Вплив Реформації на Україну

Реформація як церковно-релігійна і політично-соціальна течія почалася наприкінці XIV століття і тривала кілька століть у Західній Європі (звідки поширилася й на Україну), пробудивши національну свідомість і розвиток культури окремих народів та створивши низку протестантських церков.

Реформація була спрямована однаково як проти догм і устрою, так і проти економічного і політичного становища католицької церкви (секуляризація церковних земель тощо). На відміну від понаднаціонального характеру католицької церкви, що вживала у богослужбі латинську мову, діячі Реформації вводили живі мови у церкві, а тим самим і в літературу багатьох народів, зміцнюючи їхню національну свідомість і культурний розвиток. Реформація охопила різні соціальні верстви і цілі держави, а також спричинила між ними гострі зудари, що виявилися у довготривалих війнах.

В Україну Реформація проникла спочатку в незначній мірі у XVI ст. з Чехії, через студентів з України, на яких впливали наука Яна Гуса і гуситські війни, а також через гуситських емігрантів у Польщі й Литві, де у XVI ст. реформаційні течії дуже поширилися серед магнатів і шляхти. Чимала кількість магнатів і шляхти: Радзівіли, Воловичі, Кишки, Любинецькі, Морштини, Фірлеї, Сапіги, Гойські, Ходкевичі, Сенюти, Холоневські, Чапличі, Войнаровські, Немиричі та ін. були захоплені ідеями Реформації.

Реформаційні рухи особливо сильно почали проникати в Україну після Люблінської унії 1569 року, проте вони не охопили усього обширу українських земель і всіх прошарків населення. Однак, поруч з іншими чинниками, Реформація певною мірою активізувала православну шляхту, міщанство, козацтво й духовенство, для яких загрожена католицьким наступом, особливо після Берестейської унії 1596 року, «руська» віра набрала ознак національної ідентичності. Провідник православної опозиції до унії, князь:Василь-Костянтин Острозький схилявся до зближення з протестантами, що позначилося кількома спільними нарадами у 1595, 1596 та особливо у Вільні у 1599 році.

Чималий відгук Реформація мала у церковно-культурній ділянці. Чеські переклади Св. Письма були знані на українських землях у XVI ст., з’явилися перекладені на тогочасну літературну українсько-білоруську мову такі твори, як Новий Заповіт (переклад В. Негалевського, 1581 р.), Євангеліє (переклад В. Тяпинського у кінці XVI ст.), Пересопницьке Євангеліє (1556-1561), базовані переважно на протестантських текстах. Ці переклади вживалися не тільки для приватного читання, але й при богослужбах («Тріодіон», 1664 р.).

Одночасно ширилася проповідь живою мовою, а у релігійній полеміці тією ж мовою брали участь не тільки католики й православні, але й протестанти. Таким чином, під впливом Реформації, поряд із традиційною в Україні церковнослов’янською та з новопоширюваною серед вищих верств польською, почала вживатися книжна українсько-білоруська мова, як мова письменства. Особливо характерні були публікації католиків руською мовою (як «Катехизм или наука всім православним христіяном…», 1585) та двомовні паралельні публікації окремих творів, — українсько-білоруською і польською мовами.

У освітній ділянці визначилася низка реформаційних шкіл, що іноді перевищували своїм рівнем католицькі, і в них охоче вчилася українсько-білоруська молодь (наприклад, соцініанські й аріанські школи на Волині).

Реформація посилила традиційну рису української церкви — її соборноправність, що особливо виявилося у діяльності церковних братств (XVI-XVIІ ст.). Братчики практикували читання Св. Письма не тільки на сходинах, але і вдома, стежили за поведінкою своїх членів, мали нагляд над церковними справами, контролювали діяльність священиків і єпископів, аж до виступів проти декого з них, як «ворога істини» («Статут Львівського братства»,1588). Єпископи не погоджувалися з такими широкими повноваженнями світського елементу, і їхній перехід на унію з Римом був у деякій мірі спричинений реформаційними впливами у православних громадах.

У царині соціально-політичній Реформація в Україні позначилася також зростанням національної свідомості й політичної активності козаччини, яка, переймаючи у першій половині XVIІ ст. провід українсько-національного життя, ставила щораз більший опір польському пануванню в Україні й активно підтримувала православну церкву проти наступу католицизму. Шукаючи союзників проти Польщі, козаччина у своїй зовнішній політиці почала орієнтуватися також на допомогу протестантських держав (Швеція, Трансільванія, Бранденбурґ).

Але вплив і успіхи Реформації в Україні не були тривалими. Пов’язана з прогресивними релігійними течіями, Реформація опинилася між двох протилежних сил — католицькою Польщею й православною Україною, ворожих між собою, але й ворожих до протестантизму. Успішна боротьба католицької церкви (особливо ордену єзуїтів) і польського уряду проти протестантизму й негативне ставлення православної церкви до «люторів», зокрема до поширеного в шляхетських колах Правобережжя антитринітаризму та інших радикальних протестантських течій, позбавили Реформацію певної соціальної бази, а перемога української національної визвольної революції у середині XVIІ ст.відкривала в Україні шлях іншим культурно-політичним течіям та впливам (бароко).