Фрідріх Даніель Ернст Шлейермахер

( 1768 – 1834 )

Фрідріх Даніель Ернст Шлейермахер (21 листопада 1768 , Бреслау - 12 лютого 1834 , Берлін) - німецький філософ , теолог і проповідник .

Син реформатського пастора. Виховувався у братській громаді гернгутеров, релігійний дух якої справив на юного Шлеймахера глибоке і незабутнє враження. Але поряд з релігійністю ця ж громада своєї повної відчуженістю від науки і життєвих інтересів породила в Шлейермахером ніколи не згасаючий протест проти вузькою і нетерпимою ортодоксії.

9 -ти років попрямував до університету в Галле. Відбувалася в той час боротьба між критицизмом Канта і Лейбніцевскіе філософією повалила і його в конфлікт старих філософських поглядів і нових віянь. З цього конфлікту він вийшов , не підкоряючись повною мірою ні тому , ні іншому впливу. Кант приваблював його критичної тверезістю своєї теорії пізнання , але його метод обгрунтування метафізичних ідей на грунті моралі Шлейермахер рішуче відкидає вже у своєму першому юнацькому творі: « Ueber das höchste Gut ».

Шлейермахер деякий час був домашнім учителем і вихователем в сімействі графа Дона в Шлобіттене . Тут же він почав свою проповідницьку діяльність. Потім Шлейермахер займав посаду церковного проповідника , спочатку в Ландсберге , а потім у Берліні. Проповідництво було покликанням Шлейермахера , обдарованого від природи ораторським талантом. Діяльність ця не стояла в суперечності і з його запереченням церковної догматики. Його проповіді складалися головним чином в моральному і психологічному тлумаченні релігійних ідей. З цим змістом цілком гармоніювало його власне благочестивий настрій .

Шлейермахер був глибоко релігійною натурою. «Відтоді , як я мислю і існую , - писав він про самого себе , - релігія була корінною основою мого буття ; їй харчувався я в юності , вона збереглася в мені навіть тоді , коли перед скептичним поглядом зникли Бог і безсмертя душі ». У примиренні цієї релігійності з руйнівним для релігійної догми критицизмом і полягала його життєве завдання .

Крім проповідництва , Шлейермахер виступав також як професора теології , спочатку в Галле , а згодом - у Берліні. Шлейермахер був не тільки теоретиком . У важкі для Німеччини 1807 і 1808 роки французького панування , він разом з Фіхте та іншими діячами національного відродження своїми промовами порушував мужність і енергію співгромадян.

Під його головуванням розглядався в 1817 г питання про унію протестантських віросповідань ( лютеранського і реформатського ) . Шлейермахер гаряче стояв за унію , як вільне з'єднання і взаємне визнання різних проявів одного і того ж релігійного почуття . Відрізняючись щирим моральним почуттям і розумінням людської натури , Шлейермахер впливав на всіх, хто знав його з сучасників. «Ти для мене по відношенню до людяності те ж, що були Гете і Фіхте в поезії та філософії » , - писав йому Ф. Шлегель в період їхньої дружби .

Філософія релігії в світогляді Шлейермахера має головне значення . Першим твором , присвяченим дослідженню релігії , були « Речі про релігію , спрямовані до освічених людей , що знаходяться серед її недоброзичливців » ( 1799). Завданням цього твору було показати , що релігії належить в душі людської абсолютно самостійна область , в якій вона царює необмежено : « Справжня релігія - це почуття і смак нескінченності». Заперечення релігії засновано на змішуванні її з метафізикою і мораллю . Сутність метафізики , взагалі пізнання , є мислення . Сутність моралі – діяльність. Але так як сутність релігії полягає в самій свідомості залежності і пов'язаному з ним почутті , то релігія по самому своєму суті відрізняється повним єдністю і терпимістю . Нетерпимість виникає від втручання в релігію метафізичних ідей , які помилково приймаються за сутність релігії і дають привід до незгоди і розділень. Але хоча наука і мораль по суті різні від релігійності , всі вони повинні супроводжувати один одного. Бо знання світу і правильне вплив на нього можливо лише остільки , оскільки в людині безпосередньо переживається присутність Бога у всьому. Але в цьому тільки переживанні , а не в тих поняттях , які з приводу нього виникають , і складається щире релігійне благочестя . Цьому благочестя , на думку Шлейермахера , суперечить звичайно притаманна релігій віра в особисте безсмертя . Благочестя має , навпаки , прагнути до того , щоб розширити індивідуальність особистості і як би розчинити її в нескінченному . Розуміючи релігію як внутрішнэ інтимне життя, з особливим ентузіазмом захищає він повну свободу релігійного життя від втручання з боку держави.

