1. Практичні завдання, які виконуються на занятті

Складові дії	Засоби дії	Критерії самоконтролю
Зняття відбитку матеріалами різних груп.	Відбиткові ложки, відбиткові маси	Підбір відбиткового матеріалу та ложки, правильне виконання та дотримання етапів зняття відбитку,оцінка якості відбитку.

5.Зміст теми

В даний час до відбиткових матеріалів пред’являються наступні вимоги.

1. Відбиткові матеріали не повинні мати шкідливого впливу на організм пацієнта і лікаря, негативно впливати на тканини прилеглі до відбитку

2.Відбитковий матеріал повинен забезпечити точний відбиток тканин протезного ложа (слизової оболонки, альвеолярного відростка та зубів), зберігати сталість форми після зняття з щелеп, виведення з порожнини рота та до відливки моделей.

3. Володіти достатньою пластичністю в інтервалах температур, що не викликають опіків в порожнині рота.

4. Мати оптимальну швидкість твердіння, що дозволяє вводити масу в порожнину рота в пластичному стані і через деякий час виводити з порожнини рота в затверділому вигляді.

5. Володіти антисептичною дією.

6. Не руйнуватися при взаємодії з середовищем порожнини рота.

7. Не мати неприємного запаху і смаку

8. Неміцно з'єднуватися з матеріалом моделі, легко від неї відділятися і не змінювати кольору моделі.

9 Бути доступним, дешевим, зручним для транспортування та довгострокового зберігання.

Виготовлення відбитка складається із таких послідовних етапів, як:

1) підбір стандартної ложки та її індивідуалізація;

2) приготування відбиткового матеріалу;

3) розміщення матеріалу на ложці;

4) уведення ложки з матеріалом у ротову порожнину;

5) оформлення країв відбитка;

6) виведення відбитка з ротової порожнини;

7) оцінка відбитка (у разі знімання відбитка гіпсом цьому передує складання його частин).

Під час зняття відбитку можливі такі ускладнення як асфіксія(при затіканні відбиткового матеріалу в дихальні шляхи під час помилкового проведення таких етапів зняття відбитку як підбір відбиткової ложки, замішування занадто рідкої консистенції відбиткового матеріалу, неправильні маніпуляції при позиціонуванні ложки з відбитковим матеріалом), термічний опік(при порушенні техніки використання термопластичних матеріалів), алергічні реакції(при підвищеній чутливості до компонентів відбиткових матеріалів)

Асфіксія - гостра дихальна недостатність. Залежно від причин розрізняють: аспіраційну - при затікання в дихальні шляхи слизу, крові, блювотних мас; дислокаційну - при западанні язика внаслідок травми нижньої щелепи або інших причин; клапанну-внаслідок утворення клапана з клаптів м'якого піднебіння і інших м'яких тканин ротоглотки; обтураційну - в результаті обтурації дихальних отворів і шляхів сторонніми предметами; стенотичну - при здавлюванні або звуженні дихальної трубки запальним або алергічним набряком, гематомою. Аспірація органічних чужорідних тіл значно небезпечніше, тому що вона викликає більш серйозні ускладнення. Внаслідок нерентгеноконтрастності чужорідні тіла важко виявляються і, як правило, аспірують в правий бронх, просвіт якого ширше, ніж лівого.

Клініка. Асфіксія може розвиватися раптово, поступово або нападами. При раптовій гострої асфіксії спостерігається сильний кашель, часте, глибоке, спазматичне дихання, яке при її прогресуванні на тлі судом може зупинитися. Вдих галасливий, свистячий, пульс може прискорюватися, а в подальшому сповільнюватися. Збудження змінюється втратою свідомості. У хворого розширені зіниці, перед повною зупинкою серця спостерігаються окремі глибокі вдихи. Лице ціанотичне, екзофтальм.

При поступовому розвитку асфіксії клінічна картина менш виражена і зміна положення хворого (нахил голови тощо) може злегка компенсувати процес. Обличчя бліде, губи ціанотичні, рот відкритий, язик іноді висунутий, в очах переляк.

