10. Становлення та розвиток політичної науки в сша (методологічні особливості).

Періодизація (критерій – зміна парадигм):

1. етап: кін 19 ст. – до Першої Світ війни: зародження та інституціоналізації політ науки (ПН) в США. 1880 – при (а) Колумб ун-ті - школа ПН.(Берджес). З 1886 р. – перший у ПН «Щоквартальник ПН»; б) Чиказький; в) Йєльський університети. 1903 – Амер асоц-я політ наук – об’єд-ла різні школи в одну орг.-цію.

Риси етапу:

- Виокремлення пол-гії як самост науки та академ дисц-ни;

- Початок професійної підготовки нових спеціалістів-політологів;

- Переважання історико-порівняльних, нормативно-інституційних та описових методів;

- Сильний вплив країн континентальної Європи та їх традицій.

- Намітилась тенденція до емпірично-реалістичної спрямованості ПН – створ-ся спец центри емпір досліджень (тут держ фінан-ся).

2. Етап: кін і св.В – кін іі св.В: етап професіоналізації пн

Риси:

- Значне посилення емпір спрям-ті пол.-гії;

- Намагання пол.-гів надати науковості своїй галузі знання – дискусія між сцієнтистами та антисцієнтистами;

- Застос-ня міждисцип-го підходу для досл-ня пол.-ки. Першим був Мерріам;

- Активізація процесу вивчення неформал політ діял-ті (Одехарт, Хейн, Шатшнайдер, Бентлі)

3. Етап: кін дсв – кін 60х рр. 20 ст.: домінування поведінкового підходу (біхевіоралізму)

Риси:

- Домінування біхев-ної парадигми у досл-ні пол.-ки;

- Активізація дискусії навколо методів збору інф-ції (методи стали сприйм-ся як проб-ма науки, а не як даність);

- З’яв-ся перші грунт теор роботи розробка більш широких теор підходів, а саме – системного та структурно-функціонального аналізу. 1953 – «Пол-на сис-ма» Істона; «Нерви управління. Модель політ комун-ції» Дойча;

- Розділення загальної теорії пол.-ки на ряд політологічних субдисциплін (партологія, елітологія, теорія лідерства…) – ріст професіоналізації ПН, зростання кількості політологічних періодичних видань.

4 Етап: поч. 70х рр – до сьогодні: постбіхевіоралістичний.

Риси:

- Критика поведінкового підходу;

- Визнання пізнавальної цінності не жорстких методів досл-ня, а саме описового методу, істор підходу тощо;

- Активізація методу «інтерпретаційного розуміння»

- Відродження марксизму (в теоретично-концептуальному плані – поява неоінституціоналізму (при аналізі дер-ви та її інст.-тів));

- Широке викор-ня комп’ютерної тех.-ки та інформац тех.-гій в досл-ні пол.-ки - > розвиток порівняльної пол-гії, з 70х рр створення баз даних – можлив-ть порів-ня вел емпір. матеріалів;

- Розпад політології на різні методологічні напрямки та концепції – відсутність єдиного методологічного підходу (Алмонд: пол.-гія – це роздроблена дисц-на, «окремі столики»)

-постмодерністська парадигма в основі лосліджень

Організаційне становлення політології в США відбулося наприкінці XIX — на початку XX століття, коли науку почали викладати в американських університетах, почала діяти Американська асоціація політичної науки, стали публікуватися спеціалізовані видання.

У період між Першою та Другою світовими війнами політичні дослідження в США стали користуватися підтримкою приватного бізнесу. Насамперед, фінансувалися програми аналізу громадської думки, дослідження електоральної поведінки. Це стимулювало утворення близько тридцяти науково-дослідницьких центрів.

На розвиток американської політичної науки упродовж перших десятиліть минулого століття найбільше вплинули теоретичні підходи та методологія досліджень, запропоновані європейськими соціологами Г. Москою, В. Парето, Р. Міхель-сом, М. Вебером. Саме тому політичну науку в США викладали, насамперед, у формі політичної соціології.

