Вільгельм Генріх Ваккенродер
(13 липня 1773-13 лютого 1798)
Вільгельм Генріх Ваккенродер народився 13 липня 1773, Берлін – помер 13 лютого 1798, Берлін) - німецький письменник, найближчий друг Людвіга Тіка. Ваккенродер в «Herzensergiessungen eines kunstliebenden Klosterbruders» (Серцеві виливу монаха, люблячого мистецтво) вперше сповістив про тязі нового покоління бюргерської інтелігенції до рідної старовини, в середньовіччі, про потяг до католицизму з його пишним культом і до мистецтва, тісно пов'язаному з цим культом
один з ранніх німецьких романтиків , який своєю творчістю справив великий вплив на формування ідейно- естетичної платформи літературного та філософського напряму - романтизму.
Для Вакенродера пізнання світу - це насамперед самопізнання . Таємниці універсуму , вважає Вакенродер , заховані в глибинах духовного світу окремої особистості , яка мислиться як центр світобудови , і основне своє завдання він бачить у розкритті самоцінного значення особистості . Природа , любов , фантазія , знаменита романтична іронія - розробка всіх цих проблем була для Вакенродера шляхом пізнання сутності феномену людської особистості , її вдосконалення .
Рік виходу книги Ваккенродера (1797) можна вважати першою датою німецького романтизму, спочатку ще диференційованого і виявляти більш-менш цілісне світовідчуття.
«Йосип Берглінгер » - новела , взята з єдиною книги Вакенродера « Серцеві виливу монаха , любителя витонченого» . Ще за життя автора в 1797 р. її видав Тік в Берліні. Посмертні видання 1799 і 1814 рр. . Тиком були значно розширені. Сам Тік написав деякі частини книги і згодом утруднявся в інших випадках розмежувати своє власне авторство і авторство Вакенродера : вони були друзями , їх з'єднувала і спільність ідей , літературних і естетичних .
Книга Вакенродера - явище своєрідне . Трактат з питань теорії мистецтва , конкретна художня критика - таке її зміст. Але за формальною жанру вона переходить в розряд художньої літератури як рід « мистецтва про мистецтво» , поетичного слова про поетичному слові , про живопис і про музику . Вакенродер цим ознаменував своє розуміння завдань естетики : він заперечував науку про мистецтво , аналітичну інтерпретацію мистецтва і вважав , що тільки непрямим описом , лірикою , фігурної поетичної промовою , можна засвоїти істота художнього факту , інакше невловимого . Класицизм , просвітня література створили в Європі раціональну художню критику , наукоподібне осмислення «правил» і « законів» , яким мистецтво слід . Естетика Вакенродера багато в чому відповідає положенням , які розвинув Новаліс , але філософська мова його більш наївна.
Боротьба з просвітою , з раціоналізмом , з індивідуалістичної буржуазною культурою ведеться в книзі Вакенродера з позицій німецького дрібнобуржуазного , по суті феодального романтизму.
Йосип Берглінгер - герой з цього розряду , відданий музиці , що бачить в ній рід високого служіння, яка не відокремлює її від релігії , - нарівні з релігією музика для нього є засіб спілкування з вищими силами , вона проникає в істота всесвіту , сприяє космічному покликанням людини.
Музична новела Вакенродера поклала початок плодовитому жанру романтичної літератури - « новелі про художників » , представленому і в Німеччині , і у Франції , і в Росії.