При аспірації чужорідних тіл в трахею виникає характерний нападоподібний, коклюшеподібний кашель, який тривалий час не припиняється, особливо при переміщенні чужорідного тіла. Іноді напади кашлю супроводжуються ціанозом, блюванням (нефіксовані чужорідні тіла викликають «ляскання», чутне на відстані, при аускультації - флюктуація).

Лікування. Залежно від механізму асфіксії, лікування полягає в усуненні причини її виникнення. При аспіраційній асфіксії відсмоктують рідину з дихальних шляхів, при кровотечі зупиняють її.Пацієнта опускають вниз головою і постукують між лопатками . При обтураційній асфіксії сторонні тіла витягують інструментами або опускають потерпілого вниз головою - за наявності кашльового рефлексу чужорідне тіло може випасти. Стенотичну асфіксію лікують розтином вогнищ набряку, усуненням гематом. При повільному розвитку асфіксії ефективне застосування діуретиків.

При неефективності вищеописаних втручань проводять трахеотомію або конікотомію, у разі необхідності накладають трахеостому. Допускається тампонада ротоглотки з попередньою трахеотомією при кровотечах з невстановленим джерелом походження.

Прогноз. Як правило, сумнівний. При виведенні хворого з асфіксії можливий розвиток аспіраційної пневмонії, тому необхідна госпіталізація та перебування під постійним наглядом.

Трахеотомія - розсічення трахейне кілець для усунення асфіксії.

Техніка нижньої трахеотомії. Положення хворого на спині з закинутою головою. Анестезія інфільтраційна анестетиком з адреналіном. Після обробки операційного поля пальпаторно визначають нижній край щитовидного хряща і чітко уздовж середньої лінії проводять розріз 5-6 см вниз. Пошарово розрізають шкіру, підшкірну клітковину і поверхневу фасцію. Борознять білу лінію шиї (зрощення 2-й і 3-й фасцій) і зміщують донизу перешийок щитовидної залози. Борознять 2-е, 3-е, а іноді й 4-е кільця трахеї. Розводять в сторони краю розрізу і вводять в нього трахеотомічну трубку. Попередньо слід переконатися, що стінка трахеї розсічена наскрізь, про що свідчить поява свистячого дихання.

Довжина розрізу трахеї повинна відповідати діаметру трахеотомічної трубки. Введену трубку встановлюють у вертикальне положення і поглиблюють до дотику щитка до шкіри, накладають шви на краю рани, закріплюють трубку і накладають стерильну пов'язку на рану.

Конікотомія - розкриття гортані шляхом розрізу її перстнещитоподібної (конічної) зв'язки (потовщення передньої частини перстнещитоподбної мембрани) проводиться при асфіксії внаслідок перекриття доступу повітря у верхні ділянки гортані, коли неможлива трахеотомія і протипоказана або неможлива інтубація.

Техніка проведення. Хворий лежить на спині з закинутою назад головою. Щитовидний хрящ фіксується пальцями лівої руки. Пальпується поглиблення між верхнім краєм перстневидного і нижнім краєм щитовидного хряща. У цьому поглибленні по серединній лінії шиї одномоментним вертикальним розрізом розсікають шкіру і перстнещитоподібну зв'язку. Про виникнення вільного доступу повітря в трахею свідчить поява свистячого дихання. Для запобігання змикання країв розрізу необхідно ввести затискач і розкрити його.

При правильному виборі місця розрізу післяопераційний кровотеча мінімально. Досить інфільтраційної анестезії, а в екстремальних умовах припустимо проведення втручання без знеболення. Конікотомія - тимчасовий захід, що вимагає накладення трахеостоми після відновлення дихання.

Опік (лат.— combustio) — пошкодження шкіри чи слизових оболонок, часто з підлеглими тканинам, внаслідок дії на них високої температури (термічний опік).

