- •Розділ 1. Первинне розкриття продуктивних пластів при бурінні свердловин
- •Вплив геологічних чинників на збереження природної проникності продуктивних пластів і стійкості привибійної зони свердловин при її розкритті
- •Вплив промивальної рідини на її проникнення в пласт
- •1.4.2 Фізико-хімічні явища у приствольній зоні продуктивного пласта, які впливають на зниження його проникності
- •1.4.3 Буріння свердловин і розкриття продуктивних пластів за допомогою промивальних рідин із органоколоїдними складовими
- •Шляхи підвищення якості первинного розкриття
- •1.4.5 Попередження забруднення продуктивних пластів під час їх розкриття
- •1.4.6 Зміна фільтраційних властивостей порід-колекторів під дією промивальних рідин
- •1.4.7 Застосування пін та газоподібних агентів для розкриття продуктивних пластів
- •1.4.8 Основні вимоги до складу і властивостей промивальної рідини для розкриття продуктивного пласта
- •1.5 Розкриття продуктивних пластів з низькими пластовими тисками
- •1.6 Розкриття продуктивних пластів з аномально-високими пластовими тисками
- •1.7 Технологія розкриття пластів при рівновазі пластового та вибійного тисків
- •1.8 Основи якісного розкриття продуктивних пластів
- •1.9 Оцінювання якості розкриття продуктивних відкладів при бурінні свердловини
- •1.9.1 Оцінювання якісного розкриття продуктивного пласта
- •1.9.2 Оцінювання радіусу зони проникнення фільтрату за час промивання свердловини
- •1.9.3 Визначення проникності та оцінювання ступеня забруднювальної дії промивальної рідини на колектор
- •1.9.4 Оцінювання забруднення привибійної зони пласта при визначенні скін-ефекта. Методика оцінювання впливу промивальної рідини на колекторські властивості продуктивного пласта
- •1.9.5 Методи входження у продуктивні пласти
- •1.9.6 Методика вибору методу входження у продуктивний поклад
- •1.10 Впровадження досягнень науково-технічного прогресу в бурінні
- •Вплив заходів нтп на показники ефективності буріння
- •Контрольні запитання
- •Розділ 2. Вторинне розкриття продуктивних пластів
- •2.1. Чинники зниження проникності при вторинному розкритті продуктивних пластів
- •Коефіцієнт гідравлічної досконалості свердловин
- •2.3 Розкриття продуктивних пластів за допомогою кульової перфорації
- •2.4 Розміри каналів, утворених кумулятивною перфорацією
- •2.5 Гідропіскоструминна перфорація
- •2.6 Гідравлічний розрив пласта (грп)
- •2.6.1 Проведення процесу грп
- •2.6.2 Визначення градієнта тиску гідророзриву пласта на основі даних геофізичних досліджень
- •Контрольні запитання
- •Розділ 3. Випробовування та освоєння свердловин
- •3.1 Завдання випробування пластів
- •3.2 Методи випробування продуктивних пластів
- •3.2.1 Випробування пластів у закріплених свердловинах
- •3.2.2 Випробування пластів у процесі буріння свердловини
- •3.3 Виділення об’єктів для випробування
- •3.4 Підготовка ствола свердловини до випробування
- •3.5 Виклик припливу з продуктивного пласта
- •3.5.1 Визначення допустимої депресії на пласт
- •3.5.2 Виклик припливу шляхом заміщення рідини в експлуатаційній колоні
- •Контрольні запитання
- •Розділ 4. Підвищення колекторських властивостей продуктивних пластів
- •4.2 Кислотні обробки порід-колекторів
- •4.3 Розрахунок рецептури азото-спирто-солянокислотної обробки свердловин для інтенсифікації видобування газу
- •Продуктивний пласт; 2 - свердловина; 3 – ультразвуковий генератор;
- •Визначення стану привибійної зони свердловин за результатами гідродинамічних досліджень
- •4.5 Визначення скін-ефекту на основі кривої відновлення тиску
- •Контрольні запитання
- •5.1 Геологічні чинники, які впливають на процес розроблення покладів та їх кінцеве газовилучення
- •5.2 Огляд існуючих методів обмеження припливу
- •5.5.2. Обмеження припливу пластових вод у привибійну зону свердловин за допомогою нафтової емульсії, створеної в акустичному полі
- •5.6 Новітні технології інтенсифікації видобування нафти і газу
- •Новітні способи інтенсифікації припливу вуглеводнів у свердловину
- •Контрольні запитання
- •6.1 Cуть економічного оцінювання розкриття продуктивних пластів
- •3. Чинники розроблення родовища
- •Перелік використаних джерел
4.2 Кислотні обробки порід-колекторів
Кислотна обробка – це метод збільшення проникності привибійної зони свердловини шляхом розчинення складових частинок породи пласта, а також сторонніх частинок, якими забруднені породи.
