Реформація в Данії і Норвегії

Реформація в Данії пов’язана з ім’ям Ганса Тауса, який після навчання у Віттенберзі почав проповідувати лютеранські ідеї на батьківщині. Спроба церковних ієрархів влаштувати суд над «данським Лютером» не увінчалася успіхом, оскільки йому протегував король Фредерік I. У 1530-у на церковному синоді в Копенгагені Таус захистив «символ віри» датських протестантів — «43 копенгагенські статті».

Офіційно ж євангелічно-лютеранська церква була визнана державною при сині Фредеріка I — Крістіані III, який використовував проведення Реформації в політичних цілях. Однак Крістіан III і до вступу на престол був вірним прибічником лютеранства і з 1528 року ввів лютеранські богослужіння на своїх землях в Шлезвігу. Зробивши Реформацію законом, Крістіан III змістив католицьких єпископів і провів секуляризацію всієї церковної власності, в результаті чого королівська земельна власність зросла втричі: королю належало більше половини земель в країні [15].

На прохання короля Крістіана Меланхтон надіслав до Данії досвідченого священика-реформатора Йоганнеса Бугенхагена, який очолив проведення Реформації в країні. У результаті Реформація в Данії орієнтувалася на німецькі зразки. За оцінкою датських істориків, «Данія з введенням Лютеранської церкви стала в церковному відношенні на тривалий час німецької провінцією» [16].

У 1537 році за наказом короля була створена комісія з «учених людей» для розробки положення нової церкви, куди увійшов і Ганс Таус. З укладенням був ознайомлений Лютер, і з його схвалення у вересні того ж року новий церковний закон було затверджено.

У 1550 році данською мовою була видана Біблія. Особливістю Реформації в Данії було ставлення до монастирів, які не були закриті, хоча й обкладені податками. Нових послушників приймати не дозволялося. У результаті монастирі існували ще 30 років після початку церковних реформ. Більшість парафіяльних священиків не стали жертвувати своїми місцями і влилися в нову церковну структуру [17].

Церковна реформація в Норвегії була також проведена данським королем Крістіаном III, який поширив на країну дію данської церковної ординації 1537 року, що визначала становище нової релігії у церкві. Спроба норвезького архієпископа Олава Енгельбректссона перешкодити введенню нової релігії виявилася безуспішною. Більше того, боротьба за збереження старої церкви привела до остаточної втрати Норвегією самостійності й перетворення її в «данську провінцію», про що було офіційно оголошено в Копенгагені [18].

Реформація у Швеції та Фінляндії

У 1517 році брати Олаус (Олаф) і Лаврентій (Ларс) Петрі, сини коваля з Еребру, які приїхали до Німеччини для здобуття освіти, стали свідками виступів Мартіна Лютера проти зловживань у Римо-католицькій церкві. У 1518 році Олаус повернувся до Швеції і став дияконом і вчителем Стренгнеської церковної школи.

Спочатку до виступів Петрі негативно поставилися не тільки церковні ієрархи, а й звичайні парафіяни, які кидали у проповідника камінням і палицями. Негативно поставився до проповіді нового вчення і новий король Густав Васа, яким у 1523 році був виданий указ, що забороняв під загрозою позбавлення майна і смертної кари вивчати твори Лютера. Однак складна внутрішньополітична ситуація змусила короля шукати як нових союзників усередині країни, так і додаткові джерела фінансування свого правління. До того ж в 1524 році виник конфлікт між королем і папою Клементом VII з приводу обрання нового архієпископа. У результаті відносини з папством були перервані і більше не поновлювалися.

Реформа Церкви в Швеції здійснювалася поступово. З 1525 року почалося проведення богослужінь шведською мовою, в 1526 році був виданий Новий Заповіт, а в 1541 році — вся Біблія, і король зобов’язав всі церкви купити нові книги [19].

У 1527 році на Вестеросському риксдазі главою Церкви було проголошено короля, а майно монастирів було конфісковано на користь корони. Справами Церкви стали керувати світські особи, призначені королем.

У 1531 році архієпископом Швеції став брат Олауса Лаврентій. Під його керівництвом у 1536 році в Уппсалі відбувся Церковний собор, на якому лютеранські церковні книги були визнані обов’язковими для всієї Швеції. Целібат було скасовано. У 1571 році Лаврентій Петрі розробив «Шведський церковний статут», в якому визначалися організаційна структура та характер самоврядної Шведської церкви. Пастори і миряни отримували можливість вибирати єпископів, однак остаточне затвердження кандидатів стало прерогативою короля [20].

Разом з тим через відсутність запеклого протистояння між римськими католиками і прихильниками Реформації, що мало місце в країнах Центральної Європи, відмінності в зовнішньому характері богослужінь реформованої і Римо-католицької церкви були мінімальні. Тому шведський обряд прийнято вважати зразком високоцерковної традиції в лютеранстві. Також формально вважається, що церква Швеції має апостольську наступність, так як Лаврентій Петрі був ординований в єпископи Петром Магнуссоном, єпископом Вестероським, посвяченим у свій сан в Римі.

Реформація була проведена і в Фінляндії, яка була тоді частиною королівства Швеції. Першим лютеранським єпископом у Фінляндії (в Або) став Мікаель Агрикола. Він склав перший буквар фінської мови і перевів на фінську Новий Заповіт і частини Старого Заповіту.