Особливості опіків щелепно-лицьової ділянки. Поверхня обличчя становить близько 3% загальної площі тіла. До особливостей щелепно-лицьової області належать: рясна іннервація, добра васкуляризація, нерівність рельєфу обличчя (маються виступаючі частини - ніс, губи, вуха) і різна товщина шкіри на різних ділянках, наявність органів зору, початок дихального і травного трактів, спотворення обличчя призводить до психічних і функціональних розладів (сльозотеча, слинотеча та ін.)

Опіки обличчя викликають виражений набряк м'яких тканин, що з'являється з перших годин після травми і швидко наростаючий. Через рясну іннервацію виникають дуже сильні болі. У результаті нерівності рельєфу обличчя і неоднакової товщини шкіри на окремих ділянках обличчя утворюються різного ступеня (глибини) опіки. Глибокі опіки частіше бувають на виступаючих частинах щелепно-лицьової області (ніс, вуха, губи, надбрівні дуги, підборіддя і т.д.). Виникає виражений набряк повік, набряк кон'юнктиви очного яблука (хемоз) і можливі опіки очного яблука. Червона облямівка губ вивертається. При опіках приротової ділянки, в результаті набряку губ, останні набувають характерний вигляд - «риб'ячого рота». Опік обличчя часто поєднується з ураженням верхніх дихальних шляхів (з'являється утруднене дихання і навіть асфіксія) і слизової оболонки порожнини рота, носоглотки, а іноді і гортані (спостерігається набряк гортані і ларингоспазм). Опіки CO можуть бути спричинені гарячою їжею, парою, гарячими предметами, вогнем, гарячим повітрям, гарячим термопластичним відбитковим матеріалом. Під дією травмуючого чинника розвивається гострий катаральний стоматит, який супроводжується болем. CO стає різко гіперемованою, відзначається мацерація епітелію. При сильному опіку епітелій злущується великими шарами або виникають пухирі, на місці яких утворюються поширені поверхневі виразки чи ерозії. Приєднання вторинної інфекції та дія місцевих подразнювальних чинників ускладнюють перебіг стоматиту і сповільнюють епітелізацію ділянок ураження. Порушується прийом їжі, носове дихання, а при вивороті повіки з'являється сльозотеча кон'юнктиви і навіть кератит.

У результаті опіків м'яких тканин щелепно-лицевої ділянки виникають післяопікові рубцеві деформації шкіри обличчя і шиї, виворіт нижніх і верхніх повік або губ, мікростома, дефекти і деформації вушних раковин або крил носа та ін

Лікування. Перша допомога при опіках надається на місці події. Вона складається із заходів, спрямованих на припинення дії термічного агента. Щоб скоротити тривалість тканинної гіпертермії і зменшити глибину пошкодження тканин необхідно швидко охолодити пошкоджену ділянку доступними засобами (занурення в холодну воду, обкласти змоченим у холодній воді рушником, покласти міхур з льодом і ін.) Якщо немає можливості застосувати холод, обпалену поверхню потрібно залишити відкритою для охолодження повітрям.. При наданні першої медичної допомоги не можна проводити будь-які маніпуляції на опікових ранах.

Не можна застосовувати на опікову рану мазі на жировій основі, а також фарбувальні (метиленовий синій або діамантовий зелений) і дубильні кошти, тому що це надалі утруднить туалет рани і ускладнить визначення глибини опіку. Ділянку опіку CO треба знеболити, застосувавши місцевоанестезуючі засоби. Після цього проводять антисептичне оброблення, призначають обволікаючі та протизапальні препарати у поєднанні з протимікробними засобами. У фазі дегідратації використовують кератопластичні засоби.

Алергія (від грецьк. allos — інший, ergon — дія) є якісно зміненою ре­акцією організму на вплив речовин ан­тигенної природи, яка призводить до появи цілого комплексу різних пору­шень, що розвиваються в організмі при гуморальних і клітинних імуноло­гічних реакціях (запалення, спазм бронхіальних м'язів, некроз, шок та ін.). На сьогодні, за даними XVI Європейського конгресу алергологів, кожний третій житель планети тією чи іншою мірою страждає на алергію.