Кислотну обробку (КО) застосовують для збільшення проникності карбонатних і піщаних колекторів у нафтогазовидобувних і нагнітальних свердловинах після буріння, під час експлуатації та ремонтних робіт.
Для обробки карбонатних колекторів здебільшого застосовують солянокислотні розчини (СКР), а для піщаних колекторів після СКР нагнітають глинокислотні розчини (ГКР). Такі обробки називаються, відповідно, солянокислотними (СКО) і глинокислотними (ГКО).
Хімічноактивною основою перелічених кислотних розчинів (КР) є відповідно соляна кислота (10 – 30 % НС1) і суміш соляної (10 – 15 % НС1) та плавикової (1 – 5 % НF) кислот.
Для проведення КО в свердловину спускають 62 – 73 мм НКТ у більшості випадків до нижнього перфораційного отвору оброблюваного інтервалу. Устя свердловини обладнують арматурою для обв'язування труб з колоною і зворотним клапаном на вході в порожнину НКТ. Напірна сторона насосного агрегата ЦА-320 4АН-700 чи іншого обв'язується через зворотний клапан з порожниною НКТ, а приймальна – з кислотовозом (Аз-30А) і автоцистернами (4ЦР, АП), в яких транспортуються кислотні розчини й протискувані рідини. Нагнітальні трубопроводи обпресовуються тиском у півтора раза більшим від очікуваного тиску нагнітання рідин у свердловину.
Найпростіша схема КО передбачає підняття глибинного обладнання зі свердловини, спускання НКТ з промиванням до вибою і підняття башмака труб до інтервалу перфорації. У свердловину запомповують прямою циркуляцією КР в об'ємі НКТ, закривають затрубну засувку, нагнітають решту запланового об'єму кислоти та продавлювальної рідини. Після нагнітання всього об'єму рідни закривають буферну засувку свердловини, від'єднують насосний агрегат та іншу спецтехніку і починають очищення привибійної зони від продуктів реакції. У насосних свердловинах процес зазвичай відрізняється. Після протиснений КР у пласт і зниження тиску піднімають НКТ, спускають глибинне обладнання і видаляють продукти реакції насосом, встановивши раціональний режим експлуатації. Невчасне видалення продуктів реакції з пласта часто зумовлює зменшення ефективності СКО і, особливо, ГКО.
Механізм кислотної дії на колектор розглянемо з позицій ступеня розчинності порід і швидкості реакції, утворення продуктів реакції та зміни проникності порід після обробки. Вважають, що розчинність порід, які підлягають КО, повинна забезпечити збільшення пористості не менш ніж на 10 %, а розчинність чужорідних матеріалів, які забруднюють пори та тріщини пласта, має бути найповнішою (хоча б на 50 %). Виходячи з таких принципів, добирають склад активної частини розчинів.
При плануванні КО потрібно знати розчинність порід у кислоті. Наприклад, відомо, що 1 м3 різних кислот розчиняє: 15 % НС1 – 200 кг вапняку (СаС03), або близько 70 кг легкорозчинної частини еоценового пісковику, що містить 89 % Sі02, 3 % карбонатів і 7 % глин; 4 % НF – 48 кг каоліну; 10 % НСІ + 1 % НF – 70 кг глинопорошку, що складається з гідрослюди та монтморилоніту.
