66. Переговори «Тіто-Шубашич». Тимчасовий коаліційний уряд Югославії.

Нове співвідношення військово-політичних сил у Югославії зумовило зміну позицій великих держав антигітлерівської коаліції. На Тегеранській конференції (грудень 1943) було розглянуто «югославське питання» та вирішено врахувати в повоєнному врегулюванні інтереси Югославії. Керівники США, Великої Британії та СРСР заявили про підтримку руху Опору в Югославії та рішень другої сесії АВНВЮ. На початку 1944 р. британський уряд установив безпосередні контакти з НКВЮ. Радянське керівництво в лютому 1944 р. де-факто визнало НКВЮ та скерувало до нього військову місію. З цього часу на теренах окупованої Югославії фактично діяли дві підпільні владні структури: ЮДО, підпорядковане королівському уряду в еміграції, та НКВЮ, контрольований КПЮ. Із урахуванням побажань Й. Тіто лондонський уряд у червні 1944 р. очолив довоєнний бан Хорватії І. Шубашич.

Між НКВЮ та емігрантським урядом на острові Вісі в Адріатичному морі 16 червня 1944 р. була підписана угода, яка передбачала співпрацю між НКВЮ і емігрантським урядом у звільненні Югославії від фашистських окупантів та їх пособників за умови, що емігрантський уряд буде складено з прогресивних демократичних елементів, що не скомпрометованих боротьбою проти народно-визвольного руху. Завданням емігрантського уряду була організація допомоги Народно-визвольної армії Югославії (НВАЮ), яку він повинен був повністю визнати і закликати до об'єднання з нею всіх військових сил народів Югославії, засудити співпрацювали з окупантами зрадників. Уряд Шубашича обіцяв здійснювати представництво Югославії за кордоном відповідно до потреб народно-визвольного руху, а в самій Югославії визнати національні та демократичні завоювання - основи демократичного федеративного устрою і тимчасового управління країни Антифашистським вічем народного визволення Югославії (АВНВЮ) і НКВЮ як його виконавчим органом. НКВЮ погоджувався не ставити питання про короля і монархію, з тим що остаточне рішення про державний устрій винесуть народи Югославії після звільнення країни. Спроби Шубашича за підтримки уряду Великої Британії переглянути угоду - домогтися згоди НКВЮ на визнання монархії і партнерство з четниками, були відкинуті НКВЮ за ініціативи СРСР. У серпні 1944 були опубліковані передбачені угодою декларація уряду Шубашича і заява Тіто.

Інша угода була підписана 1 листопада 1944 року в Белграді, доповнена двома додатковими угодами (Белград, 7 грудня 1944). Передбачала створення єдиного югославського уряду (замість НКВЮ і емігрантського уряду), збереження створеної в ході народно-визвольної боротьби структури нового демократичної федеративної держави, остаточну форму правління й устрій якої визначала Установча скупщина (проведення виборів в неї передбачалося протягом трьох місяців після звільнення всієї території країни). До рішення скупщини королю заборонялося повертатися до Югославії. Королівські прерогативи мали здійснюватися регентською радою, але законодавча влада - Антифашистський вічем народного визволення Югославії. Передбачалося введення демократичних прав і свобод, в тому числі дозвіл на діяльність політичних партій і об'єднань, виключаючи ті, які співпрацювали з окупантами. Угода не набрала чинності відразу, зважаючи на обструкції короля Петра II, що спирався на підтримку уряду США. Радянський Союз рішуче підтримував нову Югославію і вимагав реалізації угоди.

Петро II після умовлянь 2 березня 1945 призначив своїми представниками в уряді Срджана Будисавлевича, Анте Мандича і Душана Сернеца, а через три дні відбулась відставка і королівського, і комуністичного урядів Югославії. 7 березня 1945 почав свою роботу новий кабінет міністрів.

11 листопада 1945 уряд був розпущений унаслідок проведення загальнонаціональних виборів, на яких перемогу отримала Комуністична партія Югославії.