1 Обмін речовин і енергії

Обмін речовин і енергії між організмом і навколишнім

середовищем є явищем, що складає основу життя. Детально ця властивість організму вивчається у курсі біохімії.

2 Саморегуляція – здатність організму здійснювати регуляцію фізіологічних функцій.

Розрізняють 2 механізми регуляції функцій :

• нервова ( здійснюється за допомогою нервової системи);

• гуморальна ( здійснюється за допомогою хімічних речовин, розчинених у рідинах організму).

3. Гомеостаз – сталість внутрішнього середовища.

Ще у 1878 році К.Бернар висунув постулат про те, що всі життєві процеси мають лише одну мету - підтримання сталості умов життя у нашому внутрішньому середовищі. У 1929 році У. Кенон започаткував термін «гомеостаз». У перекладі з грецької homois – подібний, такий самий; stasis – стан, нерухомість.

Нормальне життя та діяльність клітин у багатоклітинному організмі вимагає сталості умов внутрішнього середовища, тобто середовища, що оточує клітину ( кров, лімфа, міжклітинна рідина).

Необхідність сталості умов існування була, власне, тим чинником, що зумовив об’єднання окремих клітин у багатоклітинні організми.

Таке об’єднання мало для клітин ряд наслідків. З одного боку, організм створив для клітини оптимальні умови для існування – гомеостаз, що відігравало позитивну роль з огляду на можливості виживання. З іншого боку, клітина вимушена була сама взяти на себе частку турбот щодо створення гомеостазу для цілого організму. Це призвело до спеціалізації клітин, а отже, до втрати ними "свободи".

Основні параметри гомеостазу:

• Сталість температури тіла (температурний гомеостаз) – ізотермія.

• Сталість осмотичного тиску (осмотичний гомеостаз) – ізоосмія.

• Сталість іонного складу (іонний гомеостаз) - ізоіонія.

• Сталість показників кислотно-основної рівноваги (кислотно-основний гомеостаз) – ізогідрія.

• Сталість об’єму води в організмі - ізоволемія.

• Сталість газового складу (газовий гомеостаз).

• Сталість хімічного складу (хімічний гомеостаз).

• Сталість антигенного складу (антигенний гомеостаз).

4 Адаптація – пристосування організму до умов зовнішнього середовища.

Мета адаптації – підтримання гомеостазу організму в умовах, що постійно змінюються.

За механізмом розрізняють :

• негайну адаптацію;

• довготривалу адаптацію.

Негайна адаптація здійснюється швидко за рахунок механізмів та структур, що існують на даний момент часу. Наприклад, при дії низької температури звужуються судини, при фізичному навантаженні збільшується частота серцевих скорочень.

Довготривала адаптація здійснюється поступово за рахунок збільшення кількості структур, що беруть участь в адаптації. Наприклад, при постійних фізичних навантаженнях збільшується маса скелетних м’язів, під час проживання в горах збільшується кількість еритроцитів.

5 Ріст, розвиток, розмноження

Ця фізіологічна властивість забезпечує самовідновлення та самовідтворення організмів.

6. Подразливість – здатність біологічних структур переходити зі стану спокою у діяльний стан під впливом різних чинників ( подразників).

Подразник – це чинник, що спричиняє перехід біологічної структури зі стану фізіологічного спокою у діяльний стан.

Класифікація подразників.

1 За енергетичною природою:

• фізичні;

• хімічні;

• біологічні;

• соціальні .

2 За біологічними ознаками:

• адекватні - подразники, до дії яких біологічна структура пристосована. Наприклад, світло для ока, звук для вуха;

• неадекватні - подразники, до дії яких біологічна структура не пристосована. Наприклад, дія механічного фактору (удар) на рецептори ока, дія хімічних речовин на тактильні рецептори шкіри.

3 За силою, інтенсивністю дії :

• підпорогові – подразники, які не спричинюють біологічної реакції;

• порогові – подразники, що починають викликати біологічну реакцію;

• надпорогові – подразники, сила яких перевищує силу порогових подразників.

Подразнення – процес дії подразника на біологічну структуру.

Біологічна реакція – відповідь біологічної структури на дію подразника.

Розрізняють такі види біологічної реакції :

• локальну ( біологічна реакція, що виникає у місці подразнення і не поширюється на суміжні біологічні структури);

• поширену ( біологічна реакція, що поширюється на суміжні структури).

Поширена біологічна реакція називається збудженням.

Збудливість – здатність біологічних структур до збудження.

Збудливі структури – структури, для яких характерна збудливість.

До збудливих структур належать :

1. нервові клітини і нервові волокна;

2. м’язові волокна;

3. деякі типи залозистих клітини.