6. Геополітичні зміни після краху комунізму в Східній Європі наприкінці 1980-х рр.

Перебудова в Радянському Союзі на основі "нового політичного мислення", зміни у проведенні його зовнішньополітичного курсу активізували опозиційні сили в інших соціалістичних країнах. Вони вимагали перегляду державної політики і кадрових змін. Із середини 80-х рр. в більщості країн Центрально-Східної Європи спостерігається перехід до відкритої критики комуністичного ладу і державного керівництва, зростання числа громадських організацій і демократичних рухів. Кризові явища охопили правлячі комуністичні партії. Масовий вихід громадян із правлячих партій у 1988 - 1989 рр. став типовим явищем. Намагання керівників комуністичних партій і урядів "навести порядок" жорсткими методами лише загострювали ситуацію. Щоби розрядити політичну ситуацію в Польщі та Угорщині, комуністичні уряди перейшли до діалогу з опозицією. У Варшаві в лютому 1989 р. уряд організував "круглий стіл" за участю керівників "Солідарності" і представників Католицької Церкви для переговорів із метою пошуку шляхів виходу з економічної і політичної кризи. Прийняте компромісне рішення передбачало проведення вільних виборів до сейму, в результаті яких у законодавчому органі виникла сильна опозиція до виконавчої влади, з якої незабаром комуністи були витіснені. У грудні 1990 р. лідер "Солідарності" Лєх Валенса отримав перемогу на президентських виборах і замінив комуніста Войцеха Ярузельського. В Угорщині, де і раніше уряд проявляв відносну толерантність до проявів опозиції, в господарстві якої ще з 70-х рр. практикувалися елементи ринкової економіки, зміна комуністів опозиціонерами у політичній владі відбулася без гострих проявів протистояння, шляхом вільних виборів. У жовтні 1989 р. правлячу Угорську соціалістичну робітничу партію було перейменовано на Соціалістичну угорську партію, а саму Угорську Народну Республіку - на Республіку Угорщина. Такі зміни свідчили про остаточну відмову від командної економіки та приналежності до "соціалістичного табору". У Чехословаччині радикальні зміни супроводжувалися масовими студентськими демонстраціями, під тиском яких комуністи змушені були вийти з уряду. На червневих виборах 1990 р. президентом республіки було обрано лідера опозиції Вацлава Гавела. Зміни в політичному керівництві Болгарії відбувалися повільніше: тут комуністи зуміли швидше пристосуватися до назріваючих змін і ще тривалий час утримували значну кількість голосів виборців. Наприкінці 1989 р. з болгарської конституції було вилучено статтю про керівну роль комуністичної партії, яку було перейменовано в Соціалістичну. Лише в жовтні 1991 р. опозиційний "Союз демократичних сил" здобув більшість на виборах і розпочав реформи. Перетворення біполярного світу на однополярний. Слов’янські країни вийшли з-під контролю Москви→розвиватися за власним сценарієм→сплеск націоналізму, від соціалізму до капіталізму через економічне реформування та кризи 1990-х років. У деяких країнах (Польща, Болгарія) це призвело до нетривалого відродження популярності лівих. Чехія завдяки політичній стабільності та успішній економічній трансформації змогла невдовзі домагатися зближення з ЄС. Крах комуністичної системи поклав край існуванню СФРЮ. Світова спільнота виявилася неготовою попередити криваві події, які розгорнулися на її території. Згодом Захід активно втрутився у міжетнічні протистояння на Балканах.

6. Польща у ПСВ. З перших днів війни пол.. землі перетворилися на театр бойових дій, які точилися в Царстві Польському, Галич, на Мазурах. Близько 2 млн поляків воювали у впрогуючих арміях. Всього на фронтах війни загинуло близько 450 тис. поляків, а матеріальні втрати сягали 73 млрд золотих франків. Для Пол. ПСВ дала сподівання на об’єднання під однією владою. 09.08.1914 – відозва урядів Нм та А-У до населення Королівства Польського (Королівство/царство Польське – пл. землі в складі Росії) із обіцянками свободи і незалежності. Російська імперія також оголошує відозву із пропозицією об’єднання пл. земель під владою Романових. У пл. сус-ві сформувались 2 табори: проавстронімецький блок; проросійський блок. ППС - «революційнеі фракція» та інші польські партії, які у війні робили ставку на А-У, сподівалися, що після перемоги блоку Центральних держав Царство Польське буде приєднане до Галичини в межах новоствореної триалістичної Габсбурзькш монархії. Серпень 1914 у Кракові створ. Головний національний комітет – координаційний орган легальних партій Австрії. Очолили Пілсудський, Вітос. Ідея Пілсудського – загальне повстання – визволення Пол. руками поляків. 03.08.1914 – у Кракові оголошена прокламація. Військові сили – Союз активної боротьби , “Стрілець”(5-10 тис) – поділені на кадрові роти (по 150 чол.) – кадрове ядро повстання. 06.08.1914 – перша кадрова рота перейшла рос.-австрійський кордон. Але нас-ня не підтримало, очікуване загальне повстання провалилось. Зайняли м. Кельце, діяли самостійно. Австрійське командування висунуло Пілсудському ультиматум – включити загони пл. бойовиків до австр. армії та присягнути Францу Йосипу. Пілсудський погодився – сформовано 2 пл легіони: зх (Краків), сх.(Львів). Зх сформували, сх. не був сформований (08.09.1914 рос. війська вступили до Львова). У 1916 у пол. легіоні – бл. 20 тис.