Установлено, що поряд з алергією на продукти харчування, пил, пилок рослин тощо алергічну реакцію різного ступеня, в тому числі й таку грізну і небезпечну для життя, як анафілактичний шок, можуть викликати багато які лікарські засоби і відбиткові матеріали у тому числі. Алергія на лікарські препарати (вітаміни, антибіотики, сульфаніламідні, нестероїдні протизапальні, навіть протигістамінні засоби) виявляється у 16 % здорових осіб і у 43,6 % хворих, що лікуються в стаціонарі. Дуже часто (у 28,1 % випадків) вона трапляється у медичних працівників, що контактують з медикаментами. Етіологія. Спричинити алергію можуть найрізноманітніші речовини з антигенними властивостями (алергени), які викликають в організмі імунну відповідь гуморального або клітинного типу. За походженням алергени поділяють на екзо- й ендогенні. До екзогенних відносять інфекційні (бактерії, гриби, віруси, хламідії, найпростіші) та неінфекційні (рослинні, медикаментозні, в тому числі амальгама, матеріали зубних протезів відбиткові матеріали; харчові, побутові, промислові алергени та ін.). Ендоалергени поділяють на природні (первинні): мозок, кришталик, статеві залози, щитоподібна залоза, і набуті (вторинні), серед яких. у свою чергу, виділяють неінфекційні (холодові, променеві, опікові) та інфекційні (прості й комплексні: тканина — мікроорганізм, тканина — токсин).

Патогенез. Різноманітні за клінічними проявами алергічні реакції мають спільні патогенетичні механізми. Всі вони проходять 3 стадії: імунологічну, біохімічну (патохімічну) і патофізіологічну (стадію функціональних і структурних порушень). За клінічним перебігом усі алергічні захворювання поділяють (умовно) на реакції негайного, сповільненого та змішаного типів.

АЛЕРГІЧНІ РЕАКЦІЇ НЕГАЙНОГО ТИПУ

До таких реакцій належать анафілактичний шок, набряк Квінке, кропив'янка. Вони розвиваються за кілька хвилин після потрапляння в організм специфічного АГ.

АНАФІЛАКТИЧНИЙ ШОК

Анафілактичний шок (choc anaphylacticus) являє собою генералізовану анафілактичну реакцію при взаємодії введеного АГ з цитофільними AT Клініка. Анафілактичний шок є найвищим ступенем прояву алергічної реакції негайного типу. Розвивається раптово за кілька хвилин або й негайно після введення АГ. Хворий прояв­ляє неспокій, що зумовлений відчуттям страху, жару, стиснення у грудях. Його непокоять утруднене дихання, яке спочатку час­те, потім стає судомним; нудота, блювання, рясний піт, гіперемія шкірного покриву, біль голови, відчуття пульсації в ній. Ці симптоми змінюються втратою рівноваги, падінням, су­домами. Настають мимовільне сечовиділення і дефекація

НАБРЯК КВІНКЕ

Набряк Квінке (oedema Quincke) — локалізоване скупчення великої кількості ексудату в сполучній тканині, найчастіше в ділянці губ, повік, зовнішніх статевих органів, а також CO язи­ка та гортані .Набряк з'являється швидко, зберігається від декількох годин до 2 діб і зникає, не залишаючи змін. При локалізації в ділянці гортані можливий розвиток стенотичної асфіксії. Захворювання рецидивне. Нерідко таким хворим відомий алерген, особливо якщо він знаходиться в харчових продуктах, тому припинення їх вживання дає змогу запобігти рецидивам. Набряк має ела­стичну консистенцію. Тканини в зоні набряку напружені, але «ямка» при пальпації не утворюється.

При набряку Квінке має місце порушення систем дезакти­вації й інгібіції БАР. Він розвивається при спадковому дефіциті інгібітора, що є спільним для калікреїну і комплементу; в разі недостатності ферментів, що руйнують БАР, порушення функції органів, які дезактивують БАР. У цих хворих дуже легко відбувається активація БАР, яка може викликатись не лише комплексом АГ — AT, а й неімунними агентами (наприклад, холодом).

