- •1. Джерела до вивчення давньої та середньовічної історії України.
- •2. Історіографія курсу давньої та середньовічної історії України.
- •3. Епоха палеоліту в Україні.
- •Науковці найпершу епоху розділяють на три етапи:
- •4. Епоха мезоліту та неоліту на території України.
- •5. Епоха міді і бронзи. Трипільська культура.
- •Ранній етап
- •Середній етап
- •Пізній етап
- •Господарство у бронзову добу
- •Суспільство
- •6. Кіммерійці і таври на території України.
- •«Одіссея»
- •Ассирійські джерела
- •7. Поява і розселення скіфів на території України, їх господарство та суспільний устрій.
- •8. Античні міста-держави Північного Причорномор’я. Боспорське царство.
- •9. Етногенез слов’ян.
- •Археологія
- •Антропологія та лінгвістика
- •Історія
- •10. Венеди, склавини і анти.
- •11. Союзи племен та переростання їх у племінні княжіння. Правління Діра і Аскольда. Славія, Куявія, Арсанія.
- •12. Матеріальна і духовна культура східних слов‘ян. Господарство. Ремісництво. Торгівля. Проблеми виникнення міст.
- •13. Теорії походження Русі в історичній літературі: норманська, хозарська, київська.
- •14. Виникнення Давньоруської держави. Князь Олег, його внутрішня та зовнішня політика.
- •15. Внутрішня і зовнішня політика Ігоря, Ольги і Святослава.
- •16. Реформи Володимира Великого.
- •17. Внутрішня і зовнішня політика Ярослава Мудрого.
- •18. Тріумвірат Ярославичів. Наростання князівських міжусобиць. Любецький з’їзд князів.
- •19. Відновлення централізованої монархії Володимиром Мономахом. Мстислав Володимирович.
- •20. Суспільно-політичні відносини на Русі. Сучасна українська історіографія про характер і форми Давньоруської держави.
- •21. Етнічний розвиток Русі. Теорія єдиної давньоруської народності і боротьба істориків навколо неї.
- •22. Міста Київської Русі. Розвиток ремесла. Внутрішня і зовнішня торгівля. Основні галузі господарства: землеобство, скотарство, промисли.
- •23. Розпад Київської держави і виникнення самостійних князівств. Політичні і економічні причини цього явища. Київське, Чернігово-Сіверське та Переяславське удільні князівства.
4. Епоха мезоліту та неоліту на території України.
Мезоліт (грец. μέσος - середній і λίθος - камінь), Середня кам'яна доба – епоха кам’яної доби (12,000-7,000 до РХ), що була перехідною між палеолітом і неолітом. Також, деколи вживається назва епіпалеоліт. У мезоліті на території сучасної України виділялися чотири природно-ландшафтні зони: лісова - Карпати, Волинь, Полісся; регіони Правобережного та Лівобережного лісостепу; степова зона, регіони гірського Криму. Люди стали дедалі більше опановувати й по-господарськи розробляти вододіли, долини малих водотечій. Вони, як і раніше, займалися полюванням, рибальством, збиранням плодів та ягід. Мисливство було провідною галуззю господарства. У зв'язку з тим, що в цей період зникли мамонти та деякі інші звірі, змінився характер полювання: від колективного полювання на стадну дичину переходили до індивідуального чи групового промислу невеликих звірів. Величезним досягненням став винахід лука і стріл - зброї далекої дії, за допомогою якої люди забезпечували себе постійними запасами їжі. Через труднощі відтворення природного середовища посилювалася міграція людей, укріплювалися племінні структури. Характерно, що етнічні риси починали насамперед формуватися в населення гірського Криму та в степу, де швидко відбувався перехід до нових форм господарювання. Дещо пізніше вони почали фіксуватися в українському Поліссі. У період мезоліту люди оволоділи технікою виготовлення з кремнію вузьких тонких і гострих пластинок, потрібних для виготовлення так званих вкладишевих знарядь, зокрема вістер списів, ножів, гарпунів (їхня основа вирізалася з кістки чи дерева, а в пази вставлялися пластинки). З'явилися знаряддя для обробки дерева. У цю епоху розпочалося приручення диких тварин. Люди приручили собаку (вперше це вдалося туземцям Австралії та Нової Зеландії), а дещо пізніше - свиню й бика. На території України налічується майже 1 000 відомих нині пам'яток мезоліту (Мурзак-Коба та Фатьма-Коба - у Криму, Гребениківська стоянка - на Одещині, Журавська- на Чернігівщині та ін.). Цікавою пам'яткою епохи мезоліту є печера поблизу села Баламутівка на Букови-ні, стіни якої розмальовані зображеннями людей і звірів, мисливців, танцюючих чаклунів. |
Неоліт (новокам'яна доба; «неос» — новий, «літос» — камінь) — епоха зародження і поширення відтворювального господарства (землеробство, скотарство), археологічним критерієм якої є найдавніший глиняний посуд[1]. Знаряддя праці епохи неоліту являють собою завершальну стадію розвитку кам'яних знарядь, у тому числі виготовлених за допомогою техніки пиляння, свердління й шліфування. Відтворювальне господарство зародилося близько 10 000 років тому на Близькому Сході.
Неолітизація України відбулася з Балкан через Подунав'я. Сталося це у VII–V тис. до н. е. внаслідок чотирьох потужних хвиль мігрантів — протонеолітичної гребениківської, людності неолітичних культур Криш (буго-дністровська культура з кінця VII тис. до н. е.), лінійно-стрічкової кераміки, що прийшла в обхід Карпат, та Кукутені[1].
На півдні України неолітична доба закінчилася в V тис. до н. е. з поширенням виробів із міді в трипільській та маріупольській спільнотах, на півночі неолітичні племена (культура ямково-гребінцевої кераміки) мешкали ще в ІІІ тис. до н. е.