- •1.Укр.Мова-державна-мова в Україні. Державна мова й мови нац. Меншини.
- •2.Походження назви «Україна», «український». Основні етапи становлення і розвитку української мови.
- •3.Літературна мова як вищий щабель розвитку мови. Поняття мовної норми. Види норм.
- •4.Стилі сучасної української літературної мови. Науковий стиль його риси.
- •5. Стилі сучасної української літературної мови. Офіційно-діловий стиль його риси.
- •7. Культура мовлення. Комунікативні ознаки мовлення(багатство, чистота, виразність, доречність).
- •8. Особливості усної форми мови. Орфоепічні норми. Словесний і фразовий наголос. Милозвучність мови.
- •9. Культура писемного мовлення фахівця. Особливості писемної мови форми мови.
- •10.Технічні правила оформлення рукописних та машинописних текстів. Оформлення адреси.
- •11. Оформлення списку літератури. Правила цитування.
- •12.Рубрикація текстів.
- •13. Орфографічні та технічні правила переносу. Загальноприйняті та індивідуальні правила скорочування слів та словосполучень. Правила написання цифр та символів.
- •14. Види усного спілкування за професійним спілкуванням. Жанри публічних виступів. Композиція мовлення.
- •15. Службова бесіда. Правила ведення службової бесіди.
- •16. Власне українська та іншомовна лексика у професійному мовленні. Доцільність використання у фаховому мовленні іншомовної лексики.
- •17. Історія становлення і розвитку української термінології. Основні термінологічні словники.
- •19. Багатозначні слова і контекст. Системність лексики української мови(синонімія, антонімія), специфіка виявлення системності у термінології. Особливості вживання термінів-синонімів.
- •20. Явище лексичної омонімії. Міжмовна омонімія, її небезпека. Пароніми.
- •21. Явище суржику. Шляхи і методи запобігання появи та подолання суржику в мовленні фахівця.
- •22. Стилістичні норми укр. Мови. Стилістичні помилки в діловому та наукових стилях: тавтологія, плеоназм, штампи.
- •24.Особливості використання граматичних форм прикметників та займенників у професійному мовленні. Використання форм ступенів порівняння прикметників. Вживання присвійних прикметників.
- •25. Правопис та відмінювання імен та імен по батькові. Типи прізвищ та особливості їх словозміни.
- •26.Правопис та відмінювання кількісних(цілих і дробових) та порядкових числівників. Написання відчислівникових слів.
- •30. Складні випадки керування й узгодження. Узгодження прикметника з іменником на означення певних професій. Особливості поєднання іменників зі словами числового значення.
11. Оформлення списку літератури. Правила цитування.
Складання бібліографічного списку літератури - важлива частина процесу написання наукової роботи. Правила оформлення наукових робіт є загальними для всіх галузей знання і регламентуються державними стандартами. Список використаних джерел:
є органічною частиною будь-якої науково-дослідної роботи;
дозволяє автору документально підтвердити достовірність і точність цитованих матеріалів (таблиць, ілюстрацій, фактів і документів);
характеризує ступінь вивченості конкретної проблеми автором;
представляє самостійну цінність, як довідковий апарат для інших дослідників.
Список літератури до наукової роботи включає бібліографічний опис документів, використаних автором при роботі над темою. Він розміщується після основного тексту роботи. Кожний бібліографічний запис у списку отримує порядковий номер і починається з нового рядка.
Існують різні способи групування літератури в бібліографічних списках - алфавітний, систематичний, хронологічний, за видами джерел.
Загальні вимоги до цитування такі:
а) текст цитати починається і закінчується лапками і наводиться у тій граматичній формі, в якій він поданий в джерелі, із збереженням особливостей авторського написання. Наукові терміни, запропоновані іншими авторами, не виділяються лапками, за винятком тих, що викликали загальну полеміку. У цих випадках використовується вираз «так званий»;
б) цитування повинно бути повним, без довільного скорочення авторського тексту і без перекручень думок автора. Пропуск слів, речень, абзаців при цитування допускається без перекручення авторського тексту і позначається трьома крапками. Вони ставляться у будь-якому місці цитати (на початку,всередині, на кінці). Якщо перед випущеним текстом або за ним стояв розділовий знак, то він не зберігається;
в) кожна цитата обов'язково супроводжується посиланням на джерело;
г) при непрямому цитуванні (переказі, викладенні думок інших авторів своїми словами), що дає значну економію тексту, слід бути гранично точним у викладенні думок, коректним щодо оцінювання його результатів, і давати відповідні посилання на джерело;
д) цитування не повинне бути ні надмірним, ні недостатнім, бо і те і інше знижує рівень наукової праці: надмірне цитування створює враження компілятивності праці, а недостатнє − знижує наукову цінність викладеною матеріалу;
є) якщо автор роботи, наводячи цитату, виділяє у ній деякі слова, робиться спеціальне застереження, тобто після тексту, який пояснює виділення, ставиться крапка, потім дефіс і вказуються ініціали автора роботи, а вісь текст застереження вміщується у круглі дужки
12.Рубрикація текстів.
Рубрикація текстів це членування тексту на складові частини, графічне відокремлення однієї частини від ін., а також використ. заголовків, нумерації тощо. Найпростішою рубрикацією є поділ на абзаци. Членування тексту на абзаци часто поєднується з нумерацією(числовою і буквеною). Традиційна система нумер. базується на використ. знаків різних типів – римських і арабських цифр, малих і великих літер поєднуваних з абзацними відступами. Нова система ґрунтується на використ. арабських цифр: 1)кожна складова тексту, яка відповідає поняттям: частина, розділ, пункт одержує свій номер; ном. познач. лише араб. цифрою; після кожної цифри став. крапка; 2)номер кожної складової частини включ. всі номери відповідних склад. частин вищих ступенів поділу.
Основні технічно-пунктуаційні правила рубрикації тексту документа:
а) для позначення частин переліку використовуються:
Вищий рівень членування — великі літери (А, Б, В та ін.) та римські цифри (I, II, III тощо).
Середній рівень членування — арабські цифри (1, 2, З тощо).
Нижчий рівень членування — арабські цифри з дужками (1) 2) 3) та ін.) та малі літери з дужками (а) б) в)'і т. ін.);
б) після малих літер та арабських цифр з дужками не ставиться крапка, а після великих літер та римських цифр ставиться крапка — а); 1); А.; І.;
в) при рубрикації з дужками частини тексту відокремлюються або комами, або крапками з комами — 1)...; 2)... Крапка ставиться в кінці рубрики (1.; 2.) при оформленні без дужок;
г) великі літери розпочинають текст рубрик, оформлених літерами і цифрами з крапками (І. С... II. П...), малі вживаються після рубрик, оформлених цифрами і літерами з дужками (1) и...; 2) б...).
