- •1.Укр.Мова-державна-мова в Україні. Державна мова й мови нац. Меншини.
- •2.Походження назви «Україна», «український». Основні етапи становлення і розвитку української мови.
- •3.Літературна мова як вищий щабель розвитку мови. Поняття мовної норми. Види норм.
- •4.Стилі сучасної української літературної мови. Науковий стиль його риси.
- •5. Стилі сучасної української літературної мови. Офіційно-діловий стиль його риси.
- •7. Культура мовлення. Комунікативні ознаки мовлення(багатство, чистота, виразність, доречність).
- •8. Особливості усної форми мови. Орфоепічні норми. Словесний і фразовий наголос. Милозвучність мови.
- •9. Культура писемного мовлення фахівця. Особливості писемної мови форми мови.
- •10.Технічні правила оформлення рукописних та машинописних текстів. Оформлення адреси.
- •11. Оформлення списку літератури. Правила цитування.
- •12.Рубрикація текстів.
- •13. Орфографічні та технічні правила переносу. Загальноприйняті та індивідуальні правила скорочування слів та словосполучень. Правила написання цифр та символів.
- •14. Види усного спілкування за професійним спілкуванням. Жанри публічних виступів. Композиція мовлення.
- •15. Службова бесіда. Правила ведення службової бесіди.
- •16. Власне українська та іншомовна лексика у професійному мовленні. Доцільність використання у фаховому мовленні іншомовної лексики.
- •17. Історія становлення і розвитку української термінології. Основні термінологічні словники.
- •19. Багатозначні слова і контекст. Системність лексики української мови(синонімія, антонімія), специфіка виявлення системності у термінології. Особливості вживання термінів-синонімів.
- •20. Явище лексичної омонімії. Міжмовна омонімія, її небезпека. Пароніми.
- •21. Явище суржику. Шляхи і методи запобігання появи та подолання суржику в мовленні фахівця.
- •22. Стилістичні норми укр. Мови. Стилістичні помилки в діловому та наукових стилях: тавтологія, плеоназм, штампи.
- •24.Особливості використання граматичних форм прикметників та займенників у професійному мовленні. Використання форм ступенів порівняння прикметників. Вживання присвійних прикметників.
- •25. Правопис та відмінювання імен та імен по батькові. Типи прізвищ та особливості їх словозміни.
- •26.Правопис та відмінювання кількісних(цілих і дробових) та порядкових числівників. Написання відчислівникових слів.
- •30. Складні випадки керування й узгодження. Узгодження прикметника з іменником на означення певних професій. Особливості поєднання іменників зі словами числового значення.
3.Літературна мова як вищий щабель розвитку мови. Поняття мовної норми. Види норм.
Літературна мова – унормована, відшліфована класиками літератури форма загальнонародної мови, яка обслуговує усі сфери суспільного життя. Діалектною базою нової укр. літературної мови стали наддніпрянські говірки, їх зачинателем був Котляревський,а основоположником Шевченко.
Українська літературна мова як вища форма загальнонародної національної мови, відшліфована майстрами слова, характеризується наявністю сталих норм, які є обов'язковими для всіх її носіїв. Норма літературної мови — це сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної системи, які закріплюються у процесі суспільної комунікації. Виділяють такі форми норми: 1)Орфоепічні - регулюють правила вимови 2)Акцентологічні - регулюють розстановку наголосів у літ. мовах 3)Словотворчі – керують процесом твор. слів 4)Графічні – рег. написанням слів у відповідності з укр. алфавітом 5)Орфографічні - впорядковують правильність напис. слів 6)Пунктуаційні – допом. розставляти розділові знаки. 7)Лексичні – рег. вживання слів відповідно до значень зафіксованих у словниках. 8)Граматичні – впорядковують правильні творення й вживання морфологічних форм,а також побудову словосп. й речень 9)Стилістичні – регулюють вибір слова чи синтаксичної конструкції відповідно до умов спілкування і стилю викладу.
4.Стилі сучасної української літературної мови. Науковий стиль його риси.
Функціональний стиль – це своєрідний характер мовлення того чи іншого його різновиду, що відповідає певній сфері суспільної діяльності й співвідносній з нею формі свідомості, який твориться особливостями функціонування в цій сфері мовних засобів і специфічною мовленнєвою організацією, що створює певне загальне її стилістично забарвлення (“маркування”). Виділяють такі функціональні стилі: науковий, офіційно-діловий, публіцистичний, художній,епістолярний, конфесійний-писемні. Усні-розмовний, ораторський.
Науковий стиль дає змогу зафіксувати текстуально наукові факти, явища, результати наукових досліджень: тез, статей, дисертацій, монографій, підручників, рецензій, доповідей. За допомогою наукового стилю реалізується мовна функція повідомлення, популяризація наукових знань. Основні мовні особливості: наявність великої кількості термінів з різних галузей знання; превалювання абстрактної лексики і запозичених слів; використання багатозначних слів в одному зі значень; відсутність емоційно-експресивної лексики; велика кількість абстрактних іменників середнього роду з суфіксами -ство, -цтво, -ння, -ття; чітка композиційна структура тексту, поділ його на розділи, параграфи, пункти, підпункти, складні синтаксичні конструкції, повні речення.
Науковий стиль має кілька різновидів:
– Власне науковий обслуговує фахівців певної галузі науки. Це наукові дослідження, викладені в докторських, кандидатських дисертаціях, монографіях, окремих статтях.
– Навчально-науковий використовується при написанні підручників, посібників та іншої літератури, призначеної для навчальних закладів.
– Науково-публіцистичний властивий працям, призначеним для фахівців певної галузі науки і техніки.
– Науково-популярний має на меті зацікавити науковою інформацією широке коло людей незалежно від їх професійної підготовки.
– Виробничо-технічний – це мова літератури, що обслуговує різні сфери господарства й виробництва (інструкції, описи технологічних процесів).
