Тема 5. Діагностика загрози банкрутства підприємств

5.1. Банкрутство: сутність та ознаки

Проблематика діагностики банкрутства підприємств особливо актуалізувалась на фоні розвитку фінансово-економічної кризи у світі та в Україні зокрема. Неочікуване банкрутство багатьох гігантів автомобілебудівної сфери («Дженерал Моторз», «Вольво», «Опель» та ін.) на думку експертів насамперед було зумовлено приховуванням реальної інформації щодо існуючих проблем на підприємствах, маніпулюванням параметрами функціонування підприємств, наданням неправдивої інформації стосовно перспектив діяльності тощо. З огляду на це проблеми вчасного діагностування виникнення фінансової кризи, загрози банкрутства підприємств на засадах обґрунтованих індикаторів набувають особливої актуальності. Адже виявлення ознак кризи на етапі її виникнення дає змогу оперативно вжити заходів щодо подолання несприятливої ситуації. У протилежному випадку, якщо фінансову кризу ігнорують, приховують, не ліквідовують, існує загроза її переходу у критичний пік та визнання підприємства банкрутом.

Для того, щоб здійснювати діагностику банкрутства підприємств попередньо доцільно чітко окреслити сутність категорії «банкрутство» та основні характерні ознаки банкрутства. У «Великому тлумачному словнику сучасної української мови» банкрутство розглядається як фінансова неспроможність, розорення, що призводить до припинення виплат за борговими зобов’язаннями; примусова ліквідація підприємства з метою поділу майна боржника між кредиторами⁸. У «Фінансовому словнику» банкрутство (від франц. banquerote, італ. bancarotta, від banca rotta – розбитий банк) – неспроможність боржника (підприємства, банку, іншої організації чи окремої особи) платити за своїми борговими зобов’язаннями та виконувати зобов’язання перед бюджетом. До того ж вказується, що юридичну чи фізичну особу оголошують банкрутом тоді, коли обсяг заборгованості, пред’явлений боржникові до сплати або не сплачений вчасно, перевищує задукоментовану вартість рухомого та нерухомого майна. Банкрутство може бути добровільним, пов’язаним із заявою до суду боржника; примусовим – при зверненні до суду кредиторів. В «Економічній енциклопедії» банкрутство трактують як встановлену судом неспроможність боржника сплатити свої зобов’язання; примусова ліквідація підприємства для поділу майна між кредиторами. Відзначено, що підставою для відкриття справи стосовно банкрутства в суді є неплатоспроможність юридичних осіб та їхніх спадкоємців, перевищення боргу, судовий позов одного або кількох кредиторів. Якщо майна боржника недостатньо для покриття витрат судочинства, клопотання про банкрутство відхиляється⁹.

Аналіз різних позицій щодо трактування банкрутства свідчить про існування окремих відмінностей стосовно його характеристик. Існують суперечності щодо примусовості та добровільності визнання банкрутом, а також критеріїв визнання. Наприклад, збитковість чи неплатоспроможність не завжди є ознаками банкрутства підприємства. Окрім того, необхідно розрізняти банкрутство підприємства з економічного та юридичного поглядів. З огляду на це виникає необхідність в уточненні категорії «банкрутство», виокремленні ознак банкрутства та відповідно критеріїв його визнання.

Результати аналізування літературних джерел за проблемою та дослідження фактів банкрутства вітчизняних підприємств дають змогу уточнити сутність категорії «банкрутство» з економічного погляду, а саме: банкрутство підприємства – це нездатність суб’єкта підприємницької діяльності розрахуватись за сукупними зобов’язаннями за рахунок наявних активів та самостійно відновити власну платоспроможність. Економічне банкрутство ще не означає юридичне, оскільки завдяки залученню інвесторів, реорганізаційним та реструктуризаційним заходам підприємство не підлягатиме ліквідації (тобто юридичному банкрутству). Згідно з чинним законодавством підприємство може підлягати самоліквідації та примусовій ліквідації. Найбільш поширеною юридичною процедурою банкрутства підприємств в Україні є така¹⁰:

• подання боржником чи кредитором заяви у суд щодо провадження справи про банкрутство підприємства;

• надання боржником у господарський суд та заявнику відгуку на заяву про провадження справи про банкрутство (за умови подання заяви в суд кредитором);

• проведення підготовчого засідання господарського суду, на якому призначається арбітражний керуючий;

• опублікування в офіційному друкованому виданні оголошення про провадження справи щодо банкрутства підприємства;

• розгляд вимог кредиторів та формування реєстру цих вимог;

• проведення попереднього засідання господарського суду, на якому затверджується реєстр вимог кредиторів;

• проведення зборів кредиторів;

• формування комітету кредиторів;

• розгляд можливостей щодо відновлення платоспроможності боржника на підставі санаційних заходів та укладання мирових угод із кредиторами;

• проведення підсумкового засідання арбітражного суду, на якому за неможливості відновлення платоспроможності підприємства відбувається визнання його банкрутом і приймається рішення про реалізацію ліквідаційної процедури.