Найбільш відомим політологом першої половини XX століття є Артур Фішер Бентлі. У праці "Процес керівництва. Вивчення громадських рухів" (1908) Бентлі робить припущення, що діяльність людей у політиці завжди визначається їх реальними інтересами і структурується через "групи інтересів", тобто неформалізовані об'єднання осіб, які поділяють одні й ті самі інтереси. Артур Бентлі запроваджує у науковий обіг термін "політичний процес".

У США був сформований також перший методологічний підхід до дослідження політичних інститутів, явищ та процесів, який за назвою Чиказького університету, де він був розроблений, дістав назву Чиказька школа політологїї засновником у 20-х роках минулого століття став Чарльз Мерріам, якому належить своєрідна "біблія" американської політології міжвоєнного періоду — праця "Сучасний стан політичної науки" (1931).

Основна заслуга чиказької школи полягає в тому, що її представники на основі конкретних емпіричних досліджень обґрунтували, що справжній розвиток політичного знання є можливим лише за допомогою використання методології міждисциплінарних досліджень із використанням кількісних методів, а також при умові організованої інституційної та фінансової підтримки наукових студій.

З 40-х років XX століття домінуючою методологією дослідження сфери політики стає біхевіоризм. "Поведінкову революцію" прийнято датувати 1944 роком, коли вчені Колумбійського університету на чолі з Полем Лазарсфельдом опублікували перше академічне комплексне дослідження виборів у представницькі органи американських штатів, у якому основна увага приділялася поведінці окремих виборців.

Незважаючи на відмінності між різними течіями біхевіоризму, об'єднуючими є такі принципові положення:

1) використання не пов'язаних між собою абстрактних тверджень, які можна перевірити емпірично;

2) пояснення цих фактів через причинно-наслідкові зв'язки ("стимул — реакція");

3) основними методами збору фактів є опитування громадян і аналіз статистичних даних.

Причина популярності "поведінкових" досліджень пояснюється, насамперед, попитом на них у середовищі підприємців, котрим необхідна була інформація, яким чином краще продати свою продукцію, та політиків — які були зацікавлені в інформації про інтереси та поведінкові наміри своїх виборців.

Після Другої світової війни біхевіористський підхід в США застосовується в дослідженні різних сфер політики, а також у вивченні міжнародних відносин.

Провідними центрами міжнародних студій стають Йельсь-кий, Гарвардський, Колумбійський університети, Масачусетський технологічний інститут. Поряд з традиційними для дослідження міжнародних відносин дисциплінами—міжнародне право, історія дипломатії — у навчальні плани у цих навчальних закладах включаються нові курси, а саме політичної економії, дослідження громадської думки у зарубіжних країнах, політичної культури.

У 60—70-х роках минулого століття політична наука в Сполучених Штатах Америки набула статусу академічної дисципліни, а спеціальність політолога — характеру сучасної, престижної та універсальної професії. На кінець 70-х років кількість членів Американської асоціації політичних наук становила близько 10 тисяч осіб.

У цей період і аж до сьогодення поряд із дослідженням електоральної проблематики, міжнародних відносин найбільш популярною тематикою американської політології стає демократія.

Найбільш відомими теоретиками сучасної демократії в США є Роберт Даль, Д жовані Capторі, Арендт Лейпхардт. Водночас популярні концепції демократизації недемократичних режимів розробили Ларі Даймонд, Філіп Емітер, Збігнєв Бжезинський, Самюель Гантінгтон.

Наприкінці XX століття відбуваються зміни і в методології політичної науки — біхевіористський підхід піддається критиці за надмірний емпіризм, нової популярності здобуває нормативний підхід до дослідження політичних проблем.

Великої популярності набули дослідження у сфері такої су б дисципліни як порівняльна політологія. Здійснюються порівняльні дослідження сучасних політичних інститутів, держави, публічної політики, зовнішньої політики різних країн. Методологію компаративних досліджень розробляють такі відомі вчені як Адам Пшеворський, Сідней Верба, Матей Доган.