учнями під керівництвом учителя, тому й час необхідно розподіляти, скажімо, так: учні працюють 25 хвилин, а вчитель 7-10.
Більшість словесників України вже відмовилися від колишніх канонів методики – уроку, в якому кожний етап чи навчальна ситуація була наглухо закріплена в усталеній, нормативній структурі уроку. Внаслідок такої схоластичної практики уроки літератури ставали однотипними, нецікавими й непродуктивними, тому їхній вплив на учнів був обмежений і нетривалий, а замість щирого зацікавлення творами світової класики та глибокого їх осмислення школярі втрачали інтерес до художнього слова.
Сьогодні ж нові підходи до викладання курсів зарубіжної, української та російської літератур передбачають орієнтацію на особистісно ціннісне навчання, що стимулюватиме активні пошуки нових типів і структури уроків літератури.
Учені-дидакти (М.Махмудов, Ю.Бабанський), ґрунтуючись на законах пізнання та враховуючи психолого-вікові особливості сприйняття учнями нового матеріалу, визначили дидактичну модель уроку, що включає такі основні етапи:
Актуалізація опорних знань, умінь та навичок учнів.
Формування нових знань і способів дії.
Практичне застосування знань, умінь і навичок.
Ця дидактична структура сприяє реалізації можливостей пізнавальної діяльності учнів, вона є орієнтиром для вчителя й широко інтерпретується в методичній структурі з урахуванням специфіки викладання літератури.
Не відкидаючи набутки попередників, сучасна методика прагне по-новому осмислити проблему структури уроку, вважаючи її першоелементом не етап, а навчальну ситуацію як певний крок на шляху до здійснення мети уроку. Цю думку підтримує більшість учених, а за образним порівнянням професора Є.А.Пасічника, „як вистава складається з окремих яв, від взаємозв’язку і взаємозумовленості яких залежить її загальний малюнок, так і урок літератури є взаємозв’язаний ланцюг навчальних ситуацій, і чим тісніший, логічно виправданий цей зв’язок, тим вдалішою буде його структура”.
Структура уроку літератури визначається багатьма чинниками:
змістом навчального матеріалу;
специфікою предмета;
віковими особливостями учнів певного класу;
типом уроку;
характером дидактичних, розвиваючих та виховних завдань;
рівнем підготовленості класу;
особистими здібностями та схильностями вчителя тощо.
Зміст дидактичних та розливальних завдань уроку літератури значно ускладнився: він має вищий літературознавчий рівень порівняно з досвідом викладання літератури навіть десятилітньої давності. Відтак словесник має донести до учнів цілісну систему літературних знань, що включає відомості про письменників, їхній творчий шлях, розвиток літературного процесу від давнини до сучасності, основні поняття теорії літератури, взаємозв’язки літератур, особливості літературних напрямків, течій, стилів, жанрів тощо. А щоб цього досягти, потрібно особливу увагу звернути на один із важливих елементів структури уроку – на чіткість у постановці та реалізації його головної освітньої мети. Це дасть змогу вчителю визначити той внутрішній стрижень, за яким вирізняється найсуттєвіше й відкидається другорядне, що запобігає перевантаженню учнів вторинною інформацією.
Структура кожного уроку відповідно до його логіки має бути чіткою, відповідати закономірностям навчання, логіці змісту предмета, літературній підготовці учнів певного віку.
Отже, проблема структури і типологічних різновидів уроків літератури потребує свого подальшого розв’язання, і здійснитися це може лише у процесі творчих шукань, сміливих і водночас виважених експериментів учителів-практиків з подальшим узагальненням напрацьованого вченими-методистами.
З упевненістю можна сказати, що структура сучасного уроку літератури – явище динамічне, з множинними варіантами доцільного й методично майстерного поєднання методів та прийомів спільної роботи вчителя та учнів.
Визначаючи на уроках форми, методи та прийоми реалізації різних видів роботи, учитель передовсім продумує доцільність кожної навчальної ситуації. Але є серед них повторювані – домашнє завдання, підсумки уроку тощо.