(3 бригади). Улітку 1916 легіон був зібраний на р. Стир (Волинь); під час Брусиловського прориву зазнали втрат, відправлені у Бобруйськ для відпочинку та переформування. 1914 Пілсудський приступив до формування Пл. організації військової (ПОВ) – мережа підпільних військових організацій Росії. ПОВ розпущена у 1919р. ПОВ встановила відносини із нм командуванням. «Ендеки» пов'язували надії з перемогою у війні Антанти, оскільки в такому разі до Росії відійдуть усі польські землі, яким вона надасть автономію. На поч. війни у Варшаві Дмовський заснував Пл. нац Комітет (ПНК). Основне завдання – розгром нм війсь та об’єднання Пл. під владою Романових. 1914 – створено Пулавський легіон. 1917 – Пол. стрілецька дивізія (Київ та округи). Участь у військових діях в Білорусії. У Фр. – Легіон Боюнчиков, як частина фр іноземного легіону (кілька сот, припинив існування). У жовтні рос. війська були в кількох км від Кракова, але далі м. Бохня просунутись не змогли. За Росією залишалась центральна частина Пл. королівства і Галичини. Проте після Горлицького прориву, рос. війська відступили; восени 1915 всі пл. землі опинились під австро-нм владою. На захопленій території було створено нм генерал-губернаторство з центром у Варшаві та австрійське з центром у Любліні. Свавілля окупаційної влади спричинило загострення внутрішньополітичного становища в суспільстві, населення поділилося на два табори: «пасивісти», ядро яких становили «ендеки», відмовлялися від будь-якого співробітництва з окупантами та «активісти», що гуртувалися навколо прихильників Пілсудського, були прибічниками співробітництва з німецькою та австрійською владами. 05.11. 1916 – Нм та А-У оприлюднили маніфест Вільгельма ІІ і Франца Йосипа І про створення незалежної Пл. дер-ви на захоплених пл. землях Рос. імперії; мова про об’єднання всіх пл. земель не йшла. Сх. кордон новоствореної дер-ви мав вирішитись у ході війни. Говорилось про необхідність створення Пл. Вермахту. Створювалась Тимчасова Державна Рада (ТДР) – перехідний орган влади. Польща – королівство, спадкова конституційна монархія. ТДР скл. з 25 призначених “активістів”: 15 призначених нм окупаційною владою, 10 – австрійською. Факт створення Пл. королівства не скасував зон окупації та окупаційної влади. Пілсудський очолив спец. військову комісію з питань формування пл. вермахту. 15.11.1916 – маніфест рос. царя Миколи ІІ: оголосив маніфест від 5.11 недійсним; зміна позиції Росії у пл. питанні. В грудні 1916 цар пообіцяв полякам широку автономію, Антанта підтримала ці положення. У березні 1917 року укладена рос-фр угода, яка містила пункти щодо пл. питання. Після лютневої революції в Росії, під час Двовладдя визнали за Пл. право на відновлення незалежної дер-ви “на всіх землях заселених здебільшого пл. народом”. Але лише УЗ мали дати згоду на утворення Пл. з 3-х частин (рос, нм, австрійської). У Росії розпочався процес розгортання пл. нац. полків. Червень 1918 – утворено Головний Пл. військовий комітет. Очолив Владіслав Рачкевич. Перша польська стрілецька дивізія влітку 1917 р. була розгорнута в три корпуси (36 тис.чол.). Уряд Франції в червні 1917 р. також дозволив формування на своїй території польської добровольчої армії (Блакитна армія генерала Галлера - 20 тис). У серпні 1917 р. в Москві було створено Польську раду міжпартійного об'єднання, яка ініціювала заснування в Лозанні Польського національного комітету (ПНК), який невдовзі переїхав до Парижа. Вересень 1917 – уряд Фр визнає ПНК в якості ТУ майбутньої Пл. дер-ви. Потім ВБ, Італія; у грудні – США. У самому Пл. королівстві назрів політичний конфлікт: ТДР і окупаційна влада. Ініціатор конфлікту Пілсудський. Розумів, що Пл. вермахт буде використовуватись Нм. Конфлікт виник в середині пл. вермахту: намагання німців скласти присягу Нм. Пілсудський заявив, що це втручання у внутрішні справи Пл. королівства, і запропонував укласти військово-політичний союз, крім того вже була присяга Франсу Йосипу. Від складання присяги відмовилось 6 з 9 тис. Нм влада арештувала Пілсудського і відправила до Магдебурзької фортеці. ТДР ліквідували 30.08.1917. У вересні 1917 на території Королівства Пл. була створена Регентська Рада (РР) – 3 члени, колективний монарх: Любомирський, Каковський, Островський. Регентська рада призначала прем’єр міністра, міністрів та ін. посадовців. Була створена Державна Рада – законодавча гілка – 12 членів за посадами, 43 призначені регентами, 55 обрані місцевим самоврядуванням (110). Більше змін не відбувалось. Після жовтневого перевороту (1917) більшовицький уряд продовжив у «польському питанні» лінію Петроградської ради, визнаючи право народів на самовизначення. Проте ні Радянська Росія, ні держави Четвірного союзу на завершальному етапі війни вже не могли здійснювати вирішального впливу в «польському питанні». 5 січня 1918 Ллойд Джордж заявив, що незалежна Пл. – необхідна умова стабілізації у Сх. Європі. 8 січня 1918 – “14 пунктів”: 9 пункт про необхідність утворення Пл. дер-ви. 2 червня 1918 – спільна декларація голів Фр, ВБ, Італії – те саме. У 1918 у Королівстві Пл. вибухнула чергова криза: 22 червня 1918 – сесія ДР, члени критикують окупаційний режим. = 31 липня ДР ліквідована. Єдиним вищим органом в Пл. лишилась РР – системна криза, кабмін Стечковського пішов у відставку. Королівство Пл. наближається до агонії.