Креативність в контексті самоактуалізації

Креативность в руслі самоактуализації (а остання не ототожнюється тільки з досягненнями гуманістичної психології) слід розуміти як малу, або особистісну, креативність. Креативність тут є природна тенденція до особистісного балансу, психічного здоров'я і саморозкриття. Загальна особливість підходів в руслі цього напряму полягає в розвитку ідей холизма по відношенню до людини, в опорі на її позитивні (у опозиції до негативних) можливості. Наріжні камені в цей напрям заклали А. Маслоу и К. Роджерс.

За А. Маслоу, в самоактуализації особистість проявляє інтегрованість і долає роздрібненість. Завдяки епізодам самоактуализації особистість стає відкритішою новому досвіду, досконалішою і спонтанною, юмористичною, трансцендентною і незалежною від нижчих потреб. Завдяки епізодам самоактуализації людина розкриває свої можливості, близькі до суті її буття. Креативність є однією з важливих характеристик самоактуализації. Креативность є якість, яка може бути застосована до будь-якого завдання в житті. І, хоча А. Маслоу благоволив артистам, ученим і святим, він не виключав зі свого поля уваги також домогосподарок, теслярів і спортсменів.

Концепція тенденції до актуалізації К. Роджерса, характеризує людину як єдине ціле, але не як певні окремі компоненти (такі, як Я тощо). Ідеальні умови життя людини створюються завдяки повному функціонуванню особистості. Це означає, що людина вільно виражає свої почуття, здійснює незалежні вчинки, є креативною і живе "добрим" життям. "Добре життя є процес, а не стан буття. Це - напрям, а не місце призначення" свідчив Роджерс.

Непристосована людина є протилежним полюсом по відношенню до повністю функціонуючої (що реалізовує себе) індивідуальності, яка себе реалізує Непристосована людина - це людина, що захищається. Вона швидше підтримує своє життя, чим покращує його. Вона живе по заздалегідь складеному плану, відчуває себе об'єктом маніпуляцій, а не вільною особистістю, конформістом і залежною від інших. Повністю функціонуюча особистість, навпаки, вільна від будь-яких захистів, відкрита досвіду, креативна і здатна жити "добрим життям".

Хоча на перший погляд мала креативність далека від креативності в галузі мистецтва і літератури, насправді є протилежні свідоцтва. Вплив досвіду і життєвих обставин на творчість художників був неодноразово доведений при аналізі журналів, листування, змісту картин художників, що жили в інший, ніж їх дослідники, час (див., наприклад). Останнім часом з'явилися роботи, в яких вплив обставин життя на творчий процес в області візуальних мистецтв вивчається на прикладі сучасних художників. Результати якісних досліджень з використанням глибинних інтерв'ю свідчать про вплив на художників подій, переживань, досвіду і спогадів, найбільш істотних в їх житті, на теми, образи, експресію і т.п. в їх творах.

Креативность і психопатологія

 

Арістотель, мабуть, був першим, хто вказав на зв'язок креативности з психічними хворобами. З тих пір пройшли багато років. Інтенсивні дослідження цієї проблеми почалися з XIX в. Серед робіт останніх років слід назвати раніше всього дослідження Ф. Поста, А. Людвига и Г. Айзенка.

Ф. Пост вивчив біографії 350 всесвітньо відомих креативных осіб, щоб визначити, наскільки у них були виражені психічні відхилення. Були отримані дані по 291 біографії, з них 48 були художниками візуальних мистецтв, 50 - філологи і мислителі, 45 - учені, 46 - державні діячі і національні лідери, 52 - композитори, романісти і драматурги - 50. Через нечисленність біографії жінок були виключені з подальшого аналізу, хоча кожна з них мала серйозні психіатричні і/або психосексуальні проблеми. У біографіях чоловіків були відмічені суїциди (Э. Хемінгуей, В. Ван Гог, Л. Больцман, П.И. Чайковський). 22 людини робили спроби до здійснення суїциду. На відміну від учених, в групі яких психічні відхилення були виражені в найменшій мірі, романісти і драматурги мали сімейні історії, пов'язані з психіатричними хворобами. Письменники, артисти і інтелектуали мали психосексуальні проблеми. Депресивні стани особливо превалювали у письменників. Алкоголізм був проблемою для письменників, артистів і композиторів, у меншій мірі - для політиків і інтелектуалів і взагалі відсутній в групі учених.

А. Людвиг вивчав зв'язки між психічними хворобами і виключно високими креативными досягненнями на матеріалі аналізу біографічної інформації про чоловіків і жінок, які жили в XX в. і досягли виключно високих результатів в мистецтвах, науці, військовій справі, бізнесі, суспільній діяльності. Як джерела використовувалися Американська і Британська енциклопедії. Отримані дані квантифицировались, а головний результат роботи полягав в тому, що по певних особових характеристиках і стані ментального здоров'я можна було передбачати з високою надійністю креативные досягнення впродовж життєвого шляху. Оригінальність дослідження А. Людвига полягала в тому, що, утворивши вибірку знаменитих людей в 1000 чоловік, він виділив в ній дві крайні підгрупи, які увійшли до верхнього (250 чоловік, вищої еліти) і нижнього (249 чоловік, еліта менш високого рівня) квартили. Зокрема, було встановлено на статистично високому рівні значущості, що представники вищої еліти страждали хронічними хворобами і психічними розладами, особливо депресією, алкоголізмом, труднощами адаптації, соматичними проблемами. Були документальні свідоцтва про те, що вони проходили відповідні курси лікування.

Г. Айзенк вивчав цю ж проблему декілька в іншому ключі. Він спирався не на біографічний метод, а на психометричні дослідження. Все почалося з того, що в 1952 р. Г. Айзенк припустив, що структуру особи визначають не тільки нейротизм і интроверсия - екстраверсія. Є також третє важливе вимірювання (межа) особистості - психотизм, що є ортогональним і до нейротизму, і до интроверсии, - екстраверсії. Подальший аналіз психотизма показав, що один полюс цієї змінної пов'язаний з такими рисами особистості, як альтруїзм, соціабельність, здатність до емпатії, конвенціоналізм, конформізм. Інший полюс цієї ж змінної пов'язаний з такими рисами особистості, як кримінальність, імпульсивність, ворожість, агресивність, психопатія, шизоїдність, депресивність, афективні розлади тощо. Більш того, при високому рівні психотизму особистість виявляє, з одного боку, високий рівень креативності, а з іншого - агресивність, "холодність", егоцентричність, імпульсивність, антисоціальність, недружність, впертість тощо. Отже, межі психічної норми та патології при розгляді креативності особистості виявляють певну динаміку. Але в наших оцінках ми можемо спиратися на спостереження і аналіз віддаленого результату, іноді – в ретроспективі: і якщо перед нами приклад класичної психопатології, особистість з часом зазнає руйнівного впливу хвороби, втрачає свою цілісність, соціальну та психічну валідність; і навпаки – якщо перед нами людина незвичайна, творча, вектор її розвитку майже завжди спрямований у бік удосконалення і ще більшого творчого розвитку, самоактуалізації та самотрансцеденції.