Донині в методичній літературі остаточно не з’ясовано, чи повинні учні виконувати домашні завдання з літератури. Учених турбує, чи не відіб’є примусове читання програмових текстів любові до книжки. Адже свідченням найвищої майстерності вчителя літератури є, безперечно, сталий інтерес його вихованців до серйозного читання. Щоб такого не трапилося, на думку Л.Ф.Мірошниченко, саме читання художніх текстів було і залишається головним домашнім завданням з літератури.
Заключна навчальна ситуація уроку – підбиття підсумків. Учитель має чітко бачити весь процес навчання на конкретному уроці і його реальні результати. Щоб підсумувати заняття, він має ретельно продумати такі питання:
Чи реалізовано завдання уроку?
Як засвоєно навчальний матеріал?
Чи викликав він інтерес у школярів? Та ін.
Діставши відповідь на ці запитання, вчитель з’ясує проблему формування світогляду учнів, наповнюваність їхніх знань, рівень інтелектуального розвитку.
Не менш важливою є і проблема обліку та оцінювання знань і вмінь учнів.
Продумуючи доцільність і логічну послідовність кожної навчальної ситуації уроку, наповнюючи її конкретним змістом, учитель визначає обсяг матеріалу й форму його запису в своєму робочому зошиті. Один може обмежитися планом, другий – тезами, третій складає докладний конспект.
-
Класифікації уроків літератури вчених-методистів:
-
Голубков В.В.
Соболєв І.І.
Кудряшов М.І.
П
асічник
Є.А.
-
В основу типології уроків літератури покладено
-
Мета уроку та його зміст
Методи навчання, види й форми роботи, дидактичні завдання
Структура навчального предмету
Характер основних дидактичних завдань
Т ИПИ УРОКІВ ЛІТЕРАТУРИ |
Вступне заняття; читання твору; орієнтовна бесіда; аналіз твору; вивчення додаткового матеріалу; підведення підсумків, облік.
|
Урок-лекція, урок-розповідь; урок учнівських читань; урок вивчення художнього твору; урок самостійної роботи учнів; складання планів; урок письмової роботи; урок з використанням технічних засобів навчання або закріплення; урок-бесіда за творами для позакласного читання; урок-диспут; урок-екскурсія. |
І.Уроки вивчення художніх творів: 1)уроки художнього сприйняття твору; 2)уроки поглибленої роботи над текстом; 3)уроки узагальнюючого вивчення творів. ІІ. Уроки вивчення теорії та історії літератури: 1)уроки формування теоретико-літературних понять2)уроки вивчення наукових літературно-критичних статей; 3)уроки вивчення біографії письменника; 4)уроки за історико-літературним матеріалом; 5)уроки узагальнення, повторення, опитування. ІІІ. Уроки розвитку мовлення: 1)уроки творчих робіт, складених на основі життєвих вражень та на літературні теми; 2)уроки усних відповідей та усних доповідей; 3)уроки навчання творам; 4)уроки аналізу творів. |
Уроки засвоєння нових знань і розвитку на їх основі умінь та навичок; уроки узагальнення та систематизації знань; уроки контролю знань, умінь і навичок з літератури. |
Питання 3. Особливості уроків позакласного читання.
Позакласне читання – вид самостійного читання учнів, що здійснюється під керівництвом учителя-словесника на основі рекомендованих списків творів, запропонованих чинними програмами з літератури.
Головне завдання уроків позакласного читання не тільки проконтролювати самостійне читання учнів, а й спрямовувати його, розвивати любов до книги, літератури, зацікавити творчістю того чи іншого письменника, навчити їх орієнтуватися у „книжковому морі”, а ще ліквідувати прогалини у знаннях учнів, закріпити їхнє вміння аналізувати твір, бути сполучною ланкою між вивченням програмних творів у класі та самостійним читанням за власним вибором.
Зміст позакласного читання становлять:
вивчення кола читання учнів;
формування мотивів звернення до книжки;
засвоєння певних знань, умінь та навичок, необхідних для організації самостійного читання учнів.
Методика організації позакласного читання учнів різних класів ґрунтовно розроблена у працях С.Абрамовича, Т.Бугайко, Є.Вокальчука, Н.Волошиної, І.Збарського, Є.Ломоноса, М.Наумчука, Є.Пасічника та ін.
