21. Явище суржику. Шляхи і методи запобігання появи та подолання суржику в мовленні фахівця.

Украй негативним явищем, яке руйнує українську мовну систему і спотворює наукове та офіційне мовлення є суржик, зокрема, українсько-російський. Суржик – поширена в Україні розмовна назва ненормативного індивідуального мовлення певної особи та соціолекту певної групи, що будуються на основі змішування елементів двох і більше мов.

На фонетичному (орфоепічному) рівні найбільш поширеними є такі типи помилок:

– явища т. зв. «ікання», «єкання», «акання»: дакумєнт, сєрія, арєнда;

– збереження давніх о, е в новоутворених закритих складах: боль, дом, комната, вигодно, шесть, сєм, восєм;

– оглушення дзвінких приголосних в абсолютному кінці слова: грип, хліп, ніш, багаш, аналіз;

– заміна африкат дж, дз на фрикативні ж, з: сижу, ствержую, звінок;

– відсутність протетичного в: ухо, уліца, огонь;

– пом’якшена вимова шиплячих та р у всіх позиціях: лікар’, секретар’, чотир’ма;

З-поміж відхилень у наголошуванні слів переважає зміщення наголосу. На граматичному рівні, зокрема при формо- та словотворенні:

– використання закінчень -ем, -єм, -им у дієсловах 1-ї особи множини теперішнього і майбутнього часу: свідчим, розшукаєм;

– утворення імен по батькові жіночого роду за допомогою суфікса -овна, а не -івна: Павловна, Івановна;

– утворення прикметників найвищого ступеня порівняння за допомогою слова самий: самий важкий, самий точний;

– використання закінчень -ам, -ям в іменниках І-ІІ відміни в місцевому відмінку множини: по кабінетам (квартирам, середам);

– зміна обидвох частин при відмінюванні числівників на позначення десятків: шестидесяти, восьмидесяти;

– відсутність кличного відмінка;

– закінчення -а у формі множини: два дня, тижня;

– творення активних дієприкметників на -ч(ий): керуючий, завідуючий, головуючий і т.д.

На семантичному (лексичному) рівні суржик зумовлений:

1.Повним засвоєнням російського слова:учбовий; заключні(замість висновкові) положення.

2. Творенням кальок, нібито теоретично обумовлених відповідними словотворчими моделями: підприємство (отже, міроприємство, замість українського заходи); співіснувати, співпадати, співставляти; багаточисельний, малочисельний.

3. Міжмовною омонімією: неділя (у значенні тиждень); область (у значенні галузь); адрес (у значенні місце проживання); річ (промова); час (година).

Отже, суржик досить поширене на всіх мовних рівнях явище і потребує особливої уваги та викорінення з метою запобігання втрати самобутності національних галузевих термінологій.

22. Стилістичні норми укр. Мови. Стилістичні помилки в діловому та наукових стилях: тавтологія, плеоназм, штампи.

Стилістичні норми мови – це кодифіковані сукупності (ряди) мовних засобів, які характеризуються певною частотністю щодо різних стилів і мають потенційне стилістичне значення, відповідне функціональному стилю. Стилістичні норми визначають вживання мовних засобів відповідно до стилю мовлення. Наприклад, для офіційно-ділового стилю характерні сталі словосполучення – мовні штампи, що зазнають суржикового викривлення внаслідок впливу російської мови.

Плеоназм – вислів, у якому є близькозначні, хоч різні за звучанням слова: Розкажи свою автобіографію; Справжні факти дезорганізації порядку; Іншої альтернативи немає.

Тавтологія – повторення певної думки дуже близькими за звучанням словами: Користь від використання цих препаратів; Тривалість засідання триває 1 годину.

Кліше – це готовий мовний стандарт, який є необхідним елементом ділових паперів, напр.: на основі викладеного; беручи до уваги; подаю до вашого відома.

Кліше треба відрізняти від мовних штампів – слів і виразів, позбавлених образності, часто й одноманітно повторюваних без урахування контексту, які є явищем негативним, безбарвним і використання у мові яких, як правило, недоречне. Найпоширеніші штампи в ОДС та ЗМІ такі: необхідно відзначити, приділяти велику увагу, набути широкого розмаху, піддати різкій критиці.

Навичок висловлюватися штампами людина на жаль, починає набувати ще в школі; майже у кожному творі сучасного школяра читаємо: автор яскраво зображує, яскравим образом твору є. У побуті ж постійно чуємо побажання творчих успіхів у роботі, міцного здоров’я.

Кліше – це помічник для укладачів документів, вони прискорюють комунікацію, а штамп – ворог і того, хто пише, і того, хто говорить, який гальмує спілкування. Штампована мова – це недолік культури мовлення.