Якщо після обробки надлишком СКР застосувати ГКР, то 1 м3 10 % НС1 + 1 % НF розчинять 36 кг еоценового пісковику. Збільшення концентрації НF в ГКР до 3 % забезпечує зростання розчинності до 51 кг, а до 5 % – зумовлює зростання розчинності до 66 кг.
Наведені дані використовують при розрахунках об'єму кислотних розчинів і оцінюваннях можливої глибини проникнення активної частини кислоти в пласт.
Продукти реакції спричинюють зниження проникності порід після КО, якщо вони відкладаються в поровому просторі у вигляді гелю або твердої фази, чи взаємодіють з пластовими флюїдами, утворюючи осади або емульсії.
Під час взаємодії соляної кислоти утворюються:
– з карбонатами порід – водорозчинні солі СаС12, МgСL2, газ СО2, вода;
– з окисами заліза на трубах і його сполуками у складі порід (наприклад, у вигляді сидериту FeСO3) – хлорне залізо FeС13, яке після нейтралізації кислоти гідролізує у вигляді осаду Fe(ОН)3, що здатний закупорити пори;
– з сульфатами кальцію в складі порід з температурою до 66 °С –осад гіпсу;
– з окисом кремнію в глинах – осад, гель кремнієвої кислоти;
– з окисами лужних і лужно-земельних металів у глинах – відповідні солі.
Таким чином, під час реакцій СКР утворюються розчинні та тимчасово розчинні продукти, тому технологія обробки СКР повинна бути такою, щоб попередити випадання нерозчинних осадів.
Під час взаємодії глинокислоти утворюються:
– з кварцом – газоподібний SіF4, а після зниження кислотності – гель кремнієвої кислоти Sі(ОН)4, який закупорює пори;
– з алюмосилікатами (глинами) – газоподібний SіF4:
– з кварцом і алюмінієм – паралельно з SіF4 утворюється гексафторокремнієва кислота Н2SіF6, солі якої Na2SіF6 і K2SіF6 випадають в осад.
Відомо, що реакція ГКР з глинами перебігає значно швидше, ніж з кварцом, тому в пісковиках переважно розчиняються глинисто-карбонатний цемент і частинки, що забруднили пласт, а зерна кварцу (матриці породи) – значно менше.
Часто замість НF для отримання ГКР застосовують БФФА (біфторидфторид амонію NH4HF2 + NH4F). Наприклад, для отримання розчину (12 % НСІ + 3 % НF) застосовують суміш (16 % НС1 + 5 % БФФА). Наявність у розчині іона NH4+ збільшує розчинність продуктів реакції НF з силікатними породами і тому для ГКР краще використовувати БФФА.
Для обробки пісковиків застосовують також суміш 20 % Н2SіF6 + 24 % НСІ у співвідношенні 1 : 1, яка розчиняє пісковики та глини аналогічно глинокислоті.
Таким чином, під час реакцій ГКР з силікатними породами утворюються тимчасово розчинні та нерозчинні продукти, які здатні закупорити поровий простір. Найважливіше – не допустити закупорювання пласта продуктами реакції після ГКО.
Зміна проникності порід після фільтрації через них кислотних розчинів залежить від хімічного та мінералогічного складу, структури порового простору, режимів фільтрації й термобаричних умов перебігу реакції. Наприклад, після обробки еоценових пісковиків карбонатністю Сk = 2 – 9 % надлишком СКР (10 – 15 % НСІ) щодо вмісту карбонатів збільшення проникності порівняно з початковою можна наближено вирахувати так: ks = 0,8 Сk. Зазвичай після такої обробки теригенних колекторів проникність зразків порід зростає в 2—7 разів. Під час обробки карбонатних порових порід ріст проникності практично не обмежений.
На вибір раціональних режимів обробки і технологію робіт впливає швидкість реакції КР з породами, яка залежить від початкової концентрації кислоти, термобаричних умов перебігу реакції в пласті, відношення поверхні породи, що контактує з кислотою, до об'єму кислотного розчину та гідродинамічних умов перебігу реакції, які описуються параметром Рейнольдса (Re).