Н.Свєтловська зазначає, що належним чином організоване позакласне читання сприяє формуванню кваліфікованого читача – особистості з „типом правильної читацької діяльності”, що передбачає „трирівневий процес цілеспрямованого осмислення та засвоєння змісту книжок (до читання, під час читання та після читання) – для усвідомлення з допомогою книжок своїх особистісних ознак, запитів, можливостей, їх доцільного суспільного використання та постійного удосконалення”.
Серед ефективних прийомів проведення уроків позакласного читання С.Абрамович виокремлює такі:
виразне читання уривків чи окремих розділів твору;
художня розповідь;
інсценування;
художнє читання напам’ять;
живе слово вчителя;
розповіді учнів щодо прочитаного.
Серед форм уроків позакласного читання Є.Ломонос пропонує звернути увагу на учнівські конференції та уроки-бесіди.
Дослідники І.Збарський, В.Полухіна в основу уроків позакласного читання рекомендують покласти проблемний принцип. Як один із методичних прийомів розвитку читацьких інтересів школярів І.Збарський називає перенесення інтересу з одного твору на інший. Його методика керівництва і виховання читацької культури школярів здійснюється в єдності класного та позакласного читання і передбачає такі рівні:
1 – формування інтересу до читання, книжки як мистецтва слова, уроків літератури;
2 – оволодіння опорними літературними знаннями та загальними читацькими вміннями і навичками;
3 – переростання знань і способів діяльності в переконання, перетворення їх на особистісні смаки та ідеали;
4 – перетворення переконань у світогляд, мотиви поведінки, в активну життєву позицію.
Про взаємозв’язок класного та позакласного читання як засобу формування читацької самостійності школярів говорить і М.Наумчук, підкреслюючи, що читацька самостійність – це „інтегрована особистісна якість, яка характеризується наявністю у читача мотивів, що спонукали його спілкуватися з книгами, системи знань, умінь, навичок, реалізації своїх прагнень відповідно до суспільної та особистісної необхідності”.
На ролі умілого керівництва позакласним читанням в системі впливу на читацьку культуру особистості зосереджується Н.Волошина, розробляючи структуру уроків позакласного читання. Вона звертає увагу на два основні процеси організації цього виду читання: під керівництвом школи та самостійний, стихійний. Учений-методист логічно вказує на необхідність взаємодії вчителя літератури та бібліотекаря у розв’язанні порушеної проблеми, адже „навчити учнів читати, любити і вміло користуватися книгою – завдання учителя літератури і шкільного бібліотекаря. Чітка організація роботи школи, бібліотеки, розподіл занять між класним керівником, учителем літератури і бібліотекарем сприятиме вихованню культури читання, досягненню мети під час проведення бібліотечних занять”.
Як правило, програмами з предмета рекомендовано твори для позакласного (додаткового) читання і зазначено кількість годин на такі уроки. Вибір творів для спеціальних уроків позакласного читання залежить від низки факторів:
читацьких потреб та інтересів учнів;
забезпечення школярів творами, рекомендованими для позакласного читання;
актуальності твору для певної читацької аудиторії у даний час.
Продумуючи, які твори доцільно винести на уроки позакласного читання, важливо пам’ятати про взаємозв’язок (комплексний підхід) звичайних уроків за програмою та уроків позакласного читання, адже читацькі вміння та навички, набуті учнями на уроках класного читання, мають закріплюватися на заняттях позакласного читання.
Організувати та скоординувати уроки класного та позакласного читання доцільно на основі певних принципів.
1. Принцип персоналій (на уроках позакласного читання розглядаються твори того самого автора, що у даний час вивчається за програмою).
2. Проблемно-тематичний принцип (до уроку позакласного читання добирається матеріал, близький до попереднього чи наступного програмного за тематикою чи порушеними у ньому проблемами).
3. Жанрово-родовий принцип (до уроку позакласного читання пропонуються твори того самого жанру).
4. Принцип взаємозв’язаного вивчення зарубіжної та української літератур (урок позакласного читання планується з урахуванням особливостей вивчення творів зарубіжної літератури в Україні. Тематика цих уроків може бути різною: зарубіжні письменники про Україну; зарубіжні письменники про українських письменників; українські письменники про зарубіжних тощо. Такі уроки допоможуть школярам уявити світовий літературний процес у цілому, місце в ньому окремої національної літератури та її взаємозв’язок з іншими).