23. Особливості використання граматичних форм іменників у професійному мовленні. Іменники на позначенні статусу, професій, посад, звань. Варіанти відмінкових форм іменників. Кличний відмінок. Основні формули звертань.

Слід пам’ятати, що науковий та офіційно-діловий стилі вимагають:

1. Перевагу надавати абстрактним, неемоційним, однозначним іменникам книжного походження; автор, біографія, варіант, габарит, гарант, довідка, екзотика, екскурсія, ємність, єство, журі, звершення, зона. Отже, треба уникати вживання іменників із розмовного стилю, із суфіксами збільшеності чи зменшеності, з усіченою основою й заміняти їх нейтральними, книжними іменниками або іншими частинами мови чи розгорнутими пояснювальними конструкціями.

2. Збірні іменники, що позначають сукупність однакових або подібних понять, істот, тварин, предметів заміняти іменниками у формі множини, наприклад: студенти, діти, а не „студентство”, „дітвора”. Проте для деяких збірних іменників ОДС є основною сферою функціонування: адміністрація, секретаріат, ректорат, група тощо.

3. Щоб уникнути помилок при відмінюванні іменників ч.р. ІІ відміни, слід пам’ятати, що закінчення слова у Р.в. однини (-а/-яабо -у/-ю) залежить від лексичного значення. Окремі багатозначні слова (або омоніми) у різних значення мають різні закінчення: апарата – апарату, рахунка – рахунку, бала – балу.

4. Нульове закінчення для іменників чоловічого роду II відміни у З. відмінку однини, а не в Р.в.: підписали акт, отримав лист, узяв олівець, видав наказ і под.

5. Надавати перевагу не дієсловам, а віддієслівним іменникам, які забезпечують однозначність і водночас узагальненість змісту, наприклад: надати допомогу, дати доручення, а не „допомагати”, „доручити”. Хоча в наказах, розпорядженнях та інших документах припускається форма наказового способу дієслова (доручити, оглянути та под.).

6. Іменник (додаток) після дієслів повідомляти, сповіщати ставити в З. відмінку, а не в Д., наприклад: повідомити студента, а не „повідомити студентові”.

7. Особливо ретельно треба стежити за тим, щоб поєднання відмінкових форм не викликало двозначності, напр.: контроль бухгалтерії, допомога  університету. Її можна уникнути, ввівши слова-конкретизатори: контроль з боку бухгалтерії, допомога від університету.

 Іменники на позначення статусу, професій, посад, звань.

Назвами посад, професій, звань виступають іменники чоловічого роду незалежно від статі особи, яку вони позначають: викладач хімії, касир заводу, бригадир цеху, а не „викладачка хімії”, „касирка (касирша) заводу” „бригадирка (бригадирша) цеху”.

Слова (прикметник, дієслово), залежні від найменування посади чи звання, узгоджуються із цим найменуванням лише в чоловічому роді, наприклад: бухгалтер фірми виявив, старший інспектор комісії записав, висококваліфікований кухар ресторану переміг. Форми жіночого роду набувають лише залежні займенники та дієслова, узгоджуючись із прізвищем, посадою, фахом тощо, наприклад: в обговоренні монографії взяла участь професор Іваненко Галина Степанівна.

Слід звертати увагу на контекст уживання професії чи статусу, наприклад: До кабінету було запрошено секретарку директора Полякову Л. О. і До кабінету було запрошено секретаря комісії Полякову Л. О.

Жіночий рід мають слова: авторка, аспірантка, вихованка, дипломантка, дисертантка, кравчиха, поетеса, студентка, учениця та ін. Лише жіночий рід мають такі слова: друкарка, покоївка, праля, швачка (на відміну від шевця, який шиє лише взуття).

Усе частіше в ЗМІ можна натрапити на слова професорка, депутатка, директорка, поетка, прем’єрка та ін. Від активного вживання такі слова поступово втрачають колорит розмовності, але все ж залишаються в групі стилістично обмеженої лексики.

 Кличний відмінок. Основні формули звертань.

Для вираження звертання до однієї особи або сукупності осіб в усіх стилях української мови використовується кличний відмінок.

У звертаннях, що складаються з двох загальних назв, форму Кл.в. має як перше слово, так і друге (за винятком слів посол, суддя, які вживаються тільки у формі Н.в.): добродію бригадире, пане лейтенанте.

У звертаннях, що складаються з загальної назви та імені, форму кличного відмінка набуває як загальна назва, так і власне ім’я: брате Петре, друже Миколо, панно Катерино.

У звертаннях, що складаються з загальної назви та прізвища, форму кличного відмінка має тільки загальна назва, а прізвище завжди виступає у формі називного відмінка: колего Іванчук, студенте Максименко.

У звертаннях, що складаються з двох власних назв – імені та по батькові, обидва слова мають закінчення кличного відмінка.