- •Національний університет державної податкової служби україни
- •Навчально-методичний комплекс
- •6.030401 «Правоохоронна діяльність»
- •Структура та зміст навчально - методичного комплексу
- •Передмова
- •Опис навчальної дисципліни «Теорія держави і права»
- •Галузь знань 0304 «Право» напрям підготовки 6.030401 «Право» (заочна форма навчання)
- •Зміст навчальної дисципліни за модулями Модуль I - 2,1 кредиту розділ I. Загальна теорія держави і права
- •Тема 1. Предмет, методи та функції науки теорії держави і права
- •Тема 2. Суспільство: поняття, структура та система відносин
- •Тема 3. Поняття, походження і розвиток держави
- •Тема 4. Держава і політична система суспільства
- •Тема 5. Форма держави
- •Тема 6. Функції держави
- •Тема 7. Механізм держави
- •Тема 8. Сучасні концепції держави
- •Тема 9. Демократія: поняття, суть, основні форми
- •Перелік питань для підготовки до модульної контрольної роботи № 1
- •Модуль 2 - 1,8 кредиту розділ 2. Загальна теорія права
- •Тема 10. Поняття, походження, розвиток і структура права
- •Тема 11. Норми права в системі соціальних норм
- •Тема 12. Правова система суспільства, система права та система законодавства
- •Тема 13. Правоутворення та форми права
- •Тема 14. Реалізація норм права
- •Тема 15. Тлумачення норм права
- •Перелік питань для підготовки до модульної контрольної роботи № 2
- •Перелік питань для підсумкового модульного контролю (залік)
- •Тема 16. Правові відносини
- •Тема 17. Правова поведінка. Правопорушення
- •Тема 18. Юридична відповідальність
- •Тема 19. Законність і правопорядок
- •Тема 20. Правова свідомість і правова культура
- •Тема 21. Правове регулювання та його механізм
- •Тема 22. Юридичний процес
- •Тема 23. Основні правові системи сучасності
- •Тема 24. Сучасні підходи праворозуміння
- •Перелік питань для підготовки до модульної контрольної роботи № 3
- •Методи оцінювання та розподіл балів за кредитно – модульною системою
- •1 Семестр
- •2 Семестр
- •Порядок оцінювання знань студентів
- •Опорний конспект лекцій
- •Тема 1. Предмет, методи та функції теорії держави та права
- •Тема 2. Суспільство: поняття, структура та система відносин
- •Тема 3. Поняття, походження і розвиток держави
- •Тема 4. Держава і політична система суспільства
- •Тема 5. Форми держави
- •Тема 6. Функції держави
- •Тема 7. Механізм держави
- •Тема 8. Сучасні концепції держави
- •Тема 9. Демократія: поняття, суть, основні форми
- •Тема 10. Поняття, походження, розвиток і структура права
- •Тема 11. Норми права в системі соціальних норм
- •Тема 12. Правова система, система права і система законодавства
- •Тема 13. Правоутворення та форми права
- •1. Дія права: інтегративний аспект: Монографія / Кол. Авторів; Відп. 106рін. Н. М. Оніщенко. – к.: Видавництво «Юридична думка», 2010. – 360 с.
- •Тема 14. Реалізація норм права
- •Тема 15. Тлумачення норм права
- •Тема 16. Правові відносини
- •Тема 17. Правова поведінка. Правопорушення
- •Тема 18. Юридична відповідальність
- •Тема19. Законність і правопорядок
- •Тема 20. Правова свідомість і правова культура
- •Тема 21. Правове регулювання та його механізм
- •Тема 22. Юридичний процес
- •Тема 23. Основні правові системи сучасності
- •Тема 24. Сучасні підходи праворозуміння
- •Організація семінарських занять, самостійної та індивідуальної роботи
- •Тема 1. Предмет, методи та функції теорії держави і права
- •Тема 2. Суспільство: поняття, структура, соціальне управління та регулювання
- •Тема 3. Поняття, походження і розвиток держави
- •Тема 4. Держава і політична система суспільства
- •Тема 5. Форми держави
- •Тема 6. Функції держави
- •Тема 7. Механізм держави
- •Тема 8. Сучасні концепції держави
- •Тема 9. Демократія: поняття, суть, основні форми
- •Тема 10. Поняття, походження, розвиток і структура права
- •Тема 11. Норми права в системі соціальних норм
- •Тема 12. Правова система, система права та система законодавства
- •Тема 13. Правоутворення та форми права
- •Тема 14. Реалізація норм права
- •Тема 15. Тлумачення норм права
- •Тема 16. Правові відносини
- •Тема 17. Правова поведінка, правопорушення
- •Тема 18. Юридична відповідальність
- •Тема 19. Законність і правопорядок
- •Тема 20. Правосвідомість і правова культура
- •Тема 21. Правове регулювання та його механізм
- •Тема 22. Юридичний процес
- •Тема 23. Основні правові системи сучасності
- •Тема 24. Сучасні підходи праворозуміння
- •Контрольні роботи Модульний контроль№ 1
- •Модульний контроль№2
- •Модульний контроль№3
- •Тематика курсових робіт з курсу «Теорія держави і права»
Тема 4. Держава і політична система суспільства
Ключові поняття та терміни: політика; політична влада; джерела політичної влади; політична система суспільства; суб´єкти політики; політичні відносини; політична культура; політична діяльність; політичні організації суспільства; політичні партії.
