Реформація у Прибалтиці

Реформація у Прибалтиці почалася з земель Тевтонського ордену. У 1511 році його гросмейстером був обраний Альбрехт Бранденбурзький. Він намагався проводити незалежну від Польщі політику, внаслідок чого в 1519 році поляки спустошили всю Пруссію. Тоді Альбрехт вирішив скористатися розповсюдженням в Пруссії Реформації, 1525 року секуляризував орден і отримав його від польського короля як герцогство. Імператор німецький скинув Альбрехта, папа відлучив його від церкви, але Альбрехт не відмовився від своєї справи [21].

Реформаційні процеси досить рано торкнулися землі Лівонської конфедерації. Вже в 1520-ті роки тут виступали учні Лютера Йоганн Бугенхаген, Андреас Кнопкен і Сільвестр Тегетмеєр [22]. Реформатором Дерпта був Мельхіор Хоффман. Їх проповіді знайшли живий відгук як серед дворян, так і серед бюргерів і міської бідноти.

У результаті в 1523-1524 рр. основні католицькі церкви вТаллінні і Ризі були розгромлені, а католицьке духовенство вигнано. Ніколаусом Раммом частини Біблії були перекладені на латиську мову. У 1539 році Рига увійшла до складу протестантських міст. Ландтаг у Валмієрі в 1554 році проголосив свободу віри, що фактично означало перемогу лютеранства [23]. Але торжество того чи іншого віровчення в різних частинах колишньої Лівонської конфедерації багато в чому було зумовлено тим, кому вони стали належати після Лівонської війни.

Активно поширювалося нове вчення і в Великому князівстві Литовському. У 1547 році литовською мовою Мартінасом Мажвідасом було перекладено євангелічний Катехізис [24]. Як це часто бувало, він став взагалі першою книгою литовською мовою, так що автору крім власне перекладу довелося створювати литовський алфавіт і основні правила читання.

У 1550 році Аугсбурзьке сповідання прийняв Каунас. На якийсь час вся Литва стала протестантською (переважаючими конфесіями стали лютерани і реформати), проте крім цього тут почалася активна проповідь соцініанства, що, багато в чому полегшило завдання Контрреформації.

Анабаптисти

Після поразки у Селянській війні анабаптисти довго не виявляли себе відкрито. Тим не менш, їх вчення досить успішно поширювалося, причому не тільки серед селян і ремісників. На початку 30-х років велика їх кількість знаходилося в Західній Німеччині.

У результаті в 1533 році влада в Мюнстері була захоплена анабаптистами на чолі з Іоанном Лейденським. У місті була встановлена теократична диктатура, а Іоанн Лейденський оголошений царем. Майно городян було усуспільнено, а фактично його господарем став цар, що купався у своєму палаці в немислимій розкоші. Так само було оголошено багатоженство, так що лише царських дружин було 18. Положення ж жителів Мюнстера, що не складали оточення Іоанна, стало катастрофічним, в результаті чого вони вважали для себе благом повернути владу колишнього сюзерена міста — католицького архієпископа, війська якого увірвалися в місто в липні 1535. На цьому кривава історія Мюнстерської комуни була завершена. Відтоді й дотепер Мюнстер є одним із оплотів католицизму в Німеччині.

Після розгрому Мюнстерської комуни решта анабаптистських громад зазнала жорстоких переслідувань як з боку католицької, так і протестантської влади. Велика частина їх була розгромлена. Решта анабаптистів: меноніти на заході Європи, переважно в Нідерландах, і хатерити — на сході (Моравія) стали проповідувати крайню форму пацифізму, що включає відмову від служби в армії, володіння зброєю, неприйняття присяги тощо. Це знову викликало у влади невдоволення проти їхнього способу життя. У результаті протягом наступних декількох сотень років вони емігрували до Америки або до Росії.

Непрямими спадкоємцями анабаптистів є баптисти, що з’явилися в XVI столітті в Англії. В наш час це одна з найчисленніших християнських конфесій.