АЛЕРГІЧНІ РЕАКЦІЇ СПОВІЛЬНЕНОГО ТИПУ

До алергічних реакцій сповільненого типу відносять: 1) кон­тактні стоматити (спричинені протезами, лікувальними пов'яз­ками і аплікаціями); 2) токсико-алергічні медикаментозні ура­ження місцевої і загальної дії.

Алергічні реакції сповільненого типу реалізуються не гумо­ральними AT, а клітинними, в першу чергу Т-лімфоцитами — субпопуляціями кілерів і медіаторів гіперчутливості спо­вільненого типу. Ці реакції існують в організмі передусім для імунного нагляду за його антигенним складом і видалення му­тантних клонів соматичних клітин власного організму.

Алергічні реакції сповільненого типу мають місце при інфекційній алергії, сифілісі, грибкових, паразитарних захворю­ваннях, вірусних інфекціях; вони також можуть бути викликані хімічними речовинами, лікарськими препаратами, засобами косметики, матеріалами зубних протезів (пластмаси, метали, амальгама), харчовими продуктами тощо.

Клінічно алергічні ураження СОПР сповільненого типу про­являються у вигляді катарального, катарально-геморагічного, пухирчасто-ерозивного, виразково-некротичного стоматитів, БЕЕ, ХРАС, протезного стоматиту, синдромів Стівенса — Джонсона, Лайєлла та ін.

КОНТАКТНІ ТА ТОКСИКО-АЛЕРПЧНІ МЕДИКАМЕНТОЗНІ СТОМАТИТИ

Катаральний та катарально-геморагічний стоматити (гінгівіт, глосит) є найчастішими формами уражень СОПР при алергії. Вони можуть виникати при застосуванні будь-яких лікарських засобів. Хворі скаржаться на відчуття печіння, свербіння, су­хості у роті, а також на біль під час вживання їжі. Загальний стан їх при цьому, як правило, не порушується. Об'єктивно відзначаються гіперемія і набряк СОПР, на бічних поверхнях язика та щоках по лінії змикання зубів чітко проявляються відбитки зубів.

Язик гіперемійований, яскраво-червоного кольору. Сосочки бувають гіпертрофовані (малиновий язик) або атрофовані (ла­кований язик). Водночас може мати місце катаральний гінгівіт . У деяких випадках на тлі катарального стоматиту з'являються геморагічний висип, енантеми, частіше у ділянці твердого і м'якого піднебіння.

Ерозивні ураження CO виникають на фоні набряку та гіперемії у ділянці губ, щік, бічних поверхонь язика, твердого піднебіння.

При цьому спостерігаються різної величини болючі ерозії, покриті фібринозним нальотом. Ерозії можуть зливатись між собою, утворюючи суцільну ерозивну поверхню . Язик при цьому обкладений нальотом, набряклий. Ясенні між­зубні сосочки гіперемійовані, набряклі, легко кровоточать при дотику Підщелепні лімфатичні вузли збільшені і болючі. Загальний стан порушується: спостерігаються підвищення температури тіла, нездужання, відсутність апетиту.

Виразково-некротичні ураження СОПР алергічної природи Процес може локалізуватися на твердому піднебінні, щоках Інколи він буває дифузним, із залученням CO не лише рота (піднебінних мигдаликів, задньої стінки глотки), а й всього травного каналу. Виразки вкриті некротичним розпадом білясто-сірого кольору . Хворі скаржаться на сильний біль у роті, утруднення його відкривання, біль під час ковтання, підвищення температури тіла.

Алергічна (анафілактоїдна) пурпура, геморагічний васкуліт, хвороба Шенлейна — Геноха — асептичне запалення дрібних судин, обумовлене ушкоджуючою дією імунних комплексів. Проявляється геморагіями, порушенням внутрішньосудинного згортання крові й мікроциркуляторними розладами.

Ураження СОПР при хворобі Шенлейна — Геноха характе­ризується геморагічними висипаннями на яснах, щоках, язиці, піднебінні. Петехії та геморагічні плями діаметром від 3—5 мм до 1 см не виступають над рівнем CO і не зникають при натис­куванні склом . Загальний стан хворих порушений: їх непокоять слабість, нездужання.

