57. Державно-політичний устрій Королівства схс.

До КСХС увійшли території Словенії, Хорватії, Сербії, Чорногорії, Боснії і Герцеговини, Македонії та Воєводина. Проблему державного устрою мала вирішити Установча скупщина. За підсумками виборів, що відбулися у листопаді 1920 р., найбільше місць у парламенті здобув блок сербських Радикальної й Демократичної партій, які обстоювали політичну гегемонію сербів та ідею унітарної держави (відповідно 91 і 92 з 419-ти). Комуністи одержали 58 місць, ХРСП - 50. сербська Спілка Хліборобів - 39, СНП - 27, ЮМО - 24. Установча скупщина почала роботу в грудні 1920 р., коли становище країни було тяжким. Лідери ХРСП прагнули проголосити незалежну Хорватську селянську республіку; КПЮ готувалась до "соціалістичної революції44. Наприкінці грудня уряд очолив 'Твердий44 сербський політик Н.Пашич. 29 грудня 1920 р. уряд оголосив декрет - т.зв. "Обзнану" (оголошення), в якому йшлося про заборону комуністичної діяльності і конфіскацію майна КПЮ. Переслідування комуністів спричинили розкол у партії - частина поміркованих діячів (Ж.Топалович, ДЛаичевич) вийшли з КПЮ і утворили Соціалістичну Партію Югославії (СПЮ), яка віддала перевагу легальній парламентській діяльності. 28 червня 1921 р. у день Святого Вида Установча скупщина з перевагою лише у 27 голосів ухвалила Конституцію Королівства СА'С котра одержала назву "ВидовданськоГ. За нею сербо-хорвато-словенська держава проголошувалася монархією на чолі з сербською династією Карагеоргійовичів. Королю надавались широкі права: він обіймав посаду головнокомандувача збройних сил, призначав прем'єр-міністра, скріплював підписом міжнародні договори, запроваджував надзвичайний стан, зупиняв дію конституції. Законодавча влада належала однопалатному парламенту - Народній скупщині, яка обиралась на чотири роки шляхом загального, таємного, прямого голосування чоловіків, що досягли 21 року. Закони, схвалені парламентом, підлягали затвердженню королем, а скупщина повинна була скликатися та розпускатися на підставі королівського указу. Жінки та військовослужбовці не мали виборчих прав. Країна була поділена на 33 жупанії, які очолювалися великими жупанами (губернаторами), призначуваними королем. Видовданська конституція закріпила унітарний устрій Королівства та панівне становище в ньому Сербії. Хоча вона проголошувала загальні права і політичні свободи громадян, права несербських народів і національних меншин ігнорувалися. У серпні 1921 р. Народна скупщина ухвалила Закон про захист громадської безпеки і порядку в державі, який запровадив суворе покарання за дестабілізацію існуючого ладу.

58. Внутрішньополітичний розвиток Королівства схс у 1918-1929 рр.

Коалiцiйний уряд С. Протича (грудень 1918-­ серпень 1919) змушений 6ув розв'язувати складнi проблеми eкономiчноrо життя, створення державноrо апарату та здобуття мiжнародноrо визнання.

Усерединi серпня 1919 р. новий коалiцiйний уряд очолив Л.Давидович, який проголосив продовження демократичних реформ. Проти унiтаристських великосербських планiв висту­пили xopвaтcькi та словенськi полiтичнi партії, обстоюючи iдеї федералiзму й розв'язання на цiй основi нацiональноrо питання. Найактивнiшою серед них залишалася Хорватська республiканська селянська партiя (ХРСП), яка порушила питання про право xopвaтів на самовизначення та вимагала проголошення в межах Королiвства СХС «миролюбної селянської республiки». 3 вимогами розширення автономії Xopватії та Сло­венії виступали також Хорватське об'єднання, Словенська нa­родна партiя (СНП) та iншi угруповання. Наприкiнцi грудня 1920 р. уряд очолив лiдер радикалiв Н. Пашич. Він оприлюд­нив «Обзнану» (оголошення), згiдно з якою компартія ставилася поза законом. ЇЇ майно пiдлягало конфiскацiї. Переслiдування комуністів спричинило розкол партiї i помiркованi члени створили Соцiалiстичну партiю (СПЮ), яка вiддавала перева­гy легальним формам дiяльностi.