5. Акцентричний принцип передбачає розгляд на уроках позакласного читання творів, що користуються підвищеною читацькою увагою школярів.
Отже, плануючи уроки позакласного читання, вчитель може керуватися різними принципами. Головне, щоб ці уроки були пов’язані з уроками класного читання, доповнювали їх, надавали можливість розвивати набуті на попередніх уроках знання, вміння та навички і були цікавими та корисними школярам.
На таких уроках учитель оцінює не тільки конкретну роботу учнів на окремому уроці, а й аналізує:
правильність та мотиви їх орієнтації у книжках;
точність та емоційність висновків суджень про прочитане;
вміння використовувати у відповідях тексту твору, ілюстрації;
участь в організації класних та шкільних бібліотек, книжкових виставок, створенні картотек;
загальне ставлення до читання.
У методичній літературі пропонуються різноманітні типи уроків позакласного читання. У початковій ланці:
1. Урок виразного читання окремих творів.
2. Обговорення одного твору.
3. Узагальнюючі або тематичні уроки.
4. Бібліотечні уроки або уроки культури читання.
У старших класах методисти виділяють такі типи уроків:
1. Вступні.
2. Уроки-рекомендації книг.
3. Поглиблене розуміння прочитаного.
4. Уроки вироблення навичок анотування й рецензування.
У центрі уваги – середні класи. У 5-6 класах, на думку методистів, урок, його методика спрямовані на розвиток мовлення учнів. В основі їх проведення домінує слово вчителя й бесіда, виразне читання і художній переказ, інсценування.
У 7 класі тип уроку змінюється відповідно до психологічних змін у школярів і пов’язаний з тими морально-етичними проблемами, які хвилюють семикласників, з формуванням навичок етико-естетичної оцінки художніх творі.
З метою ефективності організації позакласного читання О.О.Ісаєва пропонує звернути увагу на такі види робіт:
анкетування;
індивідуальні та колективні бесіди;
„звіти” учнів про самостійне читання творів;
ведення читацького щоденника;
складання маленьких каталогів з картками, що містять бібліографічні відомості та коротку анотацію;
ведення альбому власних ілюстрацій до творів;
ведення робочого зошита з позакласного читання;
складання анотацій, післямов, передмов до книжок;
написання рефератів, творів та рецензій, відгуків на книжку;
проведення засідань гуртка книголюбів.
Використавши анкету на перших уроках літератури, учитель має змогу краще познайомитися з класом, дізнатися, чи вже читали учні твори українських та зарубіжних письменників, які саме, яким з них вони віддають перевагу, відтак, використати цю інформацію у своїй подальшій роботі.
Під час індивідуальних чи колективних бесід учитель також може дізнатися про те, що читають учні після уроків, що їх цікавить, якій літературі вони віддають перевагу, і використати це на уроках позакласного читання, під час складання списків літератури, яку школярі мають прочитати влітку. Врахування інтересів та смаків учнів допоможе не відштовхнути їх від книжки, а навпаки, залучити до читання.
Один чи два рази на рік доречно проводити уроки-„звіти” учнів про самостійне читання творів. На таких „звітах” школярі зазвичай розповідають, які твори яких авторів вони прочитали зі списку літератури для позакласного читання. Учитель з’ясовує, чи сподобалися їм ці твори, чим вони їх зацікавили, чи схвилювали, чи принесли користь.
Словесник може також запропонувати учням розповісти про прочитані ними твори, що не входять до списку літератури, та з’ясувати, що у них привернуло увагу школярів. На таких уроках чи вчитель, чи підготовлена творча група учнів повідомляють про події у „книжковому світі” – про нові твори та нових авторів, нові цікаві видання відомих уже творів, нові переклади, оригінальні точки зору на знайомі учням книжки, що з’явилися в періодичній пресі чи інших виданнях, тощо.
Доброю традицією у практиці викладання літератури в багатьох школах є ведення читацького щоденника. Завдяки такій формі роботи учнів вчитель може не тільки проконтролювати читацьку діяльність школярів, а й вивчити коло читання учнів. Доцільно періодично проводити уроки-„презентації читацьких щоденників”, які цікаві тим, що спрямовані на розвиток навичок поглибленого, уважного читання.
