3.3. Інструменти податкового регулювання

З погляду характеру їх дії інструменти податкового регулювання можна поділити на три групи:

1) системні;

2) комплексні;

3) локальні.

До інструментів системного характеру відносять засоби податкового регулювання, вбудовані в систему оподаткування:

- рівень оподаткування. Посилення податкового навантаження стримує економічну активність і процеси нагромадження, а також створює умови для прискореного розвитку тіньової економіки. Разом з тим, високий рівень оподаткування може бути прийнятний у випадку ефективного використання бюджетних коштів на загальнонаціональні економічні й соціальні програми.

- структура діючої в країні системи оподаткування. Змінити цю структуру можна двома основними шляхами: по-перше, введенням нових податків і зборів і виключенням із системи оподаткування тих податків, регуляторний потенціал яких вичерпаний, а по-друге, зміною співвідношення податкових ставок за різними податками і зборами.

Найважливішими структурними показниками податкової системи є:

• співвідношення прямих і непрямих податків;

• співвідношення податків, що стягуються з юридичних і з фізичних осіб;

• частка податків на майно й капітал.

- застосування альтернативних систем оподаткування, до яких відносять: фіксований сільськогосподарський податок, спрощену систему оподаткування, обліку та звітності.

Комплексний характер мають інструменти податкового регулювання, які одночасно стосуються декількох основних податків і зборів, що створює спеціальний режим оподаткування для певних груп платників. До них можуть бути віднесені:

1. Спеціальні податкові режими, що вводяться за територіальною ознакою, – спеціальні (вільні) економічні зони й території пріоритетного розвитку.

Відмінними рисами спеціальних режимів оподаткування як комплексних механізмів податкового регулювання є такі:

• у межах кожного спеціального режиму застосовується комплекс взаємозалежних податкових пільг, які відносяться до різних податків і зборів (у більшості випадків – ПДВ, податок на прибуток, мито і плата за землю) та застосовуються одночасно;

• спеціальні податкові режими вводяться на певний встановлений законодавчим актом період;

• спеціальні режими спрямовані на стимулювання розвитку регіонів або областей за допомогою створення відповідних умов для інтенсифікації інвестиційної та інноваційної (переважно в межах технопарків) діяльності. Інші цілі податкового стимулювання (наприклад, заохочення виробництва окремих видів товарів, створення сприятливих умов для окремих соціальних груп платників та ін.), які вирішуються шляхом застосування податкових пільг, спеціальним податковим режимам не властиві;

• для кожного спеціального податкового режиму встановлюються пріоритетні види і спеціальні умови здійснення підприємницької діяльності (наприклад, обмежується мінімальний обсяг інвестицій), що й визначає коло платників;

• характерним є об’єднання податкових пільг з іншими заходами неподаткового регулювання підприємницької діяльності.

2. Застосування комплексних галузевих інструментів податкового стимулювання.

Прихильники податкової підтримки галузей аргументують свою позицію тим, що в силу певних історичних причин може складатися ситуація, коли відмова від державної підтримки деяких галузей може призвести до серйозних втрат економічного й соціального характеру, обсяг яких може перевищувати суму наданих пільг. Окремі галузі просто не в змозі існувати без державної підтримки, але при цьому мають важливе значення для збереження загальної економічної стабільності в державі. До таких галузей можна віднести, наприклад, вугільну промисловість, сільське господарство й деякі інші.

Інший підхід до цієї проблеми полягає в тому, що результатом державної підтримки є перерозподіл бюджетних ресурсів між секторами економіки. Світовий досвід вказує на те, що підтримувані державою галузі економіки часто є неефективними. У результаті забезпечується податкова підтримка тих галузей, які показують гірші показники діяльності, що є абсолютно нелогічним з макроекономічного погляду й не дозволяє забезпечувати зміцнення й розвиток тих галузей, які визначають конкурентні переваги національної економіки.

Крім того, податкова підтримка окремих галузей національної економіки не відповідає принципам СОТ і порушує засади справедливості оподаткування, що підриває довіру до цього фіскального інституту.

Локальні інструменти податкового регулювання пов’язані з реалізацією регуляторного потенціалу кожного окремого податку або збору, що визначається вибором поєднання елементів податку й відповідним порядком обчислення податкових зобов’язань. Ця група засобів податкового регулювання включає в себе такі інструменти:

1. Інструменти, пов’язані з об’єктом оподаткування.

Введення податку, об’єктом якого, наприклад, є здійснення певної діяльності або господарських операцій, підштовхує платника до вибору такого варіанта господарської поведінки, за якого буде мінімальним обсяг оподатковуваних цим податком операцій. Наслідком цього може бути зміна співвідношення видів діяльності, як на рівні платника податків, так і на макрорівні.

2. Визначення складу платників податків. Масштаби податкового регулювання і його ефективність визначаються тим, наскільки повно охоплені податком потенційні платники.

3. Розмір ставки податку. У загальному випадку збільшення податкової ставки стримує дії платників, пов’язані зі збільшенням бази оподаткування. Зменшення ставок оподаткування, стимулює суб’єкт господарювання до розширення масштабів таких дій.

4. Механізми, пов’язані з порядком обчислення бази оподаткування та податкових зобов’язань. Чинним українським законодавством, так само, як і в більшості країн ЄС, передбачена можливість зменшення бази оподаткування на суму від’ємного значення об’єкта оподаткування в попередніх податкових періодах.

5. Податкові пільги. Різноманіття і масштаби застосування податкових пільг потребує більш докладного розгляду їх сутності, видів і принципів встановлення.