Полiтицi правлячих кiл Королiвства СХС протистояли piзні полiтичнi сили ­ вiд прибiчникiв «пролетарської соцiалiстичної революцiї» до прихильникiв федералiзму. Так, КПЮ, опинившись у пiдпiллi та намагаючись збереrти свою присутнiсть на полiтичнiй apeнi країни, створила в 1923 р. легальну Незалежну робiтничу партiю. Провiдною опозицiйною полiтичною силою, яка послiдовно виступала проти централiзму, унiтаризму та cepбськoгo гeгeмонізму, залишалася ХРСП. Наприкiнцi 1921 р. пiд її егiдою був створений «Хорватський 6лок», до якоrо увiйшли полiтичнi сили, що вимаrали федеральноrо устрою Королiвства.

За пiдсумками парламентських виборiв 1923 р. ХРСП вийшла на друге мiсце за кiлькiстю депутатiв, але утворити єдине опозицiйне об'єднання їй не вдалося. Це змусило лiдера ХРСП С. Родича пiти на компромiс iз лiдером СРП, ­Н. Пашичем, завдяки чому представники опозицiї хорвати увiйшли до коалiцiйноrо уряду, а ХРСП визнала Вiдовданську конституцiю. Усе це призвело Haвіть до змiни назви ХРСП на Хорватську селянську партiю (ХСП), а С.Радич iз в'язня одразу перетворився на Miністрa. Проте досягнутий з СРП компромiс не витримав випробу­вання часом, С. Радич у 1927 р. вийшов з уряду Н. Пашича, а ХСП знову перейшла в опозицiю. У цьому ж роцi ХСП уклала угоду з Незалежною демократичною партiєю (на чолi з С. Прибичевичем), у результатi цього була створена опозицiй­на «Селянсько­ демократична коалiцiя» (СДК). Мiж депутатами урядової бiльшостi та прихильниками федералiзму у скупщинi розгорнулося жорстке протиборство, яке посилювало в кpaїні хронiчну полiтичну кризу. Так, пiд час парламентських дебатiв 20 червня 1928 р. сербський терорист застрелив у залi засідань двох хорватських депутатів і смертельно поранив лiдера ХСП С. Радича. В цих умовах керiвництво СДК на знак протесту відкликало своїх депутатів із скупщини та зажадало здiйснити децентралiзацiю країiни. Терористичний акт сколихнув усю країну й викликав Macoвi стихiйнi акцiї протесту.

59.ДЕРЖАВНИЙ ПЕРЕВОРОТ 1929р. Причини перевороту: 1. Внутрішньополітична нестабільність: • часта зміна урядів; • парламентська криза внаслідок виходу з Народної Скуп­щини селянсько-демократичної коаліції; • релігійні суперечності; • антисербські виступи у Хорватії та Словенії; • діяльність великосербських терористичних груп; • гострі протиріччя різних частин королівства. " 2. Різна зовнішньополітична орієнтація окремих регіонів Юго­славії: • Хорватія орієнтувалася на Німеччину; • Словенія — на Австрію; • Сербія — на Росію; • Боснія — на мусульманські країни.

Хорватські опозиційні партії вирішили бойкотувати 1 грудня святкування 10-ї річниці від дня заснування Королівства СХС. Вони організували демонстрації протесту під гаслами незалежності і боротьби проти белградського режиму. Під час молитви в загребському соборі були вивішені траурні хорватські прапори та інша національна символіка. Результатом цього стали зіткнення з поліцією та масові арешти. В умовах гострої державної кризи Александр Карагеоргієвич обрав найрадикальніший шлях її вирішення; відправивши 30 грудня уряд Корошца у відставку. А 6 січня 1929 р. монарх удався до ще більш кардинальних заходів: було скасовано конституцію і розпущено парламент , котрий звинуватили у безуспішності політики всіх попередніх років; були заборонені діючі політичні партії з декларованою метою усунення посередників між королем і народом. Командувач королівською гвардією генерал Перо Живкович очолив уряд. В країні встановилася військово-монархічна диктатура. Всю повноту влади перебрав на себе король Александр. Для придушення опозиції було створено Державний суд захисту держави. Жовтень 1929 р. Королівство сербів, хорватів і словенців стало називатися Югославією. Було змінено кордони адміністратив­них одиниць. Старі етнічні кордони було ліквідовано. Всю країну було поділено на 9 провінцій (“банів”) і один столичний округ. Поділ було здійснено так, щоб у кожній адміністративній одиниці (бані) більшість становили серби. На чолі банів — бани, які призначалися королем і підпорядковувалися тільки йому.1931 р. Була прийнята нова конституція. Югославія була прого­лошена конституційною монархією. Законодавча влада здій­снювалася королем і двопалатним парламентом. До виборів допускалися лише ті партії, які виступали за єдність держави.