Аугсбурзький рейхстаг і продовження Реформації

На наступному рейхстазі в Аугсбурзі протидіючі сторони зробили спробу домовитися. Лютеру було заборонено брати участь в імперських зборах, в результаті він направив делегатом на сейм свого друга й однодумця Філіппа Меланхтона, який представив там документ, згодом названий Аугсбурзьким сповіданням.

Прихильники католицизму висунули свої аргументи проти тексту, які були озвучені, проте письмовий текст прихильники Реформації не отримали. Але останні встигли записати аргументи опонентів зі слів. У відповідь Меланхтон під керівництвом Лютера написав більш об’ємний текст — «Апологію аугсбурзького сповідання». Це були перші документи, в яких було більш-менш послідовно викладено догматичне вчення нового релігійного руху.

У ході рейхстагу прихильники Цвінглі також склали віросповідні тексти, що отримали назву Тетраполітанське сповідання.

Після Аугсбурзького рейхстагу протестантські князі почали формувати оборонний Шмалькальденський союз, натхненником створення якого став Філіпп Гессенський.

Реформація в Німеччині після смерті Лютера

Відразу ж після смерті Лютера протестантів Німеччини чекало суворе випробування. Здобувши ряд перемог над турками і французами, імператор Карл V вирішив зайнятися внутрішніми справами. Уклавши союз із папою і Вільгельмом Баварським, він направив свої війська на землі князів-учасників Шмалькальденського союзу. У результаті Шмалькальденської війни війська протестантів були розгромлені, в 1547-му військами імператора був захоплений Віттенберг, який уже майже 30 років був неофіційною столицею протестантського світу (могила Лютера за наказом імператора не була розграбована), а курфюрст Саксонський Йоганн-Фрідріх і ландграф Філіпп опинилися у в’язниці.

У підсумку, на рейхстазі в Аугсбурзі 15 травня 1548 року був оголошений інтерим — тимчасове призупинення Реформації в Німеччині до рішення Тридентського собору. Однак втілити план Карлу не вдалося: протестантизм встиг пустити на німецькій землі глибоке коріння і давно вже був релігією не тільки князів і купців, а й селян і рудокопів, у результаті чого проведення інтериму зустрічало запеклий опір.

Тоді з ініціативи Мориця Саксонського групою помірних протестантських теологів на чолі з Меланхтоном був вироблений більш прийнятний для лютеран текст інтериму, однак і він викликав негативну реакцію з боку непримиренних прихильників Реформації, які отримали назву гнесіолютеран. Конфлікт між ними і прихильниками Меланхтона тривав майже 30 років.

1552 року протестантський Шмалькальденсикий союз разом з французьким королем Генріхом II почав проти імператора другу війну, що закінчилася їхньою перемогою. Після другої Шмалькальденської війни протестантські та католицькі князі уклали з імператором Аугсбурзький мир 1555 року, який встановив гарантії свободи віросповідання для імперських класів (курфюрстів, світських і духовних князів, вільних міст і імперських лицарів). Але, незважаючи на вимоги лютеран, Аугсбурзький мир не надав права вибору релігії підданим імперських князів і лицарів. Малося на увазі, що кожен правитель сам визначає віросповідання в своїх володіннях. Пізніше це положення трансформувалося в принцип «чия влада, того й віра» (лат. cujus regio, ejus religio). Поступкою католиків щодо конфесії підданих стала фіксація в тексті угоди права на еміграцію для жителів князівств, які не бажали прийняти релігію свого правителя, причому їм гарантувалася недоторканність особи і майна.

Однак, вирішення політичних суперечок не поклало край суперечкам догматичним. Після смерті Лютера його найближчий помічник Меланхтон не зміг зберегти єдність лютеран. Він постійно намагався знайти компроміс — то з католиками, то з реформатами, що викликало незадоволення гнесіолютеран. У результаті лютеранські богослови майже на 30 років виявилися втягнутими в запеклі теологічні суперечки. Не обійшлося навіть без страт незгодних, що, однак, викликало загальне обурення.

Крім іншого, подібні суперечки не сприяли згуртованості лютеран перед особою зовнішнього противника, тому в справу втрутилися правителі німецьких земель. У 1576 році за ініціативою курфюрста Августа Саксонського в Торгау відбулося обговорення попередніх матеріалів, складених Якобом Андре і Мартіном Хемніцом, був складений документ «Torgisches Buch», розісланий різним церквам для ознайомлення з їх думкою. До 1580 року робота була практично закінчена, підсумковий документ отримав назву «Формула злагоди». З виробленням «Формули злагоди» і створенням корпусу «Книги злагоди» основні теологічні суперечки всередині євангелічної церкви були завершені [14].