§5. М.Ф.Чернявський. «у донецькому краї», «Шахтар»
Шахтар зомлілими руками Б’є камінь, вугіль добува, У землю вік свій зарива
М.Чернявський
Про
своє
народження Микола Чернявський написав
так:
«Перед Різдвом 1867 року, 22 грудня (за
новим стилем 3 січня 1868 р.), під солом’яною
стріхою, в селі Торській Олексіївці
(або Шаховій) Бахмутського повіту,
побачив світ Божий. У сім’ї молодого
диякона, четвертою дитиною було вписане
моє ім’я в книгу буття… Охрестили, дали
ім’я Микола й 24 грудня, на Святвечір,
коли по селу лунали співи колядників,
святкували мої перші іменини… Водою з
річки Торця (колишній Тор) була наповнена
купіль моя…».
Через два роки його батька з диякона висвятили на священника й дали приход у селі Новобожедарівці, Слов'яносербського повіту. Це село розташоване над Північним Дінцем, межувало з козачими станицями донців. В одній з таких станиць перші три роки хлопець учився в початковій, так званій народній школі.
Далі навчання пішло стежкою, звичайною для попівських дітей. Щоб вступити в духовну школу, хлопець півроку готується до іспитів у приватного вчителя, а потім ще півроку у попа.
Це дає свої наслідки, його зараховують до Бахмутської духовної школи, а після закінчення її – у Катеринославську семінарію.
З 1889 учителював у Бахмутській духовній школі, на цей раз уже в становищі вчителя. Тут викладав співи і музику. Поповнюючи знання шляхом самоосвіти, готує першу збірку поезій, яку видає у 1895 року під назвою «Пісні кохання». А вже через три роки виходить друга збірка поета – «Донецькі сонети» (1898) і стає чи не першою художньою книжкою, надрукованою в Донбасі. З цього, власне, часу починає розвиватись літературне життя у шахтарському краї. М.Ф.Чернявський звертався у своїй творчості до теми шахтарської праці.
Довгий час помилково вважалося, що М.Чернявский загинув у 1948 році. Лише у 1992 році пошуковці встановили справжню дату смерті письменника. Він був розстріляний опівночі з 19 на 20 січня 1938 року.
Микола Федорович Чернявський був реабiлiтований у 1955 роцi.
Майже кожен поет Донеччини звертався до шахтарської тематики. Так і і Микола Чернявський, вболіваючи за шахтарів, за їхню важку працю, у 1895 році написав поезії, їм присвячені. Це – «У Донецькому краї», «Шахтар».
У Донецькому краї |
|
І степ, і гори обгорілі Дощем обмило громовим. Та знов такі ж вони немилі, Нічим не скрасились новим. Ревуть гудки. Дими стовпами Повзуть за вітром по степу. А там, під степом, у склепу, Шахтар зомлілими руками Б'є камінь, вугіль добува, У землю вік свій зарива... Поглибше рий! За гріш добутий Ти завтра вип'єш дурману І підеш голий, необутий, Шпурнувши лайку не одну, Додому з шахти. За тобою Не пожалкує тут ніхто. Нові накинуться юрбою Голодні люди в це гніздо, В цю вільну каторгу без гратів, Гіркого хліба добувати. |
Та може вернешся ще й сам, Немов старий моряк до вахти, Віднісши свій привіт лісам І надивившися на плахти Злотистих нив, – ти знов до шахти. А поки що – довби й довби, Роботу каторжну роби!.. Гудуть гудки. Мов гусінь чорна, Йдуть важко хури на вокзал. А там, неначе генерал, Солдат вишколює – моторно Ганя пагони паротяг. Сопе і свище з нетерплячки, І кида разом: – Хай їм враг! – І воду п'є із водокачки. А сонце палить все. Пашить Огнем земля й руде каміння, І вдалині, мов драговиння, В повітрі срібло мерехтить. (1895 р.) |
|
Робота з текстом
|
|
|
|
|
|
Зарубай собі на носі Пое́зія (грец.ποίησις – «творчість» від ποιέω – «роблю», «творю») – художньо-образна словесна творчість. Поезія є мовним мистецтвом, яке передбачає максимальне використання мовних засобів. |
Шахтар
У сажі, чорний, як мара, Рукою піт з лиця втира, І кайлом уголь б’є і б’є В норі шахтар. На нього ллє Мутна, холодная вода, І лямпа світиться бліда, Моргає стиха, мов дріма, Повітря дихати нема. Чи скоро зміна? Голова Звиса, неначе нежива... Півсуток цілих у норі: Тут знайдуть смерть багатирі! І тут працює чоловік І не один, не другий рік... Чи скоро ж зміна?.. Сил нема. Але робітник не дріма, Бо ще уроку не зробив, На хліб, на сіль не заробив. І гляне часом він назад, – Там нор чорніє цілий ряд...
|
Струмки води із їх біжать... Безсонні криси шарудять... І всюди в норах у землі Кують підземні ковалі, – Такі ж нетяги шахтарі, Кують з зорі і до зорі... Добро їм там, в глибу землі, Без неба, сонця, у норі Дорогу в пекло прокладать, Багатим гроші здобувать! Добро їм там, у глибині, При ламп нещасному вогні, Гроші й собі якісь кувать, Щоб їх уранці пропивать! А потім спать... а потім встать – І знов у нору залізать!.. А місяць ходить уночі І дума, небом пливучи: Чого гуде всю ніч земля? Не бачить в ній він шахтаря! (1895 р.) |
|
Робота з текстом
|
|
Спробуй, чи креативний ти!
|
|
Запам’ятай! Шахта – механізоване і автоматизоване підприємство, обладнане продуктивними машинами і механізмами для видобування і транспортування корисної копалини, проведення гірничих виробок, водовідливу і вентиляції. Термін служби шахт, що відпрацьовують потужні родовища, сягає понад 50-70 років. Традиційно шахтою називається підприємство з підземного видобутку кам'яного вугілля. Якщо підземним способом видобувається руда, шахту називають рудником. Шахта має наземні споруди: копри, надшахтні будівлі, склади і систему підземних гірничих виробок, призначених для розробки родовища в межах шахтного поля. |