Політика – це організаційна і регулятивно-контрольна сфера суспільства, головна у системі таких же сфер: економічної, ідеологічної, культурної, правової, релігійної.
Сам термін “політика” отримав розповсюдження під впливом трактату Аристотеля про державу, правління і уряд, названого ним “Політика”. Аж до кінця 19 ст. політика традиційно розглядалася як вчення про державу.
В даний час, розглядаючи поняття політики, необхідно підкреслити, що це: 1) відносини, що включають погодження, підпорядкування, панування, конфлікти і боротьбу між класами, групами і людьми (внутрішня політика) і державами (зовнішня політика). В основі такого розуміння політики лежить уявлення про стосунки людей, їхню взаємодію, спільне вирішення ними їхніх спільних справ, які вважаються справою держави; а також 2) найголовніший фактор суспільноісторичного процесу, який здійснює дві головні функції: а) загальної організаційної основи суспільства, б) конкретної регулятивно-контрольної системи, яка скеровує життя, діяльність, відносини людей, суспільних груп, класів, націй, народів і країн.
Політична влада – сукупність механізмів та засобів визначального впливу політичних суб’єктів, насамперед держави, на поведінку соціальних спільнот, організацій з метою управління, координації, узгодження, підпорядкування інтересів усіх членів суспільства (чи їх більшості) єдиній політичній волі шляхом переконаннями примусу. Вона є ядром політичної системи суспільства, її організаційним та регулятивно-контрольним началом. Вона визначає решту інститутів та відносин у самій політичній системі.
Політична влада має свої характерні ознаки:
верховенство, тобто обов’язковість її рішень для всього суспільства, інших видів влади;
загальність, тобто публічність, що означає її дію на основі права від імені всього суспільства;
легальність у використанні сили та інших засобів владарювання у межах країни;
47 рінком47 47 ий47 овної – існування загальнодержавного центру (чи системи владних органів) прийняття рішень;найширший спектр використовуваних засобів для здобуття, утримання та реалізації влади.
Структуру політичної влади складають: суб’єкт, об’єкт і ресурси влади (економічні, соціальні, силові, інформаційні та ін.).
Функції політичної влади:
управління суспільством у цілому та кожною його сферою;
оптимізація політичної системи, пристосування її інститутів (держава, партійна система, виборча система тощо) до цілей, завдань і самої суті тих сил, які прийшли до влади;
забезпечення стабільності в країні.
Залежно від співвідношення та ролі переконання і примусу існують основні форми функціонування політичної влади: тоталітарна; авторитарна; демократична, що базуються на відносинах залежності, незалежності чи взаємозалежності політичних суб’єктів.
Політична влада структурується за різними критеріями, що зумовлює поділ її на види:
по-перше, влада політико-державна чи політико-недержавна (влада політичних партій, громадсько-політичних організацій та рухів, органів місцевого самоврядування);
по-друге, кожен з інститутів влади поділяється на складові (державна влада, наприклад, – на законодавчу, виконавчу, судову);
по-третє, політична влада має різні рівні: загальнодержавний, регіональний, місцевий.
Залежно від формотворчих елементів та логіко-історичних засад політична влада включає кілька десятків видів: автократія, аристократія, бюрократія, геронтократія, демократія, націократія тощо.
Джерелами політичної влади можуть бути: сила, багатство, суспільний статус, володіння інформацією, знання, досвід, особливі навички, харизма, організація. Організація виступає середовищем для становлення відносин, що сприяють не тільки мобілізації ресурсів людей, а й втіленню у житія прийнятих рішень.
Держава – це організація політичної влади, і, як організація політична, вона є одним із компонентів всієї сукупності політичних відносин й інституцій, які виникають і функціонують у суспільстві і складають політичну систему суспільства.
Сучасна теорія держави і права приділяє велику увагу політичній системі суспільства, розглядає її як об’єктивну єдність різних соціальних інститутів, взаємних зв’язків певного характеру. Багатоманітність політичних систем, що існують у сучасному світі, свідчить про те, що на процес їх формування і функціонування також впливають такі фактори, як: історичні традиції, культура, економічний розвиток, розвиток громадянського суспільства тощо. Переважання тих чи інших факторів обумовлює їх особливості.
