Реформація в Англії

Реформація в Англії проводилася на відміну від інших країн «зверху» з волі монарха Генріха VIII, який таким чином намагався порвати з папою і Ватиканом, а також зміцнити свою абсолютну владу. При Єлизаветі I була складена остаточна редакція англіканського Символу віри (так звані «39 статей»).

У «39 статтях» визнавалися і протестантські догмати про виправдання вірою, про Святе Письмо як єдине джерело віри, і католицький догмат про єдиноспасаючу силу церкви (з деякими застереженнями). Церква стала національною і перетворилась у важливу опору абсолютизму, її очолював король, а духовенство підпорядковувалося йому як частина державного апарату абсолютистської монархії. Богослужіння відбувалося англійською мовою. Відкидалося вчення католицької церкви про індульгенції, про шанування ікон і мощів, було зменшено число свят. Разом з цим визнавалися таїнства хрещення і причастя, була збережена церковна ієрархія, а також літургія і пишний культ, характерні для католицької церкви. Як і раніше стягувалася десятина, яка стала надходити на користь короля і нових власників монастирських земель.

Московщина і Реформація

Як такої Реформації у Московщині не було. Тим не менш, з огляду на тісні контакти з державами Центральної Європи, так само як і військові сутички, тут стали з’являтися майстри, а також військовополонені, яким царями було дозволено сповідувати свою віру.

Наймасовіше переселення відбулося під час Лівонської війни, під час якої углиб Московщини потрапляли не тільки ремісники, але навіть ієрархи лютеранської церкви. Так, у 1556 р. до Москви у складі посольства їздив єпископ міста Абофінський реформатор Мікаель Агрікола. У 1569 р. у складі наступного посольства був єпископ Турку Паавалі Юстен. Це посольство було заслано російським царем у Муром, де і перебувало протягом двох років [32].

Надалі у Москві (і низці торгових міст, наприклад, в Архангельську) існували «німецькі слободи», де жили протестанти та діяли протестантські церкви. Російська влада зазвичай не втручалася в їхнє внутрішнє життя, іноді співпрацюючи з керівництвом громади у покаранні єресей (наприклад, страта проповідника Квіріна Кульмана в кінці XVII ст.).

Богословське осмислення Реформації в Росії починається вже незабаром після виступу Лютера. Воно згадується у Максима Грека, причому той, відкидаючи позитивну програму Лютера, згоден із ним із приводу оцінки папства. До 1640-х років відноситься сатиричний віршований «Переказ на Лютор» московського книжника Івана Насєдки, що спирався на досвід полемічних творів українця Захарія Копистенського. З протестантським впливом ряд дослідників асоціює діяльність Петра I з перетворення Російської православної церкви (скасування патріаршества з підпорядкуванням церкви світській владі, обмеження на чернецтво).

Втім, до лютеран у Московщині періодично відносили досить екзотичних осіб. У старообрядницькій книзі «Винограді Російському» розповідається про якогось Вавилова, що прославився своїми аскетичними подвигами і був спалений у 1666 році: «бяше… роду іноземска, віри люторскія, вчення художня, вся художественния науки прошед… в славній паріжстей академії учівся задоволена літа, мови ж багатьма… добро і всеізрядне ведий глаголати» [33].