« Речі про релігію » прийняті були сучасним Шлейермахеру товариством з самим живим інтересом , але далеко не з однаковим співчуттям. Представники філософії поставилися до них швидше вороже. Фіхте побачив у них лише заплутаний спінозізм . Ще більш відразливе враження справили вони на Шеллінга , в той час різко гудив все туманне і містичне ; лише згодом визнав він за ними видатне значення . Неприхильний прийом зустріло твір і з боку великих поетів Шиллера і Гете. Найбільш співчутливо поставився до « промовам » гурток романтиків .

Близькість Ш. до романтизму обумовлювалася як його особистими відносинами з романтиками , так і деяким внутрішнім спорідненістю його з цим напрямком . Те почуття світової єдності та його впливу на світ , той « смак до нескінченного » ( Geschmack für das Unendliche ) , яке у Шлейермахера відіграють таку важливу роль , по суті нічим не відрізняються від містичних споглядань і прагнень романтиків . Внутрішня душевна життя з її смутними віяннями для Шлейермахера так само, як і для романтиків , була найголовнішою і цінної областю. У цьому відношенні найбільш близький до нього був Новаліс , в якому романтизм почуття проявився з найбільшою глибиною і силою.

Зв'язок Шлейермахера з романтичною школою отримала також своє вираження в його « Інтимних листах » про « Люцинда » Ф. Шлегеля . Ці "листи" яскраво характеризують моральний вигляд філософа . Виступивши захисником зустрінутого загальним обуренням роману свого друга і виправдовуючи на посаді церковного проповідника романтичний панегірик вільного кохання , Шлейермахер не тільки проявив дружню вірність і свого роду мужність , але також і надзвичайний моральний такт. Однак спорідненість Шлейермахера з романтизмом мало таки цілком певні межі . Шлейермахер був романтиком лише в тій мірі, в якій визнавав почуття найважливішою областю душі , але романтизм ідей і уявлень був для нього чужий.

Етичні погляди

Етичні погляди Шлейермахера становлять головний зміст більшості його творів. Етичні концепції в дусі романтизму викладені в « Монологах ». Основними принципами є тут індивідуальність і духовна свобода . Кожну окрему особу має особливу етичну цінність , як вираз людської природи абсолютно певним і самобутнім способом. Взагалі , право на своєрідність є священне право людини у всіх областях особистого й суспільного життя. Тут же Ш. відстоює, як вищу завдання людства , внутрішнє освіту духовного життя. З обуренням таврує він зовнішню впорядкованість і багатство культури , засновані на бездушному автоматизмі і пов'язані з духовною убогістю і рабством. «Що могло б мене врятувати , - вигукує він , - якби не було тебе , божественна фантазія , і якби ти не давала мені вірного передчуття кращого майбутнього». У цьому ідейному творчості майбутнього відзначає Ш. етичне значення фантазії. В останньому монолозі мислитель висловлює прекрасні думки про вічну юність . Юність є стан духу , не залежне від тіла. Вона вічна і нев'януча , оскільки невпинно прагнення духу до пізнання і володіння . Як систематичний виклад етики , найбільше значення має « Філософське вчення про моральність » ( посмертне видання за рештою манускриптам ) .

Велике значення для філософської освіти в Німеччині мали численні праці Шлейермахер з історії філософії, особливо його чудові переклади Платона . Набагато більше значення мають погляди Ш. на сутність релігії. У живому почутті і свідомості Бога він дійсно відкрив Святая Святих істинної релігійності , ту область , по відношенню до якої « немає ні елліна , ні іудея.