15. Внутрішня і зовнішня політика Ігоря, Ольги і Святослава.

Князь Ігор (912-945 pp.)

Після смерті князя Олега Київська держава стала слабшати. Племена деревлян від мовилися платити данину Києву, а на кордонах Руської землі з'явилися могутні кочівники лихий час зайняв престол Рюриків син, князь Ігор. Він довів своє право на князювання: придушив виступи деревлян, наклав на них ще більшу данину.

941 року Ігор розпочав військовий похід проти Візантії, під час якого, за свідченням сучасників, його флот налічував 1 тис. бойових кораблів і 40 тис. воїнів. Однак похід виявився невдалим: візантійський флот перестрів русичів і застосував проти них «грецький вогонь». Утративши частину кораблів, Ігор відступив, та за 2 роки зібрав велику дружину, найнявши печенігів, і знову вирушив на Візантію. На цей раз візантійці вирішили не ризикувати й підписали з Києвом мирний договір.

943 року Ігорева дружина здійснила похід до Каспійського моря, розгромила багато мусульманських місій і з великою здобиччю повернулася до Києва. Невдовзі черговий акт непокори деревлян знову змусив Ігоря вирушити в похід, який виявився для нього останнім. Деревляни й на цей раз були змушені підкоритися та сплатити данину. Князь Ігор уже повертався додому, як незадоволена малою здобиччю дружина стала вмовляти його повернутися та взяти додаткову данину. Обурені деревляни зібралися на віче й вирішили покарати кривдників. «Унадиться вовк до овець, то знищить усе стадо», — вирішили вони. Ігореві дружинники потрапили в засідку, а самого князя прив'язали до верхівок двох дерев і розірвали.

Княгиня Ольга (945-964 pp.)

Дружина Ігоря, Ольга, після смерті свого чоловіка очолила державу й стала правити від імені свого малолітнього сина Святослава. Княгиня жорстоко помстилася деревлянам за вбивство чоловіка: вона знищила їхнє посольство, а також населення деревлянського міста Іскоростеня.

Внутрішня політика. Для впорядкування своєї держави Ольга з дружиною об'їхала княжі володіння, після чого здійснила низку реформ:

• упорядкувала сплату данини. Для цього вона облаштувала спеціальні пункти (стоянки й погости), куди в певний термін звозили данину;

• на підвладних землях організувала владні структури з представників княжого оточення, які виконували князівські розпорядження, чинили суд.

Зовнішньополітична діяльність. Ольга й надалі дотримувалася зовнішньополітичної лінії київських князів, яку започаткував ще Аскольд, проте, на відміну від своїх попередників, які воювали, вона віддавала перевагу дипломатії. Княгиня двічі відвідала візантійського імператора Костянтина Багрянородного — у 946 та 957 pp. Літописець повідомляє, що Ольга прибула до Константинополя (Царгорода) у супроводі великого посольства (понад 100 осіб) і майже півторатисячного війська.

Наслідки відвідин Константинополя:

• укладення угоди, за якою руські дружини мали служити в імператорській армії, а Візантія за це, як і раніше, повинна була сплачувати данину Русі;

• хрещення княгині Ольги в Константинополі в присутності імператора та патріарха, яке мало не тільки релігійне та культурне, а й велике політичне значення;

• відновлення привілеїв, якими раніше користувалися руські купці у Візантії. Промовистий факт — до київського посольства входило 42 купці.

Німецька місія. Київська Русь підтримувала дипломатичні відносини з Німецькою імперією. 959 року Ольга відправила посольство до імператора Оттона. У відповідь на це за два роки до Києва прибула місія на чолі з єпископом Адальбертом, яка мала на меті схилити Русь до хрещення під патронатом римської церкви (католицької). Проте успіху ця місія не мала.

За часів Ольги міжнародний престиж Київської Русі значно зріс. І Візантія, і Німеччина — авторитетні світові держави середньовіччя — мали дипломатичні відносини з Київською державою та вбачали в ній рівноправного партнера.

Князь Святослав (964—972 pp.)

Святослав — київський князь, син Ігоря та Ольги.

Ставши самостійним правителем, Святослав багато зробив для зміцнення Київської держави:

• приєднав племена в'ятичів, землі яких простягалися між Окою та Волгою;

• посадив у найбільших центрах Русі-України своїх синів (після смерті матері в 969): Ярополка в Києві, Олега в Овручі, Володимира (позашлюбного сина від Малуші) у Великому Новгороді. В управлінні державою дітям Святослава допомагали бояри.

Зовнішня політика. Зміцнивши свої позиції на зовнішніх кордонах Русі, Святослав вирушив на супротивників.

У війні 965-968 pp. він розгромив Хозарський каганат. Це звичайно мало велике значення для зміцнення авторитету Святослава як полководця, але не як політика та правителя держави. Адже Хозарія на той час не становила небезпеки для слов'ян.

Згодом Святослав підкорив ясів і касогів, захопив хозарську фортецю Саркел (пониззя Дону), яка дістала назву Біла Вежа. Кордони Русі розширювалися й на південь і включало керчинський і таманський півострів (Тмутаракань).

Візантійський імператор Никифор Фока вирішив використати військову могутність Київської Русі й талант полководця руського князя в давній боротьбі з Болгарією. Маючи 60 тис. воїнів, Святослав завдав удару Болгарії, розбив ворожу рать під Доростолом і заволодів містом Переяславець на Дунаї. Такі успіхи налякали візантійців, вони підмовили печенігів напасти на Київ, захищати який у той час було нікому. І хоч князь повернувся й прогнав ворога, кияни дорікали йому: «Ти, княже, шукаєш чужої землі й про неї дбаєш, а свою покинув напризволяще». На що Святослав відповів: «Не любо мені в Києві. Хочу жити в Переяславці на Дунаї — там середина землі моєї».

Восени 969 року Святослав знову з'явився на Дунаї — його резиденцію Переяславець відбили болгари. Швидко повернувши втрачені позиції, київський полководець повів війська на Візантію, яка неодноразово просила князя залишити Болгарію. Після тривалих військових дій, знесилені сторони 971 року змушені були укласти мирний договір. Греки за цим договором зобов'язалися забезпечити руське військо всілякими харчами, а Святослав — відмовитися від своїх претензій на візантійські володіння.

Та бажання позбутися небезпечного суперника підштовхнуло грецького імператора Іоанна Цимісхія на підступний учинок: він найняв печенігів для вбивства руського полководця. Нічого не підозрюючи, князь на чолі виснаженого війська вже повертався додому, як на нього напали печеніги на чолі з ханом Курею. Київський князь загинув у бою 972 року. Печенізький хан відрубав йому голову й зробив з неї чашу, вихваляючись перед усіма своїм трофеєм.