Відомо, що за однакові проміжки часу ступінь нейтралізації кислоти породою не залежить від початкової концентрації. Отже, за інших рівних умов за однаковий проміжок часу вдвічі знижується концентрація кислоти (від 20 до 10 % чи від 12 до 6 %). Можна було б думати, що застосовуючи більшу початкову концентрацію кислоти, можна збільшити глибину обробки пласта. Однак, оскільки швидкість реакції в поровому середовищі велика, це практично не впливає на глибину обробки.
Збільшення температури пласта на 10 °С зумовлює зростання швидкості реакції приблизно в два рази. При збільшенні тиску реакція з соляною кислотою сповільнюється, а з плавиковою – прискорюється.
Значний вплив на швидкість реакції має відношення реагуючої поверхні породи до об'єму кислоти в порах, яке різко збільшується при зменшенні розміру пор. Наприклад, у каналі діаметром 1 мм це відношення дорівнює 40, а в порах діаметром 20 мкм - 2000. Тому в порових колекторах спостерігаємо різке збільшення швидкості нейтралізації. Наприклад, розрахункова глибина проникнення у вапняк активної соляної кислоти в каналах діаметром 1 см дорівнює 600 см, діаметром 1 мм – 20 см, а в порових каналах 10 мкм – 5 см за інших рівних умов.
Таким чином, нейтралізація кислоти в поровому просторі відбувається під час нагнітання її в пласт, тому витримки для реагування не потрібно.
Вплив гідродинамічних умов фільтрації кислоти на швидкість її нейтралізації відчутний лише у великих каналах або тріщинах. Тут зі збільшенням витрат кислоти, а отже, і Re, глибина обробки пласта дещо зростає. Під час фільтрації кислоти через поровий простір теригенних колекторів значення Re дуже малі. Експериментально доведено, що за таких умов збільшення витрат кислоти практично не збільшує глибину обробки піщаного пласта.
Перед проектуванням кислотної обробки слід обґрунтувати вибір свердловини, вибрати рецептуру та об'єм кислотних розчинів, визначити витрату та тиск рідини під час помпування в пласт, вибрати рецептуру й розрахувати об'єм протискуючої рідини, визначити час перебування кислоти в пласті й спосіб очищення привибійної зони від продуктів реакції.
Вибір рецептури КР здійснюють з урахуванням хімічного та мінералогічного складу порід, їх фільтраційних властивостей, хімічного складу й властивостей пластових флюїдів, пластової температури, причин забруднення привибійної зони.
Типовий КР складається з активної частини (НС1, НС1 + НF), розчинника, інгібітора корозії, стабілізатора та інтенсифікатора.
Для обробки вапняків, карбонізованих (Ск ≥ 3 %) пісковиків, колекторів, забруднених відкладенням карбонатів, застосовують СКО 15 % НСІ, а при Тпл ≥ 100 °С – інколи й 30 % НС1. Для обробки піщано-глинистих порід (Ск < 3 %) застосовують ГКО, спочатку запомповують СКР, 10 – 15 % НСІ, а за нею – ГКР 1 – 5 % НF. Співвідношення об'ємів першої та другої частин розчину залежить від карбонатності породи й при Ск = 3 % його можна записати як 1:1.
Кислоту розводять зазвичай водою. Однак під час КО поліміктових піщано-алевролітових вологомістких порід Західного Сибіру добрі результати одержують при приготуванні КР на ацетоні, якщо обводненість свердловини менша 10 %. Під час обробки газових і газоконденсатних свердловин корисно готувати КР на спирті (метанол, спирт ізопропіловий). Застосування названих вуглеводневих розчинників сприяє зневодненню порід і зменшує поверхневий натяг на границі розподілу фаз.