У
навколишньому світі існують різноманітні
системи. На певному етапі виникає
політична система як одна з форм
соціального руху матерії, що пов’язана
з особливою формою діяльності людей –
політикою. На відміну від інших систем
– економічних, соціальних, духовних –
політичну
систему характеризує ряд рис: її
участь у розв’язанні таких
Під політичною системою суспільства прийнято розуміти сукупність упорядкованих інститутів і норм, в рамках якої проходить політичне життя суспільства і здійснюється політична влада.
Політична система суспільства розглядається у широкому та вузькому розумінні: в широкому – система «матеріальних» та «нематеріальних» компонентів, пов’язаних політичними відносинами з приводу здійснення політичної влади; у вузькому – взяті у поєднанні та взаємодії державні, громадські організації, трудові колективи та інші політичні інститути, що беруть участь у здійсненні політичної влади (політична організація суспільства).
Аналіз політичної системи дає змогу розкрити її структуру. Це – внутрішня організація цілісної системи як специфічного способу взаємозв’язку і взаємодії компонентів, що її утворюють; стійка впорядкованість елементів, закон зв’язку між елементами. До структури політичної системи входять: суб’єкти (носії) політики; політичні норми; політичні відносини, стосунки; політичні функції; політичний процес; політичний режим; політична свідомість; політична культура; політична діяльність.
Суб’єкти політики – носії політичної влади, що об’єднані у соціальні спільноти, прошарки, державні і громадські організації, політичні партії і рухи, трудові колективи та інші групи людей, а також політичні особи.
Політичні норми – правила поведінки, що регулюють політичні відносини суб’єктів політики. З одного боку, політичні норми є засобом політичної оцінки тих чи інших соціальних явищ і процесів, а з іншого – закріплюють необхідну поведінку суб’єктів політики у тих чи інших межах відповідно до конкретної політичної ситуації. До складу політичних норм включають норми права, норми політичних партій і громадських організацій, політичні звичаї і традиції, політичні принципи, моральні норми політичного життя тощо.
Політичні відносини – вид суспільних відносин, що складаються між суб’єктами політики з приводу здійснення політичної влади. Зміст політичних відносин включає також реалізацію політичних функцій, політичні процеси і політичні режими.
Політичний процес – сукупна діяльність усіх суб’єктів політичних відносин, що спрямована на формування, зміну чи перетворення, а також функціонування політичної системи суспільства.
Політичний режим – це політичний стан суспільства, що реально складається і характеризується якісними та кількісними показниками участі народу, націй, соціальних груп, окремих громадян у здійсненні політичної влади.
Політична свідомість – це система ідеологічних і психологічних елементів (ідей, теорій, поглядів, переконань, почуттів, звичок) щодо діючої чи бажаної політичної системи суспільства.
Політична культура – це знання, досвід суб’єктів політичної системи у політичній сфері діяльності, вибір варіантів поведінки, сприйняття і засвоєння системи політичних цінностей.
Політична діяльність – сукупність певних дій та вчинків її учасників. Політична діяльність являє собою вид суспільної діяльності суб’єктів політики у сфері політичного життя, що ґрунтується на врахуванні політичних інтересів, мобілізації політичної волі та здійснюється з метою досягнення політичних цілей.
Політична діяльність виявляється у різних видах: стихійна чи організована; політично усвідомлена чи спонтанна; цілеспрямована чи хаотична; проста чи складна; традиційна і така, що втілюється у нових формах; законна чи незаконна; активна чи пасивна.
Політична система складається з підсистем, які взаємопов’язані одна з одною і забезпечують функціонування публічної влади. До них слід віднести такі підсистеми:
1. Інституційну (держава, партії, групи тиску, засоби масової інформації, церква тощо).
2. Нормативну (політичні, правові, моральні норми, звичаї, традиції, символи). Через них політична система здійснює регулятивний вплив на діяльність інститутів, поведінку громадян.
3. Комунікативну (форми впливу влади, суспільства й індивіда як усередині системи, так і з політичними системами інших держав).
4. Культурну (система цінностей, релігія, ментальність).
5. Функціональну (засоби і способи реалізації влади, до яких належать злагода, примус, насильство, авторитет тощо). Вона складає основу політичного режиму, діяльність якого спрямована на забезпечення функціонування, перетворення і захист механізму здійснення влади в суспільстві.
Політична система виконує певні функції. Функціями політичної системи є наступні: політичної соціалізації; реагування; регуляції; екстракційна; дистрибутивна; адаптації.
Політичні функції – основні напрями політичної діяльності політичних суб’єктів. До них належать:
політичне
50 рінком50 50 ий50 овн (вироблення політичного курсу держави та визначення цілей і завдань розвитку суспільства);політична інтеграція суспільства (інтеграція всіх елементів суспільства навколо єдиних для всього народу соціально-політичних цілей і цінностей);
організація діяльності суспільства, спрямованості на виконання цілей, завдань політичної програми держави;
регулювання політичної діяльності;
координація окремих елементів суспільства;
забезпечення цілісного впливу на суспільні процеси;
політична комунікація складових політичної системи та ін.