Лікування алергічних уражень повинно проводитися залежно від гостроти перебігу і характеру клінічних проявів захворюван­ня, даних анамнезу та результатів клініко-лабораторних дос­ліджень.

У разі розвитку алергічних реакцій негайного типу (ана­філактичний шок, набряк Квінке, кропив'янка) потрібна негай­на допомога. Передусім необхідно припинити подальший до­ступ в організм речовини, що викликала алергічну реакцію , і ввести хворому підшкірно 0,5 мл 0,1% розчину адреналіну та 0,5 мл цього розчину в осередок ураження.

У тяжких випадках вводять суміш такого складу: 1 мл 0,1% розчину адреналіну, 1 мл 0,1% розчину атропіну, 10 мл 10% розчину кальцію хлориду і 10 мл 0,9% розчину натрію хлориду.

З метою впливу на БАР вводять: кортикостероїди — 80—100 мг преднізолону (або 4—8 мг дексаметазону) з гепарином; антигістамінні засоби — 1 мл 1% розчину дімедролу (або 2% розчи­ну супрастину чи 2,5% розчину піпольфену).

Симптоматична терапія: стимуляція діяльності серця: 1—2 мл кордіаміну підшкірно або 1 мл 10% розчину коразолу; стимуляція центру дихання, киснева терапія, у разі зу­пинки дихання — штучна вентиляція легень. При розвитку набря­ку гортані — інтубація, пункція трахеї чи трахеостомія.

Схема терапії захворювань СОПР, що перебігають за типом алергічних реакцій сповільненого типу, включає етіотропне, па­тогенетичне і симптоматичне лікування (загальне і місцеве). Загальну патогенетичну терапію складають методи специфічної і неспецифічної гіпосенсибілізуючої терапії. Специфічну гіпосенсибілізуючу терапію проводять за спеціальними схемами після ретельного алергологічного обстеження і встановлення у хво­рого стану сенсибілізації до певного алергену. Неспецифічна гіпосенсибілізуюча терапія реалізується призначенням препа­ратів кальцію, гістаглобуліну (на курс — 4—10 ін'єкцій, вводять через 3—4 доби), антигістамінних засобів, а також аскорбінової кислоти чи аскорутину.

При важкому перебігу призначають кортикостероїдні препара­ти (преднізолон по 30—50—80 мг, дексаметазон — 4—6 мг, тріамцинолон — 10—12 мг) за звичними схемами.

Місцеве лікування, як правило, проводять за принципами терапії катарального стоматиту чи ерозивно-некротичних ура­жень СОПР. Тому арсенал засобів місцевої терапії включає ан­тисептики з анестезуючими засобами, антигістамінні та корти­костероїдні препарати, протизапальні засоби та інгібітори протеїназ.

При некротичних ураженнях показані протеолітичні фер­менти; для відновлення CO — кератопластичні засоби 2,5% розчину піпольфену).

Симптоматична терапія: стимуляція діяльності серця: 1—2 мл кордіаміну підшкірне або 1 мл 10% розчину коразолу; стимуляція центру дихання: 0,5—1 мл цититону, киснева терапія, у разі зу­пинки дихання — штучна вентиляція легень. При розвитку набря­ку гортані — інтубація, пункція трахеї чи трахеостомія.

Навчальна дисципліна	Пропедевтика ортопедичної стоматології.
Модуль № 1	Пропедевтика ортопедичної стоматології.
Змістовий модуль № 3	Клінічне матеріалознавство.
Тема заняття № 28	Виготовлення гіпсових моделей щелеп та оформлення їх цоколів. Фіксація моделей у центральній оклюзії в оклюдаторі (демонстрація в лабораторії).
Курс	2
Факультет	Стоматологічний

Термін/параметр	Визначення
Модель	Позитивне відображення рельєфу тканин протезного ложа і прилеглих до нього ділянок, отриманих за відбитком.
Оклюдатор	це пристрій для фіксації моделей у центральній оклюзії, який служить для постановки штучних зубів.