Ефективність інгібіторів корозії оцінюється коефіцієнтом гальмування корозії Кг.к, який є співвідношенням кількості розчиненого металу в неінгібованій кислоті до кількості розчиненого в інгібованій. При пластових температурах до 100 °С достатньо забезпечити значення Кг.к = 20. Якщо температура 15 % НСІ під час проходження кислоти по НКТ досягає 100 °С, то розчиняється 3500 г/(м2/год) заліза, а застосування інгібітора «Север-1» зменшує розчинність до 176 г/(м2/год). Інгібітори мають температурні обмеження й за концентрацією НСІ. Наприклад, інгібітор катапін КИ-1 можна застосовувати для Т ≤ 110 °С, С0 ≤ 22 % НСІ з Кг.к = 23; інгібітор В2 – для Т ≤ 100 °С, С0 ≤ 36 % НСІ з Кг.к = 260; інгібітор ПБ-5 – для Т ≤ 100 °С. С0 ≤ 22 % НСІ з Кг.к = 7 та інші. Добавка інгібіторів становить зазвичай 0,5 – 1 %.
Стабілізатори запобігають випаданню осаду Fe3+ у вигляді гідроокису заліза. Найчастіше для стабілізації розчину використовують органічні кислоти, які утворюють з залізом розчинні комплекси. Кількість стабілізаторів дозується відповідно до очікуваного вмісту Fe3+, який зазвичай становить 0,3 %. За таких умов стабілізуючі властивості залежать від температури. Наприклад, для 2 % оцтової кислоти – до Т ≤ 60 °С; для 0,5 % лимонної кислоти – до Т ≤ 90 °С; для 0,065 % КРАСТа – до Т ≤ 140 °С. Збільшення вмісту стабілізатора не підвищує стабілізуючі властивості. Зазначимо, що стабілізація КР необхідна для проникності менше 0,01 мкм2.
Інтенсифікатори застосовують, щоб поліпшити фільтрацію КР в породі, запобігти блокуванню привибійної зони продуктами реакції й полегшити їх видалення на поверхню. Для КО нафтовидобувних свердловин краще застосовувати катіоноактивні ПАР, які знижують поверхневий натяг на границі нафта – продукти реакції й гідрофобізують породи – катапіни, АНП-2 та інші в кількості 0,3 – 0,5 %. Замість катіоноактивних ПАР можна застосовувати неіоногенні ПАР – превоцел, ОП-10, неонол та інші, але їх дія не спричинює гідрофобізацію породи. Додавати ПАР необхідно, якщо нафта містить асфальтенів більше 2 % або смол більше 6 %.
При КО водонагнітальних свердловин рекомендовано додавати 0,3 – 0,5 % неіоногенних ПАР, які гідрофілізують породу.
Об'єми кислотних розчинів. Для планування об'єму КР поки що здебільшого застосовують емпіричний підхід. Якщо КО призначені для розчинення порід і домішок, занесених у пласт у процесі буріння або ремонтів, то під час першої КО зазвичай напомповують КР 0,5 м3/м поглинаючої товщини пласта, при другій – 1 м3/м, а при третій – 1,5 м3/м. Якщо ж КО призначено для вилучення карбонатних солей, що відкладаються під час експлуатації нафтових свердловин, збільшення об'єму КР при послідовно здійснюваних СКО не обов'язкове. Якщо обробку проводять шляхом запомповування в пласт стабільних вуглеводневих кислотних емульсій, то об'єм емульсій дорівнює добутку витрати емульсії на тривалість розпаду. Зазвичай стабільність емульсії при пластовій температурі становить 30 – 60 хв.
Під час КО найчастіше застосовують не менше 6 – 12 м3 КР і тільки зрідка 24 м3 і більше.
Тиск на гирлі свердловини під час нагнітання КР у пласт при КО порових колекторів (особливо теригенних) не повинен перевищувати тиск розриву пласта (розкриття глибоких тріщин), щоб забезпечити рівномірне проникнення КР у розріз свердловини. Для КО тріщинуватих колекторів (особливо карбонатних) тиск на обсадну колону повинен бути максимально допустимим, бо це дає змогу досягнути найбільшої глибини обробки пласта.