При юридичному банкрутстві підприємства законодавством визначається пріоритетність погашення боргів, а саме:

• задоволення вимог кредиторів, забезпечених заставою;

• виплата боргів підприємства за заробітною платнею;

• відшкодування витрат арбітражного суду, ліквідаційної комісії тощо;

• сплата обов’язкових державних і місцевих податків та зборів;

• задоволення вимог кредиторів, не забезпечених заставою;

• задоволення вимог щодо повернення внесків працівників у статутний фонд;

• задоволення інших вимог.

Згідно з чинним законодавством в Україні критерієм неспроможності підприємств є неможливість задоволення вимог кредиторів впродовж трьох місяців на суму не менше 300 мінімальних розмірів заробітної плати; у Росії – несплата боргових зобов’язань у розмірі 500 мінімальних ставок протягом трьох місяців; у Болгарії – невиконання зобов’язань протягом 60-ти днів; у Румунії – перевищення термінів платежів понад 30 днів; в Угорщині – несплата визнаного боргу впродовж 60-ти днів після закінчення терміну оплати тощо¹¹.

Як правило, виникненню загрози банкрутства для підприємства передує значний перелік чинників внутрішнього середовища функціонування, а саме: недоліки у фінансовому менеджменті, необґрунтована інвестиційна політика, низький рівень розвитку менеджменту усього підприємства, непорядність та махінації представників вищого рівня управління, неефективна маркетингова система підприємства, застарілість техніки та технології, відсутність системи інформаційного забезпечення про реальні результати функціонування підприємства, низька конкурентоспроможність продукції, несприятлива репутація підприємства на ринку тощо.

Варто зауважити, що банкрутство – це багатоаспектний стан підприємства, який характеризується переліком ознак, до яких доцільно зарахувати:

• перевищення боргових зобов’язань над вартістю майна;

• перевищення критичного рівня протермінованої кредиторської заборгованості;

• незадовільна структура капіталу (співвідношення власного та залученого капіталу);

• недотримання принципів фінансування (використання оборотних активів для фінансування довгострокових вкладень);

• «проїдання» активів, тобто відсутність відтворення вкладеного капіталу;

• хронічне невиконання зобов’язань перед інвесторами, кредиторами, акціонерами, працівниками;

• зростання собівартості продукції, що зумовлює її неконкурентоспроможність за ціновими параметрами, а це зумовлює продаж продукції за цінами, нижчими від собівартості, або при зростанні цін без зміни якісних характеристик - втрату позицій на ринку;

• збитковість тощо.

Вищевказаний перелік ознак банкрутства наведений у порядку спадання важливості. Усі ознаки банкрутства умовно можна об’єднати у три групи: ознаки неплатоспроможності, структури капіталу та збитковості. До того ж можливі варіанти, коли певні ознаки не виникають: наприклад, прибуткове підприємство може залучити кредитні ресурси для фінансування розвитку, а надалі внаслідок виникнення сукупності внутрішніх та зовнішніх причин за наявності певного рівня прибутковості бути не в змозі розрахуватись за кредитними зобов’язаннями та може бути за рішенням суду оголошене банкрутом на вимогу кредитора. З огляду на це збитковість підприємства у переліку ознак банкрутства наведено наприкінці.

Для коректної діагностики банкрутства підприємства необхідне виокремлення ключових індикаторів, які б дали змогу оперативно оцінити існуючий стан та визначити загрозу банкрутства, та які б відображали вищенаведені ознаки банкрутства. При цьому при діагностиці банкрутства необхідно відстежувати абсолютні та відносні індикатори діяльності підприємства. До абсолютних індикаторів доцільно віднести: обсяги кредиторської та дебіторської заборгованостей; залучені короткотермінові та довгострокові кредити у різних банках; обсяги власного та позиченого капіталу; обсяги ліквідних та неліквідних активів; обсяги короткострокових та довгострокових зобов’язань; обсяг робочого капіталу; обсяги фінансового та товарного кредитів; витрати підприємства та виручку від реалізації; чистий прибуток діяльності підприємства тощо.

Окрім відстежування у динаміці абсолютних показників при діагностиці загрози банкрутства більш інформативним є використання відносних показників.