§6. С.Ф.Черкасенко. «Під землею», «Шахтарі»
Майбутнє належить людям чесної праці.
М. Горький
|
Перевір себе
|
Т
ворчість
Спиридона
Черкасенка
– це цілий материк літератури: поезія,
драматургія, педагогіка. Спиридон
Федосійович Черкасенко народився 24
грудня 1876 року в містечку Новий Буг на
Миколаївщині в селянській родині. Після
закінчення учительської семінарії з
1895 року вчителював, зокрема на Лідіївських
рудниках (сучасний Кіровський район
міста Донецька). Помітне місце у творчості
періоду перебування на Донбасі займала
тема шахтарської праці. У 1892 році на
землях поміщиці Горбачової з'являється
невелика шахта, яка була названа ім'ям
дочки засновника цієї шахти бельгійця
О.Шена – «Лідія». Сюди під кінець XIX ст.
і прибув на вчителювання молодий Спиридон
Черкасенко. Тут він познайомився з
робітниками, праця яких була надзвичайно
небезпечна і важка.
Перебуваючи на Донбасі, поет активно включився в літературний процес цього краю, виступаючи спочатку з віршами, а потім з оповіданнями і драматичними творами в журналах «Літературно-науковий вісник», «Нова громада», «Дзвін», в альманах «Перша ластівка», «В неволі», «Терновий вінок». Картини побуту шахтарських сімей, виробничі стосунки письменник розкрив в оповіданні «Чорний блиск», «Чепуха», «Необережність», «П’яниця», «Ахметка», «Вони перемогли», «Блажчукове весілля», «Юдита».
Наприкінці 20-х років переїхав до Праги. В еміграції написав «Пригоди молодого лицаря. Роман з козацьких часів» (1937).
Черкасенко став відомим драматургом. Він автор п’єс «Про що тирса шелестіла…», «Казка старого млина». Збірка «Маленький горбань» та інші оповідання вийшли в світ у 1912 році.
Помер поет у Празі 8 лютого 1940 року, його поховали на Ольшанах, у передмісті Праги.
Під землею Тут вічна ніч. Але не та, Що після стомленого світу Клопітну землю обгорта У ласці тихого привіту. Тут вічна ніч. Вона не сни Несе утішнії людині: Землі занедбані сини Помалу гинуть в домовині. Замісто зірок золотих Ночей і вроди, і принади, В кутах далеких і страшних Убогі блискають лампади – Неначе шабаш свій мерці Сюди збирались святкувати, Й свої смердючі каганці Де-де забули поховати. І розійшлись, і чутно стук Глухій, зловісний в домовину... Із всіх кутків могильний згук Жаха незвичную людину... Тут вічна ніч, тут повно вщерть Страждання, болесті і муки, І звідусюди тільки згуки: Стук-стук! тут ніч! Стук-стук! Тут смерть!
|
Шахтарі Тихо у вогкій пітьмі В шахті, на дні. Стіни ридають німі, Мокрі, брудні. Буйними краплями піт Очі сліпить, Лампи смердючої гніт Блима, чадить. Тяжко... повітря нема... Сльози бринять, Тиша панує німа... Треба довбать! Гучно ми в груду землі Кайлом б'ємо, Вперто ми шиї свої Сунем в ярмо! Вугілля кожний шматок Сяє, блищить: Сила шахтарських кісток В йому горить! |
|
Робота з текстом
(Вірш «Шахтарі»)
|
|
Перевір себе
|
|
Зарубай собі на носі Ритм – це рівномірне чергування наголошених і ненаголошених складів, розміреність і злагодженість у звучанні. Рима – це співзвучні закінчення рядків. Віршована мова – ритмічно організоване мовлення, здійснене на основі конкретної системи взаємодії слів з інтонацією, відмінне від прози. Найчастіше використовується в ліриці для надання образності та емоційної забарвленості. Віршована мова має ритмічні паузи – короткі перерви під час читання, які у вірші зазвичай збігаються із закінченням рядка. Ще однією відмінністю віршованої мови є те, що її записують у стовпчик (строфу). І для прозової, і для віршованої мови властива образність, використання різноманітних художніх засобів. |