Витрата рідини під час нагнітання в пласт для обробки карбонатних тріщинуватих колекторів повинна бути максимально можливою в межах технічно допустимих тисків. Під час обробки порових колекторів (теригенних), коли приймальність свердловини зазвичай мала, витрата КР здебільшого невелика, але це мало впливає на глибину проникнення активної кислоти (глибину обробки).
Об'єм протискуючої рідини для обробки карбонатних колекторів розраховують так, щоб витіснити весь КР за межі експлуатаційної колони в пласт.
Під час обробки карбонізованих теригенних колекторів Ск ≥ 10 % використовують окрім протискуючої рідини ще й витісняючу рідину. При цьому виходять з таких міркувань: з початку нагнітання КР у пласт на стінці ствола свердловини встановлюється початкова концентрація С0, а під час фільтрації в пласті вона різко падає (за експотенціальним законом) і вже на віддалі декількох сантиметрів С = 0,1 С0. Поступове збільшення об'єму КР у пласті призводить до нерівномірного розчинення глинисто-карбонатного матеріалу пласта в радіальному напрямку. Формується зона від стінки свердловини аж до радіуса проникнення фронту активної кислоти, в якій С = С0 і де спостерігається повне видалення розчинного матеріалу. За нею формуються ще дві кільцеві зони – вузька з С0 > С > 0 і широка з С = 0, аж до радіуса фронту проникнення КР. Щоб повністю використати хімічну активність кислоти в пласті й попередити вихід КР з початковою концентрацією в ствол свердловини і на поверхню під час дренування пласта, потрібно запомповувати в нього витісняючу рідину, об'єм якої дорівнює 30 – 50 % об'єму кислотного розчину.
Витісняюча рідина не повинна знижувати проникності породи. При цьому застосовують водні розчини ПАР, спиртів тощо залежно від характеристики порід і пластових флюїдів.
Перебування кислотних розчинів у пласті не повинно перевищувати часу нейтралізації кислоти. КР нейтралізується ще під час руху в порах теригенного пласта та порах і тріщинах карбонатного пласта. Це значить, що в порових теригенних колекторах витримка КР у пласті не потрібна, а в карбонатних – небажана. Якщо після входження кислоти в пласт видаляти продукти її реакції з привибійної зони негайно, то закупорення порових каналів практично не відбувається і ефективність КО зростає.
Видалення продуктів реакції із привибійної зони здійснюють шляхом збудження припливу флюїдів із пласта в свердловину під час відкритого переливу, якщо пластовий тиск більший гідростатичного, або шляхом дренування з застосуванням газоподібних агентів (азоту, повітря) чи пінних систем, якщо пластовий тиск менший гідростатичного. У випадку, коли застосовувати вказані способи неможливо, корисно витіснити продукти реакції із привибійної зони в глибину пласта шляхом запомповування 20 – 30 м3 водного розчину ПАР, нафти, конденсату тощо. Осадження продуктів реакції в глибині пласта практично мало шкідливе й несуттєво погіршує результати КО порівняно з випадком, коли осадження відбувається в привибійній зоні. Однак КО з витісненням продуктів реакції не бажано багаторазово повторювати у тій самій свердловині.
Технологія КО глибиннонасосних свердловин часто передбачає видалення продуктів реакції насосом, яким здійснюється експлуатація свердловини.
Обробка вуглеводневокислотними (ВКЕ) та нафтокислотними (НКЕ) емульсіями призначена для поглиблення кислотної дії на карбонатний пласт і використовується як засіб антикорозійного захисту труб при високих пластових температурах. Здебільшого ВКЕ, НКЕ складається з 15 % НСІ, нафти або дизпального та емульгатора (первинних дистильованих амінів фракції С17 – С20) у таких співвідношеннях 60 % : 39,5 % : 0,5 %. Період стабільності емульсій становить зазвичай tстаб = 20 – 120 хв при Тпл = 160 – 100 °С. Емульсія в період стабільності в реакцію не вступає.