Політична організація суспільства – це система всіх державних і недержавних організацій, громадських об’єднань і трудових колективів певного суспільства. Політичну організацію суспільства ще інколи називають політичною системою суспільства у вузькому розумінні.
Законодавство України передбачає наявність двох видів таких об’єднань. Це політичні партії та громадські організації.
Політичні партії – добровільні об’єднання громадян, які є прихильниками певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, мають замету сприяти формуванню і вираженню політичної волі громадян, беруть участь у виборах та інших політичних заходах.
Призначення політичної партії полягає у здійсненні функцій представництва інтересів різних соціальних груп, спільнот на рівні інтересів всієї соціальної цілісності, а також у активній роботі з інтеграції соціальної групи, яка входить у сферу політичних відносин.
Розрізняють такі види партій:
1. Масові політичні партії. Їх діяльність орієнтована на політичне виховання, підвищення політичної активності населення, надання цій активності якості постійності і безперервності.
2. Кадрові політичні партії. Виникають як виразники волі пануючих суспільних класів, інструмент оновлення еліт на основі кооптації в умовах обмежень на виборче право. Прагнуть до об’єднання еліт, збільшення чисельності з метою посилення впливу на електорат для перемоги на виборах. За своєю соціальною сутністю це – партії вищих суспільних класів.
3. Правлячі партії. Це партії, які вже одержали і здійснюють владу, головним чином через своїх членів, які займають найважливіші державні посади.
4. Партії влади. Як правило, існують у державі перехідного типу. Це подекуди тимчасові об’єднання, засновані на популярності конкретних діячів, використанні певного рівня реального поділу влади у державі і прагненні політичної влади вищих менеджерів виконавчої влади.
5. Державо-патріотичні партії. Вони орієнтуються на мобілізацію представників всіх соціальних прошарків і груп на забезпечення цілісності та стабільності держави.
6. Проблемні партії. Підкоряють свою програму і діяльність вирішенню якого-небудь соціального завдання, вважаючи його найбільш актуальним (наприклад, екологічна партія).
7. Гротескні партії. Вбачають зміст своєї діяльності у демонстрації самобутності певної групи громадян. Вони не претендують на владу, захищають обмежене коло своїх інтересів, мають, як правило, невеликий кількісний склад.
Також, до політичних організацій належать також різні громадські об’єднання. Діяльність останніх повинна бути гласною, а інформація про їх установчі документи та програми – загальнодоступною. Забороняється створення і діяльність громадських об’єднань, цілі чи дії яких спрямовані на насильницьку зміну основ конституційного устрою і порушення цілісності України, підрив безпеки держави, створення військових формувань, розпалювання соціальної, расової, національної ворожнечі.
В Україні громадські організації беруть участь в реалізації політики держави. Вони делегують своїх представників до складу низки державних органів. Багато питань життя суспільства, його політичної системи вирішуються органами держави з врахуванням думки цих організацій чи разом з ними.
Держава як організація публічної влади в суспільстві є стрижнем політичної системи, її системоутворюючим елементом. Саме держава юридично засновує інші політичні інститути суспільства (надає їм легальність), крім того, держава «встановлює правила гри», тобто видає правові норми, що регулюють порядок діяльності всіх політичних інститутів суспільства.
Місце і роль держави в політичній системі суспільства визначаються наступними основними обставинами:
виступає офіційним, тобто формальним, представником усього населення країни через представницький вищий орган законодавчої влади;
є уособленням суверенітету народу (нації), результатом реалізації права народу на самовизначення;
здатна забезпечити і захистити основні права людини, всіх людей, що перебувають на її території;
покликана задовольняти
51 рінком51 51 ий51 овної51 потреби, вирішувати загальносуспільні справи, виконувати51 рінком51 51 ий51 овної51 функції даного суспільства;має у своєму розпорядженні апарат, необхідний для виконання вказаних функцій;
встановлює загальнообов’язкові для всіх суб’єктів суспільного життя правила поведінки – юридичні норми;
держава володіє суверенітетом.
Література:
1. Мурашин Г.О. Акти прямого народовладдя: проблеми ефективності /О. Г. Мурашин // Право України. – 1999.– №10. – С.8.
2. Примуш М. Політичні партії та виробничий процес / М. Примуш // Право України. – 2001. – №3. – С.24.
3. Колнеков А. Проблеми змін в політичній системі України: політико-правовий вимір /А. Колнеков // Право України. – 2003. – №4. – С.5.
4. Добродумов П. Про реформу політичної системи України / П. Добродумов // Право України. – 2003.– №5. – С.19.
