Особливості оповідання

На пароплаві (Оповідання)

27 (августа)... Три ночи сряду зтот вольноотпущенный чудотворец безмездно возносит мою душу к творцу вечной (красоты) пленительными звуками своей лубочной скрипицы".

(З щоденника Т.Г.Шевченка)

Думками поет давно вже випередив час, сягнув за ще не пройдену пароплавом відстань. Втомлене серце поета зогріте великою радістю: ця путь рікою – путь з неволі... В розбурканій уяві малюється далека волзька пристань... місто Нижній Новгород. Там, напевно, зустрінуть сердечне друзі. А потім і до Петербурга... Він вільно ступить на землю; він, нарешті, не рядовий 3-ї роти 5-го батальйону, а вільний художник, поет Тарас Шевченко.

Ступить без нагляду, без окриків начальства. Воно залишилося в киргизьких степах. Оренбург... Орськ... Новопетровське укріплення. Пустинний, дикий степ понад Аралом...

Художник Т.Г. Шевченко

Все пережите, звідане там – ніби сон страшний, нестерпний. Десять років... Навіть тяжко згадати. А було: «Під найсуворіший догляд, з забороною писати і малювати», – вирок жорстокий написаний власною рукою царя-деспота Миколи Першого. Солдатська муштра, знущання... Та все ж настав час прощатися з усім остогидлим, лихим. Хай заростає бур'яном та невільницька кріпость – Новопетровське – і вітри-суховії занесуть піском путі-стежки до неї.

Прощай, убогий Косарал...

Прощай же, друже! Ні хвали,

Ані ганьби я не сплітаю

Твоїй пустині; в іншім краю,

Не знаю, може, й нагадаю

Нудьгу колишнюю колись! – згадав поет писане ним уже раніше.

«Прощай, Косарале» – і зітхнувши з полегшенням, посміхнувся. Все зле лихе хай минає і не вертається ніколи. Буде воля і радість творчої праці. О, ще не вичерпались поривання невгамовні до роботи! Скільки задумів творчих омріяно, зігріто в серці. А поки що...

Тарас Григорович пройшовся по невеличкій каюті, причинив щільніше двері, спустив завіску над віконцем.

Якусь хвилину прислухався. Тихо. На столі з'явились журнали, книги новітні. Добре, капітан пароплава Володимир Васильович Кишкін дав для ознайомлення з своєї завітної портфелі-бібліотечки. Скарбів цих і не багато, але зате які книги! Нелегальна «Полярная Звезда», бунтівливий Барб'є, Салтиков-Щедрін, Беранже... Скільки нового, сміливого, радісно хвилюючого!

Читав до втоми і не начитувався. Як скучив, зголоднів за роки неволі за справжнім словом художнім, словом істини

Розкрив зошит-щоденник, куди вписував найсокровенніші думки свої. Але ж незручно писати, пароплав здригається, мов ходором ходить, а внизу - шум збовтуваної води, ревіння машини. Тарас Григорович погасив свічку, накинув на плечі верблюжий чапан – єдину верхню одіж, вивезену з Казахстану, – вийшов з каюти на палубу. Стояв самотній, зачудований дивною красою.

Повновода Волга ніби зупинилась, застигла в своїх берегах. В дзеркально-срібній чистоті втонули, купаються тіні дерев, шпичасті, оголені виступи скель. Нічну тишу, що обійняла ріку, широкі рівнини приволзьких степів, порушує лише розмірне, часте плюскотіння коліс пароплава. Та іноді на стрімкім березі десь розітнеться крик таємничий, тривожний. Може, то волзький бурлака-нетяга подає голос з відчаю, чи крик звіра, птиці, сполоханої раптом, злетить і розтане в нічній дрімоті...

До слуху поета долинули звуки скрипки. Вони ледь чутні, мов випливають з туманної мли; здавалось, нібито місячне сяйво сріблясте стікає з небес і, торкаючись сонної землі, розливається дивною симфонією...

Обминаючи різний вантаж на пароплаві, Тарас Григорович, вслухаючись, заспішив на той бік, звідки линули звуки. На носі пароплава, у закутку за снастями, зіпершись на поруччя, облитий місячним сяйвом, стояв музикант у білому фартусі.

Припавши щокою до скрипки, він то хилився, мов сп'янілий, то випростовувався, тягнувся весь за звуками, тремтів і в'яв, не затихаючи. І здавалось, що то не скрипка тривожно звучить, а біль враженого серця перелито у звуки і рветься він риданням безкраїм з глибини скорботної душі.

На палубі сходились ще непоснулі пасажири і, стовпившись в глибокому мовчанні, слухали скрипаля-віртуоза.

