Тема 22. Юридичний процес

Ключові поняття і терміни: процесуальне право, процесуальне законодавство, галузі процесуального права, процесуально-правові інститути, норми 141рінком141141ий141ов права.

Вивчаючи зазначену тему, необхідно звернути увагу на те, що юридичний процес – це урегульований процесуальними нормами порядок діяльності компетентних державних органів та посадових осіб, який полягає в підготовці, прийнятті і документальному закріпленні юридичних рішень загального та індивідуального характеру.

Ознаки юридичного процесу: виражається у формі правотворчості, правозастосування, правосуддя і контролю; представляє собою владну діяльність компетентних органів і посадових осіб; це діяльність, здійснення якої урегульовано процесуальними нормами; діяльність, яка спрямована на прийняття юридичних рішень загального або індивідуального характеру; результати юридичного процесу в більшості випадків фіксуються в офіційних документах.

Види юридичного процесу, здебільшого, класифікують за предметною ознакою. При цьому за основу класифікації беруть відповідні галузі матеріального права, що застосовуються у діяльності конкретних органів держави. Тому й юридичний процес має такі види як конституційний, кримінальний, цивільний, адміністративний та ін.

За функціональною ознакою розрізняють такі види процесів: установчий, правотворчий, правозастосовчий, судовий і контрольний.

Установчий процес – це специфічна діяльність уповноважених державних органів, посадових осіб і суспільних організацій по реалізації норм матеріального права, що встановлюють їх права щодо формування, ліквідації чи пребудови органів держави, призначення чи звільнення посадових осіб та інших суб’єктів управління.

Правотворчий процес – це специфічна діяльність уповноважених органів держави, суспільних організацій і посадових осіб щодо підготовки, затвердження і офіційного проголошення нормативно-правових актів.

Правозастосовчий процес – це діяльність уповноважених органів держави, суспільних організацій, посадових осіб щодо розгляду і вирішення індивідуальних справ, які мають юридичне значення.

Судовий процес – це специфічна діяльність суду і суддів щодо здійснення правосуддя.

Контрольний процес – це діяльність органів держави, громадських організацій і посадових осіб щодо спостереження і перевірки відповідності виконання і дотримання підлеглими суб’єктами нормативно-правових приписів і припинення правопорушень передбаченими організаційно-правовими засобами.

Усі види юридичного процесу реалізуються через відповідні процесуальні правовідносини.

Суб’єкти процесуальних правовідносин поділяються на дві групи: це суб’єкти, безпосередньо зацікавлені у результатах юридичного процесу; суб’єкти, що здійснюють свої функції для забезпечення реалізації «чужих» інтересів, маючи на меті найбільш ефективний розгляд юридичних справ.

Для кожного виду юридичного процесу властива своя процесуальна форма. Процесуальна форма – це система однорідних юридичних засобів, дій та операцій, визначених у процесуальному законодавстві та запропонованих учасникам юридичної діяльності для вирішення всіх питань, які виникають в юридичному процесі.

Структура процесуальної форми включає:

1. процесуальні провадження – це комплекс взаємозалежних процесуальних дій, завдяки яким утворюються процесуальні правовідносини, встановлюються обставини виникнення юридичної справи, доказуються зібрані по ній факти, оформляється рішення та застосовуються заходи щодо його виконання;

2. процесуальні стадії – це відповідні етапи, які характеризують динаміку розгляду юридичної справи і спрямовані на досягнення відповідної мети;

3. процесуальний режим – це система принципів процесуального права, засобів і способів проведення юридичного процесу, гарантій реалізації його результатів.

Стадії юридичного процесу можна розглянути на прикладі стадій застосування норм права, а саме:

• встановлення фактичних обставин справи;

• вибір норми права і юридична кваліфікація справи;

• перевірка і тлумачення норм права;

• винесення рішення і доведення його до зацікавлених осіб та організацій;

• контрольно – виконавча стадія.

Система процесуального права, яка представляє собою самостійну від системи матеріального права, об’єктивно зумовлену, збалансовану і внутрішньо несуперечливу сукупність процесуальних норм, що диференціюються на галузі, інститути, норми.

Ознаки системи процесуального права:

1. відносна самостійність від системи матеріального права;

2. об’єктивна зумовленість, тобто незалежність її існування від якої-небудь волі;

3. збалансованість, тобто послідовність у регулюванні суспільних відносин;

4. внутрішня неуперечливість;

5. диференціація на складові елементи, тобто галузі, інститути, норми.

Галузь – це система юридичних процесуальних норм, що регулюють певну сферу суспільних відносин специфічними методами правового регулювання (кримінально-процесуальне, цивільно-процесуальне та інші галузі права).

Інститут права – це система юридичних процесуальних норм, що регулюють певну групу однорідних суспільних відносин (наприклад, інститут підсудності у кримінально-процесуальномі праві).

Норма права – це одиничне загальнообов’язкове, формально-визначене правило поведінки загального характеру, яке встановлене або санкціоноване державою, гарантується та охороняється нею.

Критерієм розподілу процесуальних галузей є предмет і метод правового регулювання. Метод правового регулювання у юридичній процесуальній теорії ще називається процесуальною формою, а предмет завжди визначається як похідний від предмету правового регулювання матеріальних галузей права. Цим і пояснюється, що матеріальне і процесуальне право, пов’язані між собою і діалектично, і функціонально.

