- •1 Фізіологія як наука
- •Зв’язок нормальної фізіології з іншими науками
- •Основні поняття нормальної фізіології
- •Поняття про функцію на різних рівнях біологічної організації
- •1 Обмін речовин і енергії
- •5 Ріст, розвиток, розмноження
- •Закони подразнення
- •0 1 2 Сила подразника
- •2 Фізіологія клітини. Функціональні властивості клітинної мембрани
- •3 Потенціал спокою нервових і
- •4 Потенціал дії
- •Подразник
- •Фізіологічне значення пд
- •Причини і умови виникнення пд
- •5 Збудливість
- •Параметри, що визначають збудливість клітини
- •Зміни збудливості під час збудження
- •Роль різних іонів у розвитку електрофізіологічних явищ у клітинах
- •Зміни збудливості в умовах патології і дії фармакологічних агентів
- •IV Місцеві анестетики
- •6 Електричний струм як причина збудження нервових і м′язових волокон
- •Параметри електричного струму, що визначають його здатність викликати збудження
- •Збудження виникає тільки тоді, коли на клітину подається електричний імпульс достатньої амплітуди – порогової або надпорогової.
- •Параметри клітини, які мають значення для виникнення в ній збудження
- •Потенціали, які виникають на мембрані клітини при її електричній стимуляції
- •Потенціалу дії
- •Зміни збудливості нервових і м’язових волокон, обумовлені електричним струмом
- •7 Механізми проведення удження (пд) по нервовому і м′язовому волокну
- •Фактори, що визначають швидкість проведення пд
- •І м’язових волокнах
- •Особливості проведення збудження по мієлінізованих нервових волокнах
- •8 Проведення збудження через нервово-м’язові синапси Поняття про синапси
- •Основні закономірності проведення збудження через хімічні синапси
- •Структурно-функціональна організація нервово-м’язових синапсів
- •Поняття про аксонний транспорт
- •Механізм функціонування нервово-м’язових синапсів
- •1 Синтез ацетилхоліну (ах)
- •2 Депонування ах
- •3 Вивільнення ах у синаптичну щілину
- •4 Дія ацетилхоліну на постсинаптичну мембрану
- •В ідкриття ацетилхолінового канала
- •Місцева деполяризація постсинаптичної м ембрани – виникнення пкп Виникнення пд
- •5 Завершення дії ах
- •6 Реутилізація продуктів гідролізу ах і відновлення кількості синаптичних везикул
- •Патофізіологічні аспекти нервово-м’язової передачі
- •Фармакологічні аспекти нервово-м’язової передачі
- •9 Фізіологія м’язового скорочення
- •Функціональна анатомія скелетних м’язів
- •Молекулярні механізми м’язового скорочення
- •Молекулярні механізми м’язового скорочення
- •Етапи м’язового скорочення
- •Структурами, що використовують атф, є сарколема, міофібрили, спр.
- •Поняття про рухову одиницю
- •Класифікація рухових одиниць :
- •Фізіологічні характеристики скорочення м’язів
- •1 Навантаження
- •2 Сила
- •3 Тривалість
- •4 Швидкість
- •5 Робота
- •6 Стомлення
- •10 Фізіологія гладеньких м’язів
- •Структурні особливості гладеньких м’язів
- •Типи гладеньких м’язів
- •Особливості функціонування
- •Закони подразнення.
- •5 Збудливість . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 58
- •9 Фізіологія м’язового скорочення. . . . . . . . . . . . . . . . . . . 103
Молекулярні механізми м’язового скорочення
Молекулярні механізми скорочення м’язів пояснює теорія Хакслі-Хансона – теорія “ковзання” міофібрил (Huxley H.E., Hanson J., 1954)
Основні положення цієї теорії:
1 Скорочення міофібрил відбувається внаслідок скорочення великої кількості саркомерів.
2 Під час скорочення довжина “тонких” актинових і “товстих” міозинових філаментів не змінюється.
3 Процес скорочення відбувається в результаті ковзання актинових філаментів вздовж міозинових.
4 Процес м’язового скорочення потребує енергії АТФ.
