82. Уряд о. Стамболійського в Болгарії.

У вересні 1918 р. болгарська армія капітулювала. У політичному житті країни зросла роль Болгарського землеробського народного союзу (БЗНС) та Болгарської робітничої комуністичної партії (БКП-тісняків). XV з'їзд БЗНС (1919) затвердив програму радикальних реформ, для здійснення яких пропонувалася ціла низка заходів на підтримку та захист з боку держави сільгоспвиробників. На парламентських виборах 1919 р. БЗНС здобув 27% голосів, її лідер Олександр Стамболійський сформував коаліційний уряд. разом з представниками Народної та Прогресивно-ліберальної партій. Коаліційний уряд А. Стамболійського прагнув запровадити прогресивний податок на доходи, заохочувати розвиток кооперації, ввести трудову повинність, здійснити адміністративну реформу. Для зміцнення своїх позицій БЗНС запропонувала внести до виборчого закону ряд поправок, які перетворювали право участі у виборах на обов'язок. Згідно із законом «Про подолання житлової кризи» (1920) передбачалося створити спеціальні комісії, яким надавалось право виселяти «антисоціальні» елементи та регулювати розмір орендної плати в житловій сфері.

На адресу уряду Болгарії наді­йшли ноти протесту Міжсоюзницької контрольної комісії (країн Антанти), які вимагали припинити деякі реформи, пролунала навіть погроза окупува­ти Болгарію. Це змусило уряд піти на деякі поступки. Водночас у діях керівництва БЗНС стало проявлятися прагнення позбутися своїх коаліційних партнерів. Цьому сприяла переконлива перемога землеробів на виборах місцевих органів влади у січні 1920 р. Підсумки виборів стали однією з причин ініціювання А. Стамболійським розпуску Народних зборів, що обґрунтовувалося необхідністю створення сильної влади для подолання наслідків «національної катастрофи». За підсумками парламентських виборів у березні 1920 р. БЗНС отримала 39 % голосів (110 місць з 240), а БКП - 20 %. Вибори до Народних зборів 4 березня 1920 р. засвідчили невелику перевагу БЗНС. Цього разу Стамболійський сформував однопартійний уряд. Відмежувавшись від коаліції з іншими партіями, Землеробський союз здійснив спробу провадити самостійну «селянську» політику. Було проведено низку реформ, які відповідали інтересам основної маси сільськогосподарських виробників. Уряд запропонував закони про трудову повинність і трудову поземельну власність, про прогресивний прибутковий податок, зменшив поземельний податок і податок на худобу. Коопераціям надавалось монопольне право на вивіз сільськогосподарських продуктів. З державних і монастирських земель, а також із земель, викуплених у великих власників, було створено земельний фонд, який розподілявся між безземельними та малоземельними селянами. Сплату вартості земельного наділу селяни могли здійснювати протягом 20 років. До 1923 р. землю отримали майже 75 тис. селянських господарств. У 1920 р. в Болгарії було запроваджено загальну трудову повинність. За цим законом кожен чоловік віком від 20 до 40 років мусив протягом 8  місяців виконувати фізичну роботу на користь держави і ще 21 день на рік працювати в своєму окрузі. Для жінок від 16 до 30 років строк служби складав 4 місяці. Ця система мала позитивні наслідки для країни. Для будівництва загальнонаціональних об`єктів (доріг, залізниць, мостів, каналів тощо) залучалась додаткова робоча сила. До того ж таким чином Болгарія обходила заборону на загальну військові повинність. Молоді чоловіки під час трудової повинності проходили і початкову військову підготовку. Наступні болгарькі уряди зберегли цю систему.Багато з реформ Стамболійського не було здійснено, але уряд одержав широку популярність. За короткий час чисельність БХНС зросла до 150 тис. чол. У зовнішньополітичній сфері уряд провадив курс на встановлення лояльних стосунків із сусідами й державами Антанти, але не зміг добитися перегляду Нейїського договору. Правлячі кола Антанти з підозрою спостерігали за розвитком реформ у Болгарії й намагалися впливати на події, що відбувалися в країні.