6. Пріоритетні напрями досліджень зарубіжної політології в ххі ст.: загальна характеристика.

Тенденція - міждисциплінарність в дослідженні політики ( біополітика – на основі етології – науки про поведінку тварин, напр.)

Напрямки:

1. Дослідження євроінтеграції. Дельфіна Деско Баум «ЄС як символічний замінник», Пітер Маартен, Паоло Граціано, «Європеїзація: новий дослідницький порядок денний»

2. Партисипітарна демократія – Р.Даль «Наскільки демократична американська конституція?» (2002), «Після золотого віку» (2005), « Стосовно політичної рівності» ( 2006). 2 види партисипітарної демократії: демократія «face to face», «демократія on-line».

3. Конфліктологія. В умовах мультикультуралізму особливо. Патрік Б’юкенен «На шляху загибелі» (консерватор про мультикультуралізм в США) – «м’яка безкровна революція» - мексиканці в Пд. Штатах. Клод Дергент «Католики проти мусульман: нові культурні і політичні суперечності» (2009)

4. Проблеми суверенітету та трансформації національних держав. Девід Хелд. Ентоні Мак Грю, Джонатан Паратон «Глобалні трансформації» (2002), С’юзан Стрендж «Дефектна держава».

5. Гендерні дослідження. Руйнування андрогенної картини світу. Софі Жако «Гендерний мейнстрім в політ.аналізі6 у напрямку нормалізації» (2009) – протистояння між жіноч. і чол.. політологією не госте вже, є діалог. Біатріс Даміан-Гал’ярд «Фемінізація процесу обробки політичної інформації: політика і журналістика» (2009).

В останню чверть XX століття у політичній науці відбувається відродження досліджень у сфері політичної філософії, які майже не проводилися упродовж попередніх десятиліть.

Основна увага політичних філософів була зосереджена у двох сферах, а саме у формулюванні теорій:

1) справедливості;

2) демократії.

Дослідження першої проблеми започаткував американський філософ Джон Роулз у праці "Теорія справедливості" (1971).

Роулз розглядає справедливість як співвідношення між свободою та рівністю. Проблема справедливості, насамперед, полягає у правильному розподілі плодів співпраці між членами суспільства. Для цього необхідним є вироблення правильних процедур розподілу суспільних благ, тобто засад "процедурної справедливості".

Інша важлива проблема, яка розглядається сучасною політичною філософією і теорією політики, — це теорія демократії.

Сучасні теорії демократії розглядають громадян не лише як носіїв певних прав чи як об'єкт впливу з боку держави, але і як потенційних активних учасників прийняття політичних рішень.

Основна увага почала приділятися таким поняттям як "свобода особи" та "громадянська участь". Свобода особи, здебільшого, розглядається як відсутність домінування та позитивна вдатність до самореалізації та самовизначення.

Основи сучасної теорії партиципаторної демократії ("демократії участі") були закладені американкою Керол Пейтман у праці "Участь і теорія демократії" (1970). На її думку, демократичний ідеал полягає, насамперед, в активній участі громадян у процесах обговорення та прийняття рішень з найбільш важливих питань суспільного життя. Принцип демократичної участі має поширюватись і на недержавні суспільні інститути, в яких люди можуть безпосередньо виражати свою волю.

Критика елітарних теорій демократій була підтримана й іншим американським політологом Дж. Мансбридж у праці "По інший бік демократії суперництва" (1980). Автор запропонував модель унітарної демократії, за якої учасники демократичного процесу прагнуть до досягнення загального блага шляхом спільного обговорення проблем, що виникають. Моделі унітарної, а також деліберативної (Ю. Габермас) демократії залишаються предметом обговорення на початку XXI століття.

Характерними рисами політичної теорії на зламі XX — XXI століть є розвиток феміністичної політичної теорії, постмо дерністського підходу в дослідженні політичних феноменів, а також нове осмислення феномену "громадянського суспільства".

Прибічники феміністичної теорії політизують соціальне начало людини, вказуючи на конфлікт між сферами "особистого" та "суспільного" у житті людини. Таким чином, пропонується віднести проблему особистих, сімейних та гендерних відносин, які проявляються на роботі, у сім'ї, у приватному житті людини, до проблем політичних.

До числа сучасних суспільствознавців-постмодерністів можна віднести британця Ентоні Гідденса, французів Мішеля Фуко, Жака Дерріда, Жана Бодріяра та інших.

Постмодерністи переосмислюють феномен влади розуміють її, насамперед, як культурний феномен. Також велику роль у політичному житті, на їхню думку" відіграє мораль, яка опосередковано визначає політичні та правові норми.

Найбільш відомими сучасними теоретиками громадянського суспільства є британець Джон Кін, американці Джон Коен, Ентоні Ара то.

На їхню думку, громадянське суспільство об'єднує людей за принципом добровільної асоціативної діяльності. В нього входять громадські об'єднання, некомерційні організації сфери послуг, тобто ті інститути, які не пов'язані з державою чи приватними економічними структурами.

Для функціонування громадянського суспільства необхідною є сильна ліберальна держава, яка захищає свободу слова, зборів та асоціацій. Автори розглядають громадянське суспільство як арену боротьби за поглиблення та радикалізацію демократії. Його вплив на державу має бути посилений за рахунок скорочення бюрократичних функцій останньої і розширення тих аспектів суспільного життя, які перебувають у сфері впливу добровільних масових організацій.

Таким чином, упродовж кінця XX — на початку XXI століть надзвичайно популярними в середовищі вчених-політологів стають філософські проблеми справедливості, засад демократії, ролі громадянського суспільства у прогресі демократичного врядування, нетрадиційний феміністичний підхід до сутності політичного.