Контрреформація

Реформація викликала відповідну реакційну політику з боку католицької церкви, яка отримала назву Контрреформація. У результаті католицькими залишилися Італія, Іспанія, південь Німеччини, частина кантонів Швейцарії, Ірландія. В кінці XVI століття католицизм переміг на півдні Нідерландів (сучасної Бельгії) і в Речі Посполитій. Франція виявилася державою, де державною релігією був католицизм, однак протестанти довгий час користувалися правом вільного віросповідання.

Контрреформація мала як зовнішню, так і внутрішню сторони. Якщо зовні це проявлялося в насильницькому придушенні реформаторського руху шляхом переслідування протестантів, поширення інквізиції і створення «Індексу заборонених книг», то внутрішньо це були процеси, які можна назвати реформацією в самій католицькій Церкві.

У 1536 році папа Павло III створив спеціальну комісію, до складу якої запросив членів товариства «Каплиця Божественної любові», які склали звіт, що в багатьох зловживаннях в католицькій церкві були винні папи і кардинали, що ставили меркантильні інтереси вище від духовних [34].

У 1545 році з ініціативи Павла III був скликаний Тридентський собор, який повинен був дати відповідь на багато важливих духовних питань сучасності. На соборі, який тривав протягом понтифікату кількох пап, були прийняті не тільки рішення з догматичних питань, але і сформульовані декрети у зв’язку з церковним зловживаннями.

Перед смертю Павло III покаявся в непотизмі [35]. Наступні папи, хоча і не проявляючи послідовності, але також боролися з цим явищем. Крім цього папи вели боротьбу за відновлення морального обличчя кліру католицької церкви. Так, Павло IV (учасник комісії Павла III) вигнав з Рима 113 єпископів, що незаконно залишили свої єпархії, при ньому сотні ченців були відправлені знову у свої монастирі. Переслідуванню піддавалися навіть кардинали, запідозрені в аморальності [36].

Крім цього, були засновані чернечі ордени нового типу — театинці, капуцини, урсулинки і єзуїти. Останні зайнялися активною пропагандою католицизму як у протестантських країнах, так і на територіях, де до цього взагалі не було християнських місіонерів. При вступі в орден єзуїт давав присягу не тільки генералові, а й самому папі. Багато в чому завдяки діяльності єзуїтів вдалося повернути до складу Католицької церкви Річ Посполиту. [37]

Підсумки Реформації

Вестфальський мир 1648 року остаточно закріпив ті зміни, які сталися на карті Європи в результаті Реформації, в тому числі й існування нових держав. Більше значних релігійних воєн в континентальній Європі не велося. У результаті прихильники лютеранства становили більшість населення в Північній Німеччині, Данії, Скандинавії, Прибалтиці. Реформати ж переважали в Шотландії та Нідерландах, а також кількох кантонах Швейцарії, хоча послідовники цього віровчення були і в Угорщині, Центральній Німеччини та Франції. В Англії утвердилася Англіканська Церква.

Представники невеликих протестантських конфесій збереглися практично по всій Північній і Центральній Європі, проте часто вони піддавалися переслідуванням як із боку католицьких, так і з боку протестантських державних структур. Надалі багато хто з них виїхали до Америки або до Росії.

Підсумки реформаційного руху неможливо охарактеризувати однозначно. З одного боку, християнського світу, який об’єднував всі народи Європи під духовним керівництвом Папи Римського, більше не існувало, так само як і не існувало єдиної християнської культури. Єдина церква була замінена безліччю національних церков, які часто знаходилися в залежності від світських правителів, тоді як раніше клірики могли апелювати до папи як арбітра. З іншого боку, національні церкви сприяли зростанню національної свідомості народів Європи. При цьому істотно підвищився культурний та освітній рівень жителів Північної Європи, яка до цього була як би околицею християнського світу — необхідність вивчення Біблії приводила до зростання як початкових навчальних закладів (в основному у формі парафіяльних шкіл), так і вищих, що виразилося в створенні університетів для підготовки кадрів національних церков. Для деяких мов спеціально була розроблена писемність, щоби мати можливість видавати на них Біблію.

Проголошення духовної рівності стимулювало розвиток уявлень про рівність політичному. Так, в країнах, де більшість становили реформати, мирянам надавалися великі можливості в управлінні церквою, а громадянам — в управлінні державою [38].

В економічному плані Реформація сприяла зміні старих феодальних економічних відносин на нові капіталістичні. Прагнення до економії, до розвитку промисловості, до відмови від дорогих розваг (так само як і дорогих богослужінь) сприяло накопиченню капіталу, який вкладався в торгівлю і виробництво. У результаті протестантські держави почали випереджати в економічному розвитку католицькі та православні. Навіть сама етика протестантів сприяла розвитку економіки [39].