10. Резистентність емалі до каріозного ушкодження.

Здатність зуба протистояти карієсогенним впливам визначена як карієсрезистентність. Вона формується оптимальним хімічним складом твердих тканин зуба, типом мінералізації, повноцінністю структур. Карієсрезистентність значною мірою залежить від однорідності структури і розчинності емалі. Чимало дослідникі в стверджують, що провідна роль у трофіці твердих тканин належить пульпі зуба, яка контролює формування фізичних та структурних параметрів зубних тканин, забезпечуючи карієсрезистентність емалі.

Сприйнятливість до карієсу залежить від загального стану здоров'я. Доведено зв'язок карієсу із загальними захворюваннями, резистентністю організму, яка знижується в результаті патологічних процесів, в тому числі інфекційних захворювань.

Загальний стан організму впливає на обмін речовин (зокрема білковий та мінеральний), якісні показники слини (фізико-хімічні властивості), формування карієсрезистентності твердих тканин зубів. Вважають, що найбільш активно структури, що зумовлюють резистентність твердих тканин зубів, формуються в антенатальному періоді і на перших роках життя дитини - в період прорізу­вана, розвитку та формування кожного зуба. Вони пов'язані із закладкою, формуванням та розвитком зубних зачатків, первинною мінералізацією, прорізуванням зубів, вторинною мінералізацією, ростом, розвитком та форму­ванням коренів. Це відбувається у всіх вікових періодах розвитку дитини. Ре­зистентність до карієсу забезпечується правильною закладкою та формуванням зачатків зубів, фізіологічним розвитком тканин зуба, своєчасним повноцінним дозріванням їх після прорізування, фізіологічним навантаженням, мінера­лізуючою здатністю слини, якісним самоочищенням.

11.Склад і властивості ротової рідини: її роль в процесах дозрівання емалі, демінералізації, ремінералізації.

Після прорізування зуба всі необхідні органічні та мінеральні компоненти надходять до тканин зубів та щелеп не лише через кровоносне русло, а й через ротову рідину, яка є сумарним секретом всіх слинних залоз, ясенної рідини, вмісту ясенних кишень, мікрофлори та продуктів їх життєдіяльності, розпаду лейкоцитів, що мігрують зі слизової оболонки, злущеного епітелію, залишків їжі тощо.

За своїм хімічним складом ротова рідина є фізіологічним мінералізуючим розчином. Концентрація мікроелементів у слині значною мірою залежить від їх вмісту у крові. Провідна роль у формуванні складу слини, якає перенасиченим гідроксиапатигом Са²⁺ та НРО₄^2- природнім засобом, належить слинним залозам.

Розчинність гідроксиапатиту мінералізованих тканин людини зумоклено концентрацією Са²⁺ та НРО₄^2-, рН середовища та іонною силою біологічних тканин та рідин. Кальцій в слині знаходиться як в іонізованому (55%), так і у зв'язаному стані. Значна кількість кальцію зв'язана з білками, в середньому - 12,8-15%. Приблизно 30% кальцію знаходиться в комплексних зв'язках із фосфатами, цитратом та ін. Концентрація кальцію у слині в середньому становить 0,04-0,08 г/л, при індивідуальних коливаннях 0,006-0,123 г/л. Уміст кальцію в слині у двічі нижчий, ніж у сироватці крові.

Вміст неорганічного фосфату становить 0,06-0,24 г/л при індивідуальних коливаннях від 0,086 г/л до 0,64 г/л, що в середньому у 2-10 разів перевищує концентрацію цих компонентів у сироватці крові. Висока варіабельність вмісту кальцію та фосфату в слині впливає на процеси мінералізації та ремінералізації твердих тканин зубів, формує індивідуальну резистентність до карієсу.

Мінеральний склад слини впливає на терміни та повноцінність дозрівання емалі, при цьому найактивніше включення мінеральних компонентів в емаль спостерігається на першому році після прорізування. Слина відіграє важливішу роль у підтримці фізіологічної рівноваги процесів мінералізації та демінералізації в емалі зубів. Мінералізуюча функція слини зумовлює динамічну рівновагу складу емалі (одночсно відбувається і розчинення, і утворення кристалів гідроксиапатиту емалі). Стан перенасиченості слини гідроксиапатитом автоматично підтримує гомеостаз емалі та процеси її мінералізації і демінератізації.

Мінералізуюча здатність слини неодноразово доведена в експерименті та клініці, особливо в дослідженнях з радіоактивними ізотопами. Отримані дані переконливо свідчать про провідну роль слини у поступленні в емаль мінеральних солей. Особливо показовими є експерименти з ізоляцією поверхні зубів від слини коронками, які довели, що джерелом поступлення мінеральних компонентів у емаль є слина, а шляхом їх доставки - ротова рідина.

Дослідженнями М.А.Кодоли (1979), Є.В.Боровського (1991). встановлено корелятивний зв'язок вмісту мікроелементів у тканинах зубів і середовищах, що їх живлять (кров, слина) та стану твердих тканин зубів. Вміст мінеральних компонентів в слині залежить від функціональної активності слинних залоз. При високій карієсрезистенгності швидкість секреції слини становить 0,86 ± 0,16 мл/хв, при низькій - 0,41 ± 0,05 мл/хв.

Велике практичне значення мають дослідження мікрокристалізації слини, її в’язкості та концентрації іонів водню. На думку А.І. Мельника (1989), існує тісний кореляційний зв'язок між ступенем ризику каріозної атаки і такими фізико-хімічними властивостями слини, як рН, в'язкість, поверхневий натяг. Клінічними дослідженнями С.В. Косенко, Г.М. Гаврилів (2002) доведено, що в'язкості слини і підвищення її рН та мікрокристалізації достовірно свідчать про підвищення протикаріозної дії слини. Ротова рідина сприяє швидкому видаленню несприятливих речовин із ротової порожнини, нормалізує темперагуру, нейтралізує хімічно несприятливі чинники - кислоти, луги.