67. Групова діяльність ефект присутності

Групові ефекти - це механізми функціонування групи, через які здійснюються групові процеси та досягаються групові стани, які забезпечують інтеграцію індивідуальних дій у спільній діяльності та спілкуванні.

1. Ефект соціальної фасилітації (інгібіції). Соціальна фасилітація (англ. social facilitation) – груповий ефект, що проявляється у підвищенні активності індивіда в умовах здійснення діяльності в групі порівняно зі звичним рівнем виконання тієї ж діяльності індивідуально, а також у посиленні домінантних реакцій у присутності інших.

Визначальними чинниками при соціальній фасилітації є:

- кількість присутніх людей (людина в присутності великої кількості людей більш збуджена);

- взаємовідносини всередині групи (симпатія чи антипатія між членами групи);

- важливість стосунків із певними людьми;

- міра просторової дистанції між людьми (чим тісніше розташовані присутні, тим сильніше соціальне збудження).

2. Ефект групової належності. Вперше цей ефект описав Е. Мак-Дауголл в 1908 р., як один із соціальних інстинктів, властивих людям. Групова ідентичність є установкою на належність до певної групи, їй притаманні всі особливості соціальної установки, до того ж вона має й таку саму трикомпонентну структуру (когнітивний, емоційний і поведінковий компонент). Когнітивний компонент полягає в усвідомленні особою своєї належності до групи і досягається на основі порівняння своєї групи з іншими за низкою значущих параметрів. В основі групової належності лежать комі і тинні процеси пізнання (категоризації) навколишнього соціального світу.

3. Ефект Рінгельмана. Зі збільшенням кількості членів групи відбувається зменшення середнього індивідуального внеску в групову роботу. Цей ефект відкрив Макс Рінгельман. Він визначив, що продуктивність групи не перевищує половини суми продуктивності її членів. Дослідження Рінгельмана продемонструвало, що члени групи фактично менш мотивовані і докладають менше зусиль при виконанні спільних дій, ніж при виконанні індивідуальних.

68. Поняття спілкування

СПІЛКУВАННЯ - це процес передавання й сприймання повідомлень за допомогою вербальних і невербальних засобів, що охоплює обмін інформацією між учасниками спілкування, її сприйняття й пізнання, а також їхній вплив один на одного і взаємодією щодо досягнення змін у діяльності.

Виокремлюють такі види спілкування:

• міжособистісне;

• між особистістю і групою;

• групове і міжгрупове;

• масове;

• довірливе і конфліктне;

• інтимне і криміногенне;

• ділове й особисте;

• пряме й опосередковане;

• терапевтичне і ненасильницьке.

69. Функції та засоби спілкування

Функції спілкування. Мова йде про підхід, що виділяє три основні класи таких функцій: інформаційно-комунікативну, регулятивно-комунікативну та афективно-комунікативну.

Інформаційно-комунікативна функція спілкування охоплює все, що має відношення до передачі та прийому інформації людиною. Йдеться не лише про готову інформацію, а також й про інформацію, яка створюється.

Структура спілкування. Структура спілкування має взаємопов'язані сторони: комунікативну, інтерактивну, перцептивну.

Комунікативна сторона спілкування пов'язана із виявленням специфіки обміну інформацією між людьми як активними суб'єктами спілкування, т. т. із врахуванням тих знань, якими обмінюються люди. Засобами комунікативного процесу є різні знакові системи: мова (або вербальне спілкування) та жести, міміка, інтонації (або невербальне спілкування).