17. Внутрішня і зовнішня політика Ярослава Мудрого.

Ярослав Мудрий, син Володимира Святославича й варязької княжни Рогніди, проводив активну зовнішню й внутрішню політику, докладав чималих зусиль для зміцнення єдності своєї держави та для її централізації. Часи князювання Ярослава Мудрого вважають періодом найбільшого піднесе Київської держави; із цим князем пов'язують розквіт культури, писемності й наукових знань.

Зовнішня політика. У налагодженні зовнішніх зв'язків з різними країнами Ярослав віддавав перевагу дипломатичним методам. Щоправда, у 1030-1031 pp. київський князь здійснив низку походів для зміцнення кордонів своєї держави: у Польщі відвоював червенські міста в Забужжі, потім пішов на північ і приєднав до Русі фінські племена чудь, завоював місто Юріїв (тепер Тарту).

1036 року Ярослав завдав нищівного удару печенігам, які з'явилися біля Києва.

1043 року відбувся останній, але невдалий похід київської флотилії на Візантію, очолюваний сином Ярослава Володимиром. Після цього походу Ярослав Мудрий, заручившись підтримкою західних союзників, виступив на чолі антивізантійської коаліції, і змусив імператора Костянтина Мономаха піти на мирні переговори. У результаті був укладений дуже важливий для Русі договір, який передбачав службу руських дружин у Константинополі та їхню участь у візантійських війнах з Італією та з печенігами. Щоб остаточно закріпити мир, візантійський імператор видав свою доньку Анастасію (Марію) за князя Всеволода, сина Ярослава Мудрого (від цього шлюбу народився видатний державний діяч і полководець Володимир Мономах). Конфлікт з Візантією був останнім воєнним зіткненням Київської Русі з сусідами за часів Ярослава Мудрого.

Династичні шлюби. Зростанню політичної та економічної могутності Київської Русі сприяло укладання шлюбів з монархічними династіями Європи. Сам Ярослав був одружений з Інгігердою — дочкою шведського короля; його донька Єлизавета одружилася з Гаральдом Суворим, норвезьким королевичем; Анна — з французьким королем Генріхом І; Анастасія — з угорським королем Андрієм. Династичні шлюби Ярославових синів зміцнили союзи Руської держави з німецькими князівствами.

Місто Ярослава. За Ярослава Мудрого почалося велике будівництво в Києві. Частину міста обнесли високими валами (Ярославові вали) з трьома брамами (Лядські, Львівські та Золоті ворота). Головний в'їзд у місто, як і в Константинополі, з яким змагався Київ, мав назву «Золоті ворота».

За тогочасним звичаєм на честь князя в місті зведено монастирі св. Георгія та Ірини (Георгій та Ірина — хрещені імена Ярослава та Інгігерди). Головним храмом Давньоруської держави за часів Ярослава Мудрого був Софійський собор, присвячений Мудрості Господній, який на сьогодні є найвизначнішою пам'яткою візантійського мистецтва в Україні.

Так поступово виникло «місто Ярослава», яке за площею в кілька разів перевищувало «місто Володимира».

Бібліотека Ярослава Мудрого. За часів Ярослава Мудрого на Русі з'явилася перекладна література. Побачили світ руські переклади античних творів Есхіла, Софокла, Сократа, Платона, Демокріта, Демосфена, Піфагора та ін. Справжньою подією стали оригінальний переклад Біблії та вихід у світ збірника «Бджола», до якого увійшли уривки оповідань античних авторів.

Поширення освіти.

Ярослав Мудрий багато уваги приділяв освіті. Перші школи, які в Київській Русі з'явилися з прийняттям християнства, за Ярослава Мудрого не мали спеціальних приміщень, а створювалися при церквах і монастирях.

Дітей навчали письма, читання, церковного співу та етики. Спочатку школу відвідували лише діти «кращих людей» — бояр і знатних городян, але з часом навчалися й діти «чорних» людей. З'явилися також школи для дівчат, першу з яких заснувала Янка, онука Ярослава Мудрого, при Андріївському монастирі.

Про поширення освіти в Київській Русі свідчать новгородські берестяні грамоти та київські графіті. Тільки в Софійському соборі знайдено близько 300 написів і малюнків, що розповідають про події минулого.

Перший збірник законів «Руська правда».

На добу Ярослава Мудрого припадає створення рукописного зведення законів Київської Русі — «Руської правди». За часів Ярославичів цей збірник, змінений та доповнений, отримав назву «Правда Ярославичів».

Початковий текст «Руської правди» не зберігся. Відомо три редакції цього документа: «Коротка правда», яка врегульовувала відносини між людьми за часів Ярослава Мудрого та його синів; «Розширена правда», яку пов'язують з діяльністю князя Володимира Мономаха та його сина Мстислава; та «Скорочена правда», яку відносять до другої половини XII ст.

«Руська правда» за допомогою викладених у ній норм виконувала в руському суспільстві такі функції:

• урегульовувала тогочасні відносини;

• зміцнювала князівську владу;

• розв'язувала питання власності;

• установлювала відповідальність за злочин.

В останні роки правління Ярослав Мудрий спробував вирішити болючу проблему престолонаслідування, щоб запобігти князівським міжусобицям після його смерті. Для цього було запроваджено принцип сеньйорату, коли розподіл земель і політичної влади у державі здійснювався на основі старшинства у великокнязівському роді. Найстаршому синові Ізяславу він заповів Київ, Новгород, Псков і Турів, другому за віком — Святославові — Чернігів, Муром і Тмутаракань, третьому — Всеволодові. — Переяслав і Ростов, В’ячеславові — Смоленськ, наймолодшому, Ігорю, — Володимир-Волинський. У разі смерті великого князя його місце посідав найстарший за віком брат (у випадку його відсутності — найстарший син), і всі князі пересувалися на один щабель вверх у князівській ієрархії. Таким чином кожному з князів гарантувалося формальне право на київський престол. Правда, пізніше виявилося, що заповіт Ярослава Мудрого недосконалий. Закладена у ньому система ротації влади фактично суперечила принципу спадкоємності від батька до сина. Ця обставина призвела до всезростаючих міжусобних чвар і суперечок, насамперед між племінниками і дядьками.