II. Вправи на добір синонімів, які можуть слугувати заміною поданому, і з’ясування відповідних відтінків значень, виявлення різниці в їхньому вживанні.

а) вправи на самостійний добір синонімів до поданого слова:

б) вправи на заміну синонімів у словосполученнях і реченнях:

в) вправи на вибір одного з поданих синонімів для точного поєднання їх з ін-

шими словами в реченні.

III. Вправи на використання синонімів у власному мовленні. Такі вправи є головною метою вивчення синонімічних слів. Вони мають на меті формування навичок самостійного добору слів із власного лексичного запасу і використання їх у власному мовленні.

а) використання синонімів під час доповнення речень чи текстів

б) самостійне складання текстів із використанням

в) редагування речень із метою усунення повторів того самого слова або вживання спільнокореневих слів:

г) стилістичне редагування текстів за допомогою використання синонімів.

Вивчення антонімів

Вивчення антонімів у початкових класах має передусім практично-мовленнєве спрямування. Учитель повинен показати дітям, що використання в мовленні антонімів робить його виразнішим, допомагає яскравіше змалювати контрастні предмети, події.

У 2—4 класах дітей вчать порівнювати протилежні за значенням слова, розуміти їх, здійснювати спостереження за роллю антонімів в усному і писемному мовленні, використовувати такі лексеми у власному мовленні.

Для того щоб навчити дітей розрізняти антоніми і правильно користуватися ними у своєму мовленні, потрібні спеціальні вправи:

— добір антонімів до поданих слів;

— виділення з речення чи тексту антонімів і групування їх парами;

— заміна в тексті виділених слів їхніми антонімічними парами;

— дописування речень словами, що мають протилежний зміст, самостійно дібраними антонімічними парами.

Методика вдосконалення дитячого мовлення на лексичному рівні

Ефективність словникової роботи значною мірою визначається вмінням дитини

встановлювати зв’язки між словом і предметом, процесом, властивістю, які воно називає.

У структурі лексичної мовленнєвої навички сучасні вчені-методисти виділяють такі компоненти:

— знаходження потрібного слова в пам’яті;

— вимова слова на основі володіння його фонетичною формою;

— побудова сполучення слів на основі смислової узгодженості й володіння граматичною нормою;

— введення словосполучення в речення, текст.

Науковці радять супроводжувати пояснення, розкриття смислового значення слова використанням наочності, мотивуючи це посиленням упливу на сприймання образу слова разом з його предметним значенням.

Учитель початкових класів має постійно пам’ятати про те, що сформувати в дітей читацьку самостійність, комунікативну компетентність не можна, не навчивши їх самостійно пояснювати слова, з’ясовувати їх значення. Основними прийомами тут мають стати використання контексту, елементарний словотвірний аналіз, звернення до тлумачного

словника.

Під час створення зв’язних висловлювань, реалізації авторського задуму надзвичайно важливо володіти вміннями формулювати думки, добирати слова, відповідно до лексичних норм сполучати їх, контролювати точність, виразність мовлення та ін. Отже, опрацьовуючи тему «Слово. Значення слова», учитель передусім домагається запобігання лексичним помилкам, виправлення їх, тренування школярів у нормативному (правильному) вживанні лексичних одиниць. Водночас слід подбати про формування точності й виразності дитячого мовлення, максимальної відповідності мовних засобів комунікативній доцільності,

мовленнєвій ситуації, мовленнєвому завданню. Забезпечити зазначені якості мовлення можна лише за умови систематичного вправляння у використанні лексичного багатства рідної мови.