Термохімічна КО – дія гарячою кислотою на карбонатний пласт з пластовими температурами до 40 °С. Нагрівання КР здійснюється під час екзотермічної реакції кислоти з магнієм у реакційному наконечнику на НКТ або в пласті з гранулами магнію, розміщеними в тріщинах. Під час цього СКР втрачає частину своєї хімічної активності.
Термокислотна обробка – це послідовна дія на пласт термохімічним способом та кислотними розчинами. Термічні способи КО застосовують ефективно після відкладання парафіну в привибійній зоні, для обробки доломітів, що погано розчиняються в СКР, а також для утворення глибоких каналів роз'їдання в карбонатних пластах. Під час реакції 1 кг магнію з 18,6 л 15 % НСІ виділяється 19 МДж тепла. Для термохімічної КО зазвичай застосовують близько 100 кг магнію. Решту параметрів визначають як для СКО.
Технологія селективних КО передбачає послідовне запомповування в пласт в'язких рідин (емульсій, розчину полімерів, наприклад 2–відсоткового розчину ПАА в об'ємі 9 м3) і кислотних розчинів (склад і об'єм яких планується як зазвичай). Селективні КО застосовують для повторних обробок (третіх, четвертих і т. д.). В'язка рідина, яка нагнітається перед КО, заповнює високопроникну частину пласта, що піддавалася кислотній дії при попередніх КО, і сприяє спрямуванню потоку КР у зони пласта, які ще не піддавались обробці. Внаслідок цього ефективність повторних КО зростає.
Пінокислотна обробка призначена для поглиблення обробки кислотою та розширення профілю приймальності під час нагнітання в пласт порівняно зі звичайною КО. У результаті збільшується товщина пласта, який продукує нафту, зростає ефективність процесу.
Сповільнення швидкості реакції з породою та збільшення глибини проникнення кислоти в карбонатний пласт зумовлено прилипанням газових бульбашок до поверхні породи. Піни характеризуються початковим напруженням зсуву і це викликає розширення профілю поглинання кислоти. Під час освоєння свердловини наявність газової фази сприяє кращому очищенню привибійної зони і винесенню продуктів реакції на поверхню.
Обмеженням застосування процесу є Тпл > 85 °С або вміст хлоридів у пластових водах більше як 5 %, бо тоді під час фільтрації в пласті піна руйнується. Запомповувати пінокислоту в горизонти з низькими пластовими тисками не бажано, бо це утруднює освоєння свердловини.
Пінокислота містить основу (СКР або ГКР) з піноутворювачем-0,5 ПАР і газовою фазою (повітря, природний газ, азот) зі ступенем аерації в пластових умовах від 1,5 до 5. Найчастіше для утворення пінокислоти використовують ежектор з насадкою діаметром 4,5 мм і камерою змішування діаметром близько 8 мм.
Обробка газованою кислотою призначена для збільшення глибини розчинення внаслідок ініціювання газовою фазою проникнення активної кислоти по найбільших порових каналах, що зумовлює їх розширення, а також для забезпечення негайного очищення породи від продуктів реакції. Порівняно з іншими способами КО, даний спосіб дає найкращі результати в низькопроникних теригенних породах з невисоким пластовим тиском, а також під час повторних обробок. У карбонатних тріщинуватих породах цей спосіб таких переваг не має.
Газована кислота – це суміш кислотного розчину, такого ж, як і для звичайної кислотної обробки, з газовою фазою (азотом або природним газом) зі ступенем аерації в пластових умовах від 0,8 до 3. Якщо ступінь аерації більше 5, то це вже обробка кислотними аерозолями – насиченими парами кислоти, що проникають у найдрібніші канали. Газовані кислоти утворюються в ежекторі, подібно до пінокислоти. Після проникнення в пласт газованої кислоти негайно починають очищення його від продуктів реакції. Для цього відкривають затрубну засувку, а в НКТ запомповують чисту газову фазу й здійснюють інтенсивне дренування пластів. Оскільки процес безперервний, тривалість кислотної обробки разом з освоєнням свердловини скорочується до кількох годин, що значно підвищує техніко-економічні показники процесу [71].