Організаційно-методична схема уроку-„презентації читацьких щоденників” може бути такою: заздалегідь ( за 3 – 4 уроки) учні повідомляють, які твори вони обрали та прочитали протягом певного часу. Їм призначаються опоненти із числа учнів класу, котрі також прочитали той самий твір. Завдання опонентів – підготувати важливі та цікаві запитання за прочитаним, а також з’ясувати та висловити про нього свою думку. Отже, кожен учень може бути у ролі читця, що презентує свій читацький щоденник, і в ролі опонента. Це активізує читацьку діяльність школярів, сприяє вихованню любові до книжки.
Складання маленьких каталогів з картками, що містять бібліографічні відомості та коротку анотацію, викликає на перших порах певні труднощі у школярів і потребує попередньої підготовки і учнів, і вчителя. Простежуючи таке завдання, словесник має провести кілька уроків у бібліотеці на тему: „Знайомство з бібліотекою. Її фонди. Види каталогів та їх призначення”. Важливо навчити школярів заповнювати картки для власних каталогів.Учителю необхідно підкреслити, що, складаючи каталоги з метою зручного їх використання, картки необхідно ставити в алфавітному порядку.
Такий вид роботи організовує та координує читацьку діяльність школярів, спрямовану на розвиток умінь точно, чітко та стисло висловлювати свої думки, а вчителю дає змогу вивчити коло читання учнів.
Цікавим видом може стати ведення школярами середніх класів альбому власних ілюстрацій до творів для позакласного читання. Таке малювання, за теорією відомого психолога Л.Виготського – „графічна мова”, відповідає їхнім психологічним особливостям. Адже в них наочне усвідомлення навколишнього світу відбувається швидше, ніж накопичення слів та асоціацій. Перевірка таких альбомів дає можливість учителю-словеснику заощадити час на уроці та водночас дізнатися, чи прочитали учні рекомендований твір. На основі даного виду роботи можна також провести уроки різних типів. Якщо не вистачає часу для окремого уроку позакласного читання, доцільно провести комбіноване заняття, що поєднуватиме роботу над програмним твором та твором для позакласного читання.
Разом з учителем малювання варто також підготувати інтегрований урок –українська література та малювання.
Альбом ілюстрацій до твору – предмет особливої уваги вчителів шкіл та класів естетичного профілю. Створення таких альбомів може стати індивідуальним завданням для учнів звичайних навчальних закладів, котрі відвідують дитячі художні студії чи захоплюються малюванням. Періодичні виставки альбомів прикрасять урок, розширять мистецтвознавчі знання учнів, сприятимуть розвитку їхніх естетичних смаків.
Цікавим видом роботи з позакласного читання може стати ведення комплексного робочого зошита. Такий зошит має три розділи. Перший містить цитати із творів, а також учнівські нариси. Другий призначений для словника, до якого записуються незрозумілі слова та літературні терміни. У третьому розміщується читацький щоденник, куди учні записують назви прочитаних книжок з короткою їх оцінкою.
Ще один вид роботи, який може бути використаний вчителем з метою організації та контролю позакласного читання учнів, – складання анотацій, післямов та передмов до книжки. Цей вид роботи потребує оволодіння певними вміннями та навичками: виділяти головну ідею твору, стисло її висловити, письмово викладати думки щодо теми, ідеї, центральних образів книги, а також уміння письмово розповідати про її автора. Оскільки цей вид роботи тісно пов’язаний із завданнями, спрямованими на розвиток мовлення учнів, в окремих випадках варто поєднати уроки позакласного читання та розвитку мовлення. Необхідно пояснити школярам, що анотація, крім змісту твору, містить і короткі відомості про її автора, й елементи оцінки книжки. Така робота сприятиме не тільки розвиткові писемного мовлення учнів, а й закріплюють набуті на уроці знання й надають можливість ще раз повернутися до сторінок твору.