Поряд з об’єктивним критерієм ( предметом правового регулювання) до числа факторів формування процесуальних галузей необхідно віднести кількісне накопичення процесуально-правового матеріалу, яке дає можливість вирішити питання про те, чи за даних умов сукупність процесуальних норм може претендувати на статус самостійної галузі, що здатна обслуговувати матеріальну галузь права.

В процесі розвитку процесуальних галузей важливу роль відіграє і такий суб’єктивний фактор, як воля держави та її соціальна спрямованість, бажання встановити або змінити форму правотворчої чи 143рінком143143ий143овної діяльності з урахуванням економічних, політичних та інших факторів на різних етапах розвитку суспільства.

Слід зазначити, що процесуальне право є показником ступеня цивілізованості суспільства. Так, наприклад, однією з найбільш яскравих тенденцій розвитку конституційного права України на сучасному етапі є його процесуалізація. Мова йде про системне збільшення кількості конституційно-правових норм процесуального характеру.

Процесуальне законодавство – це вся сукупність упорядкованих певним чином, зумовлених суб’єктивними інтересами, нормативно-правових актів, що є зовнішньою формою виразу системи права.

Ознаки процесуального законодавства:

1. зумовленість суб’єктивним інтересам – означає, що система законодавства на відміну від системи права, завжди є результатом цілеспрямованої діяльності певних суб’єктів по систематизації законодавства а тому залежить від інтересів держави, потреб юридичної практики, рівня розвитку юридичної науки, законодавчої техніки тощо;

2. погодженість і єдність всіх процесуальних нормативно-правових актів;

3. структура системи законодавства значною мірою наближається до структури системи права, проте повністю з нею не збігається, оскільки залежить не тільки від останньої , а й від інших соціальних факторів.

Різновиди процесуального законодавства:

- за галузевою ознакою ( конституційно-процесуальне, кримінально-процесуальне, адміністративно-процесуальне та ін.);

- за юридичною силою ( процесуальні закони, процесуальні підзаконні акти).

Так, наприклад, однією з найбільш яскравих тенденцій розвитку конституційного права України на сучасному етапі є його процесуалізація, тобто системне збільшення кількості конституційно-правових норм процесуального характеру, що є властивим для всіх інститутів провідної галузі вітчизняного права.

Розвиток конституційно-процесуального законодавства можна представити у такому вигляді:

1. процес прийняття Конституції та внесення змін до неї;

2. конституційно-процесуальні основи правового положення особи;

3. адміністративно-територіальний процес;

4. виборчий і 144рінком144144ий процеси;

5. конституційні процедури здійснення державної влади та місцевого самоврядування;

6. конституційно-судовий процес.

Відмінності норм процесуального права від норм матеріального права обумовлюється в першу чергу характером функцій процесуальних норм, їх призначенням.

Ознаки процесуальних норм:

1. всі приписи процесуальних норм мають процесуальний характер, тобто визначають найбільш доцільний порядок здійснення правотворчої, правозастосовчої, судової, установчої і контрольної діяльності і покликані сприяти ефективному і справедливому досягненню результату, що передбачений нормою матеріального права, що застосовується;

2. приписи процесуальних норм, як правило, адресуються суб’єктам, які наділені владними повноваженнями для застосування норм матеріального права;

3. приписи процесуальних норм виступають завжди у якості категоричного веління по відношенню до суб’єктів, які уповноважені організовувати правозастосовчий процес, і можуть містити у собі диспозитивні засади по відношенню до зацікавлених учасників правозастосовчого процесу;

4. процесуальні норми характеризуються специфічним змістом структури.

Так як і норми матеріального права, процесуальні норми містять в своїй структурі такі елементи: гіпотеза, диспозиція та санкція. Однак, особливістю диспозицій норм процесуального права є те, що вони є формою реалізації норм матеріального права, тобто права і обов’язки, які містяться у диспозиції процесуальної норми передбачені для того, щоб досягти результату, який передбачається нормою матеріального права.

Обставини реалізації гіпотези, диспозиції або санкції матеріальної норми можуть бути умовами гіпотези процесуальної норми. Таким чином, норма матеріального права як би «присутня» у гіпотезі процесуальної норми.

Санкція процесуальної норми – це вказівка на несприятливі наслідки у випадку невиконання приписів, що містяться у диспозиції норми права.

Література:

1. Барський В.Р. Конституційне процесуальне право / В.Р.Барський // Проблеми сучасної конституціоналістики: навч. посіб. / за ред. М.П. Орзіха. – К.: Юрінком Інтер, 2011. – С.213.

2. Лукьянова Е.Г. Теория процессуального права / Е.Г.Лукьянова. – М.: НОРМА, 2003. – С.42.

3. Рязановский В.А. Единство процесса / В.А. Рязановский. – М.: Юрид. Бюро «Городец», 1996. – 75с.

4. Совгиря О.В. Конституційно-процесуальне право України: навч. посіб. / О.В.Совгиря. - К.: 145рінком Інтер, 2010. – С. 10-24.

5. Юридическая процессуальная форма. Теория и практика // Под. Ред. П.Е. Недбайло, В.М. Горшенева. – М., 1976. – 246с.