Під час скорочення м’язів під світловим мікроскопом спостерігаються такі зміни:
зменшується довжина саркомера;
зменшується довжина І-дисків;
зменшується довжина Н-зони;
довжина А дисків не змінюється.
Під час розслаблення м’язів відбуваються протилежні зміни :
збільшується довжина саркомера;
збільшується довжина І-дисків;
збільшується довжина Н-зони;
довжина А дисків не змінюється.
Для розгляду сучасного стану теорії скорочення потрібно з’ясувати молекулярну структуру актинових і міозинових філаментів.
Структура міозинових і актинових філаментів
Міозинові філаменти – це товсті філаменти довжиною 1,6 мкм. Вони складаються з білка міозину (молекулярна маса близько 500 000).
Молекула міозину складається з двох важких (молекулярна маса 200 000) і чотирьох легких (молекулярна маса 20 000) поліпептидних ланцюгів. Два важкі ланцюги об’єднуються у спіраль (так званий ” хвіст” молекули). На кінці важкі ланцюги закручуються і разом з легкими утворюють дві голівки. Таким чином, у молекулі міозину виділяють хвіст і дві голівки (рис. 9.3).
Рисунок 9.3 – Структура молекули міозину
Для утворення однієї міозинової філаменти потрібно 200 молекул білка міозину.
Молекули міозину переплітаються своїми хвостами і утворюють так званий стрижень філаменти, від якого відходять поперечні містки, які складаються з голівки і шийки (рис. 9.4).
Рисунок 9.4 – Структура міозинової філаменти
Властивості поперечних містків:
1 Голівки здатні зв’язуватися з активними центрами актинових філаментів.
2 Голівки мають АТФ-азну активність (АТФ-аза міозину активується актином за наявності іонів Mg2+ і гідролізує АТФ до АДФ і неорганічного фосфату Рн з виділенням енергії).
3 Голівки здатні згинатись у місці з’єднання із шийкою. Це місце являє собою своєрідний шарнірний механізм. Згинаючись, голівка переміщує зв’язану з нею актинову філаменту вздовж стосовно міозинового стрижня.
Актинові філаменти – це тонкі філаменти довжиною 1 мкм і товщиною 5-7 нм. Вони складаються з трьох білків:
актину;
тропоміозину;
тропоніну.
Рисунок 9.5 – Структура актинової філаменти
Актин складає основу актинової філаменти. Дві нитки актину-полімеру (F-актину) закручені у подвійну спіраль. Кожна нитка F-актину складається з багатьох молекул актину-мономера (G-актину), молекулярна маса якого становить 42 000. По суті, нитка F-актину нагадує намисто, де намистинка - молекула G-актину. Кожна молекула G-актину містить активний центр для зв’язування з міозином (зв’язування здійснюється через AДФ, яка фактично є містком між актином і міозином).
Тропоміозин - фібрилярний білок (молекулярна маса 70 000, довжина 40 нм), закручений у спіраль разом з двома нитками F-актину. У стані спокою, коли м’язове волокно розслаблене, тропоміозин розміщений так, що закриває активні центри актину (одна молекула тропоміозину закриває 7 активних центрів), і взаємодія між голівками міозину і активними центрами актину неможлива (рис. 9.6 А). Таким чином, тропоміозин відіграє роль білка, що є блокатором активних центрів актину.
Тропонін – глобулярний білок, який складається з трьох субодиниць :
Тропонін І – має високу спорідненість з актином;
Тропонін Т – має високу спорідненість з тропоміозином;
Тропонін С – має високу спорідненість з іонами Са2+.
Тропонін є білком, що регулює взаємодію тропоміозину з актином.
Коли концентрація іонів Са2+ у цитоплазмі низька, розміщення тропоніну таке, що тропоміозин блокує активні центри актину. Скорочення неможливе (рис. 9.6 А).
А Б
Рисунок 9.6
При зростанні концентрації іонів Са2+ в саркоплазмі м’язового волокна, ці іони взаємодіють з тропоніном С
(1 молекула тропоніну зв’язує 4 іони Са2+ ). У результаті цієї взаємодії змінюється конформація тропоніну, тропоміозин занурюється вглиб актинової фітаменти і активні центри актину звільнюються. Скорочення стає можливим (рис. 9.6 Б).