Кальвіністська Реформація

Реформація у Швейцарії

Ситуація, аналогічна німецькій, склалася і в Швейцарії, де авторитет католицької церкви впав через зловживання, розпусту і невігластво кліриків. Монопольне становище церкви в області ідеології тут також було підірване успіхами світської освіти і гуманізму. Однак тут, у Швейцарії, до ідеологічних передумов додалися суто політичні: місцеве бюргерство прагнуло перетворити конфедерацію незалежних один від одного кантонів у федерацію, секуляризувати церковні землі, заборонити військове найманство, яке відволікало робочі руки від виробництва [25].

Однак подібні настрої переважали лише в так званих міських кантонах країни, де вже зародилися капіталістичні відносини. У консервативніших лісових кантонах зберігалися дружні відносини з католицькими монархіями Європи, армії яких вони і постачали найманцями.

Тісний зв’язок політичного та ідеологічного протесту і породив рух Реформації у Швейцарії, найяскравішими представниками якого виступили Ульріх Цвінглі і Жан Кальвін.

Доктрина Цвінглі мала риси схожості з лютеранством, але й чимало відрізнялася від нього. Як і Лютер, Цвінглі спирався на Святе Письмо і відкидав Святий Переказ, різко критикував схоластичне богослов’я, відстоював принципи виправдання вірою і загального священства. Ідеалом для нього була ранньохристиянська церква. Він не визнавав того, що не можна було, на його погляд, обґрунтувати свідченням Священного Писання, і тому відкидав церковну ієрархію, чернецтво, поклоніння святим, безшлюбність духовенства.

У критиці обрядів католицької церкви він йшов далі Лютера. Головна богословська відмінність між ними полягала у різному трактуванні причастя, що носила у Цвінглі більш раціоналістичний характер. Він бачив у євхаристії не таїнство, а символ, обряд, що відбувається на спогад про спокутну жертву Христа. У той час, як Лютер йшов на союз з князями, Цвінглі був прихильником республіки, докоряв тиранії монархів і князів [26].

Ідеї Цвінглі отримали широке поширення у Швейцарії за його життя, але після загибелі реформатора поступово були витіснені кальвінізмом та іншими течіями протестантизму.

Стрижневим положенням вчення Жана Кальвіна було вчення про загальне приречення, згідно з яким Бог наперед визначив кожній людині її долю: одним — вічне прокляття і скорботу, іншим, обраним, — вічне спасіння і блаженство. Людині не дано змінити свою долю, вона може лише вірити в свою обраність, прикладаючи свою працьовитість і енергію, щоб досягти успіху у мирському житті. Кальвін стверджував духовний характер причастя, вважав, що Божу благодать при його здійсненні отримують лише обрані [27].

Ідеї Кальвіна отримали поширення як у Швейцарії, так за її межами, послуживши основою для Реформації в Англії і Нідерландської революції.

Реформація в Шотландії

У Шотландії спочатку прояв ідей Лютера жорстоко придушувався: парламент спробував заборонити поширення його книг [28]. Однак ця спроба була в значній мірі невдала. Лише вирішальний вплив політичного фактора (шотландські лорди шляхом підтримки англійського протестантизму сподівалися позбутися від французького впливу) узаконив Реформацію.

Реформація в Нідерландах

Основні передумови Реформації в Нідерландах визначалися, як і в інших європейських країнах, поєднанням соціально-економічних, політичних, культурних змін зі зростанням у різних верствах суспільства невдоволенням католицькою церквою — її привілеями, багатствами, поборами, невіглаством і аморальністю духовенства. Важливу роль у поширенні реформаційних ідей зіграла також опозиція політиці, що проводилася урядом, який жорстоко переслідував інакодумців аж до прирівнювання єретичних поглядів до злочину проти держави.

Поява перших протестантів у Нідерландах за часом практично збігається з проповіддю Лютера [29], проте ні лютеранство, що проповідувало вірність сюзерену (яким для Нідерландів був іспанський король), ні анабаптизм не отримали в країні значної кількості прихильників. З 1540 року тут почав поширюватися кальвінізм, так що до 1560-го більшість населення були реформатами [30]. Саме кальвінізм став ідеологічною основою Нідерландської революції, яку крім релігійного невдоволення викликала економічна і національна політика короля Філіппа II.