16. Види вправ із синтаксису і пунктуації

У методиці навчання мови в початкових класах вправи з реченням ділять на аналітичні, якщо переважає аналіз готових речень, і синтетичні, які передбачають самостійне складання речень. Залежно від ступеня самостійності і пізнавальної активності учнів вправи

з реченням діляться на три групи: на основі зразка, конструктивні, творчі

Вправи за зразком використовуються на різних етапах навчання. Суть їх полягає в тому, що учні спостерігають, аналізують речення, відтворюють їх інтонаційну будову і складають свої власні такої самої будови на основі наслідування зразків.

До конструктивних відносять вправи на побудову і перебудову речень. У їх виконанні учні спираються на теоретичні знання. Конструктивні вправи застосовуються в 2—4 класах після вивчення певних відомостей із синтаксису. Мета їх закріпити набуті знання на практиці.

До них належать такі:

1. Відновлення або побудова речень із розрізнених слід - діти встановлюють порядок розташування слів у реченні, пов’язують слова за допомогою закінчень, прийменників і сполучників.

1) усі слова деформованого речення подаються в потрібній формі:

2) деякі слова даються в початковій формі: ми, щиро, дорога, любимо, рідна, Вітчизну;

3) усі слова подаються в початковій формі: щиро, рідна, любити, дорога, і, ми, Вітчизна.

2. Поділ деформованого тексту, надрукованого без великих букв і крапок, на окремі речення.

3. Поступове розгортання (поширення) речень за допомогою питань.

4. Поступове згортання (скорочення) речень.

5. Об’єднання кількох речень в одне з однорідними членами.

6. Складання речень з конкретними завданнями: з головних членів і одного другорядного, залежного від присудка; з двома однорідними підметами; з двома (або кількома) однорідними присудками; з однорідними другорядними членами,які відповідають на питання яка? і т. ін.

7. Складання речень за схемою.

Творчі вправи передбачають повну самостійність виконання.

Складання речень: 1) на задану тему 2) за сюжетним малюнком; 3) за 2—3

опорними словами 4) за опорними словосполученнями або порівняльними зворотами

чи фразеологізмами 5) речень-запитань і речень-відповідей; 6) на основі власних

спостережень за змінами в природі 7) на основі переглянутого фільму чи вистави 8) складання різних варіантів речень про одне і те саме. 9) складання питальних або спонукальних речень з поданими звертаннями або самостійно дібраними.

До вправ з реченням належить і синтаксичний розбір 4 кл

■ Схема усного синтаксичного розбору речення: 1. Прочитайте аналізоване речення.

2. Визначте, яким є речення за метою висловлювання.3. Визначте, яким є речення за інтонацією.4. Визначте основу речення. 5. Назвіть підмет і присудок, встановивши між ними за допомогою питань двосторонній зв’язок. Назвіть, якими частинами мови вони виражені.

6. Назвіть другорядні члени речення, залежні від підмета, поставивши до

них питання від підмета. 7. Назвіть другорядні члени, залежні від присудка, поставивши до них питання від присудка. 8. Назвіть другорядні члени, залежні від інших другорядних членів.

■ Схема письмового аналізу речення: 1. Запишіть аналізоване речення.2. Підкресліть умовними лініями головні і другорядні члени речення.3. Випишіть з речення всі сполучення слів парами, у дужках запишіть питання від слова до слова.

17. Організація вивчення елементів лексикології (етапи вивчення лексики:пропедевтичний, спеціальний і аспектний) Основи і принципи опрацювання лексичних тем (екстралінгвістичний, лексико-граматичний, системний, функціональний і історичний)

У початковій школі склалася така етапність процесу вивчення лексики: пропедевтичний (підготовчий) етап (1—2 класи), спеціальний (3 клас) і аспектний, або етап удосконалення лексикологічних умінь (4 клас).

На пропедевтичному етапі учні практично ознайомлюються зі словом, набувають досвіду оперування лексичними одиницями, виділення їх із мовленнєвого потоку, протиставлення слова реалії, спостереження за окремими (найдоступнішими) лексичними явищами.

Спеціальний етап має на меті сформувати в учнів важливі лексикологічні поняття, виробити навчально-мовні лексикологічні вміння, передбачені чинною програмою, тренувати школярів у вживанні слів у власному мовленні.

На завершальному (аспектному) етапі повторюють знання з лексикології, закріплюють, удосконалюють практичні вміння з цього розділу. У результаті зіставлень лексичних явищ із граматичними явищами української мови лінгвістичні знання молодших школярів глибше осмислюються, набувають цілісного, системного характеру.

У методиці опрацювання лексикологічного матеріалу в початковій школі реалізуються, крім загальнодидактичних принципів, специфічні принципи, зумовлені особливостями лексичних явищ української мови. До них відомий методист М. Т. Баранов зараховує екстралінгвістичний, лексико-граматичний, системний, функціональний та історичний.

Екстралінгвістичний принцип у вивченні лексикології вимагає зіставлення слова і реалії. Цілком зрозуміло, що втілення цього принципу передбачає використання предметної або ілюстративної наочності під час організації спостережень учнів за словами з конкретним значенням.

Суть лексико-граматичного принципу полягає в зіставленні лексичних і граматичних значень слова. Дотримуватись цього принципу конче необхідно в розкритті суті багатьох лексичних явищ, коли семантичний аналіз слів супроводжується визначенням їх приналежності до певної частини мови. Наприклад, уміння групувати слова-синоніми ґрунтується на врахуванні їх граматичної характеристики.

Надзвичайно важливим у вивченні лексичних явищ є системний принцип, реалізуючи який, учитель постійно пропонує школярам зіставляти багатозначні слова й омоніми, синоніми й антоніми тощо.

Функціональний принцип передбачає розгляд лексичного значення слова з урахуванням його вживання в різних стилях мовлення. Ігнорування вчителем зазначеного принципу призводить до закріплення численних помилок і недоліків у використанні молодшими школярами лексичних одиниць у зв’язному мовленні. Наприклад, учні на уроці склали зі словом «рослина» такі речення: «У мене на клумбі розцвіла гарна рослина», «На день народження мені подарували красиву рослину». Учитель має неодмінно відреагувати на таку словесну «творчість»учнів.

Історичний принцип вивчення основ лексикології в початковому курсі рідної мови лише певною мірою втілюється на практиці. Молодшим школярам цілком доступні відомості про походження окремих слів (етимологію), про джерела і шляхи поповнення лексичного запасу української мови, історію «життя» певного слова. Саме засвоюючи таку інформацію, діти усвідомлюють факт розвитку мови, неперервного оновлення її словникового складу.