• Буфетник нашого пароплава, вільноодпущений Олексій Панов, – проказав тихо за спиною у Тараса Григоровича капітан Кишкін. Але поет уже не чув його. Мов зачарований, стояв він поблизу музиканта, полонений звуками скрипки. Серце краялось, мліло стривожено. І, ніби підхоплений хвилями тих звуків, поет переносився думками на далеку Україну, в убогі панські села, до замученого в неволі народу. Це Їхні тужні болі, стогін в безнадії він чув у риданні струн. Стояв, мов скам'янілий, і плакав серцем. На хвилину скрипка затихла.

• Шопен, мазурка, – проказав музикант не то сам до себе, не то до слухачів. На палубі загомоніли, хтось ляснув у долоні. Тарас Григорович стискав в обіймах музиканта і щиро плакав.

• Спасибі! Спасибі, мій друже! – з тремтінням у голосі повторював поет, цілуючи такого ж, як і сам, колишнього кріпака.

• Я радий, що вам до вподоби моя музика, – відповів зніяковілий, схвильований Олексій. – Тільки що ж це?.. От коли б мені та справжній інструмент! Але ж на пароплаві хорошого не можна держати – відволожується. Так я хоч на цьому відводжу душу... Поет і музикант залишилися на палубі лише вдвох.

• Вільноодпущений я зараз, – розповідав розчулений увагою Олексій,- а ще недавно був кріпосним пана Крюкова. Було всього... Не раз по спині батоги гуляли. Навіть за музику свою мав кару. Артистом хотів бути, та не судилося...

• Мріяв і я про іншу, світлу долю, – мовив засмучений поет, – та зі злої волі вже не простих, а коронованих панів я десять літ томився в неволі... Та цур їм, тим панам, хай згинуть, навіжені...

Олексій випростався і взявся за скрипку. – Заграй, друже! "Ой зійди, зійди ти, зіронько та вечірняя..." – затягнув стиха Тарас Григорович. Музикант, прислухаючись, вторив на скрипці, а потім по хвилі вже вправно грав улюблену пісню поета.

Ніч. Урочиста тиша. Пароплав ледь посувається вперед. Тривожно-ніжні звуки скрипки ніби повисли на прозоро легких пасмах туману. Пливуть, гойдаються над тихим лоном вод...

• Кріпосний Паганіні... – шепоче з благоговінням Тарас Григорович. – 3 твоєї бідної скрипки вилітають стогони зганьбленої кріпосної душі... Глибокий стогін мільйонів кріпосних душ... Великий мій, знедолений народе! Скільки талантів твоїх замучено, знівечено катами. Прокляті... Та буде суд над вами, буде!..

Тихо-тихо линуть звуки. І здається – переливам сумних мелодій вторить своїм шелестом листя гаїв прибережних, шепоче в зажурі осінній поникла, росою прибита трава, а хвилі повноводої Волги-ріки відносять ті звуки тужливі вдалину, до просторів Хвалинського моря...

Вслухається поет. Стоїть в тяжкій вселюдській скорботі натхненний і гнівний бунтар і пророк.

Робота з текстом Охарактеризуйте будову тексту: назвіть експозицію, зав’язку, розвиток дії, кульмінацію і розв’язку. Який сюжетний елемент у оповіданні передує експозиції? Чи є він обов’язковим? Назвіть частини тексту, не пов’язані з розповіддю. Назвіть основні частини оповідання. Складіть план. Запишіть слова і сполучення слів у три стовпчики: а) ті, що служать для зв’язку речень на початку оповідання; б) для вираження послідовності дії в основній частині; в) для зв’язку речень у кінці оповідання.

Спробуй, чи креативний ти! Напишіть твір-мініатюру з теми «Моє ставлення до героя оповідання П.А. Байдебури «На пароплаві». Складіть власні запитання за змістом оповідання. Створіть кросворд за текстом оповідання.

Перевір себе Хто є головним героєм оповідання? Звідки повертався поет? Які думки снували в його голові? Про що мріяв Т.Г.Шевченко? Чому роки заслання поет згадує як страшний сон? Доведіть свою думку текстом. Де довелося відбувати заслання поетові? Знайдіть у тексті і зачитайте. У що вірив Т.Г.Шевченко? Зачитати з тексту. Чим займався поет під час подорожі на пароплаві? Яке враження справила на Т.Шевченка гра скрипаля? Які думки викликали звуки скрипки? Що єднало поета з музикантом? Чому не здійснилися їхні мрії? Що попросив зіграти музиканта Т.Шевченко? Визначте тему та ідею твору.