Цікавим для учнів стане і завдання написати передмову чи післямову до твору. Учителю слід пояснити, що ці жанри критичних робіт відрізняються один від одного не тільки розташуванням у книжці, а й метою їх написання. Так, передмова містить вступні відомості (про автора, твір, видання) перед викладом, пояснює певні факти, про які йтиметься. Мета передмови – зацікавити твором, залучити до читання. Тому в процесі її написання потрібно продумати такі факти, які б привертали увагу читача, націлювали на прочитання книжки. У післямові роз’яснюються ідеї, мотиви твору, розміщені роздуми про подальшу долю героїв, асоціації та спогади, що виникли під час читання, подаються розмірковування про призначення книжки, її вплив на читача. Мета післямови – дати поштовх для виникнення у читача власних думок щодо твору. тому, пропонуючи написати післямову, вчитель має роз’яснити учням, що вони повинні викласти передусім власні роздуми, що виникли під час читання.
Ще один вид роботи – написання рецензій, відгуків, рефератів та творів на прочитану книжку. Залежно від віку, рівня підготовки класів та навчальної мети вчитель може запропонувати той чи інший жанр письмового висловлювання. Важливо підкреслити особливості кожної письмової роботи.
Пропонуючи школярам різні види письмових висловлювань про книжку з позакласного читання, вчитель розвиває їхні творчі здібності, мовленнєві вміння та навички, розширює знання з літератури.
Отже, систематично організовуючи позакласне читання учнів, учитель має можливість досконаліше вивчити індивідуальні схильності, прагнення та смаки школярів, що, безперечно, впливатиме на формування їхньої читацької культури.
Питання 4. Уроки виразного читання: їх завдання та методика проведення.
Виразне читання – це мистецтво відтворення в живому слові думок і почуттів (якими насичений художній твір), а також наміру виконавця і його ставлення до виконуваного твору. Для визначення цього мистецтва користуються також термінами художнє читання, декламація (можна вживати ці терміни як синонімічні).
Виразне читання на уроках української літератури – це не лише мистецтво виконання художнього тексту, а й предмет навчання цього мистецтва, і метою такого навчання є формування естетично розвиненого читача, здатного відчувати художнє слово, вміти насолоджуватися прочитаним (О.О. Ісаєва).
Декламації, мелодекламації та художньому виконанню на уроках літератури приділяється багато уваги. Завдання вчителя – допомогти відчути велику силу слова, що впливатиме на почуття, думки, волю, характер і здатність отримувати морально-естетичне задоволення від художнього твору. Мистецтвом усного виконання будь-якого тексту є виразне читання (від імені оповідача), напам‘ять – декламація (від ліричного героя), а майстерність володіння виконавським словом називають художнім читанням.
Художнє читання – публічне виконання творів літератури (віршів, прози, публіцистики; особливий вид естрадного мистецтва. Процес навчання майстерного виконання творів складний, тому вчителеві бажано на кожному уроці з літератури вдосконалювати ті вміння, якими учні оволодівають на уроках виразного читання.
Процес підготовки вчителя до уроку виразного читання проходить у такій послідовності:
Сприйняття тексту. Відчуття краси і одержання естетичної насолоди від прочитаного через уяву і почуття.
Аналіз тексту. Розмірковування над твором, відтворення в уяві створені автором картини, перечитування окремих епізодів, знову переживаючи їхню красу, зіставлення своїх міркування з висновками дослідників.
Визначення виконавських задач і шліфування своєї манери виконання.
Тренування в декламації.
Визначення і уточнення запитань, які треба пояснити.
Структура уроків виразного читання
Готуючи учнів до уроку виразного читання, треба пропонувати їм переписати текст твору (уривок) у робочий зошит (через рядок, залишаючи місце для позначок).
Хід уроку складається з таких етапів:
Вступна бесіда (слово). Створення атмосфери зацікавленості твором (історичний, соціальний, біографічний, лексичний коментар).
Зразкове читання (показ). Взірцеве читання вчителя або підготовленого завчасно учня, прослуховування звукового запису.
Читання учнями тексту мовчки («мовчазне», «німе» читання). Сприяє заглибленню в текст, відчуттю звучання, підготовки до бесіди.
Поділ тексту на ланки. Для загострення уваги на композиції твору чи окремої її частини і підготовки до наступного читання кожної частини зокрема.
Читання окремих частин тексту. Включає коментар до тексту, вправи у вимові важких слів, словосполучень, зворотів, розмітка найважчих частин тексту знаками партитури, обговорення інтонації, техніки мовлення, логіки читання та емоційно-образної виразності.