33. Сучасний стан охорони праці в Україні. Аналіз основних проблем у сфері охорони праці

Сучасний стан охорони праці в Україні можна охарактеризувати як такий, що викликає серйозне занепокоєння.  Законодавство досить чітко й детально регламентує організацію системи охорони праці в Україні й визначає місце роботодавця в цій ланці. Але, незважаючи на детальну правову регламентацію, рівень охорони праці й досі залишається на підприємствах України незадові­льним, хоча сьогодні наявна тенденція до зниження рівня виробничого травматизму, професійних захворю­вань, виробничих аварій на національних підприємст­вах, в установах, організаціях.

Критичний стан охорони праці в Україні підтверджується даними державної статистичної звітності, науковими дослідженнями Інституту праці АМН України, та матеріалами членських організацій ФПУ про:

– незадовільні умови праці;

– високу захворюваність працюючого населення;

– значні показники виробничого травматизму;

– явно недостатнє фінансування заходів і засобів з охорони праці;

– неповне виконання та недостатня ефективність державної політики у

сфері охорони праці та здоров’я працівників.

Така ситуація спричинена тим, що сьогодні ані ро­ботодавці, ані держава, ані органи місцевого самовря­дування не фінансують належним чином заходи з охо­рони праці, відсутня повноцінна, об'єктивна атестація робочих місць, практично ліквідовано промислову ме­дицину, яка могла на ранніх стадіях виявити й запобігти професійним захворюванням. Окрім того, у країні до­сить низький внутрішньокорпоративний контроль за безпекою й охороною праці, низька відповідальність самих працівників.

Зростання кількості випадків виробничого травматизму в невиробничій сфері, будівництві, хімічній промисловості, на транспорті та агропромисловому комплексі значним чином зумовлене збільшенням рівня промислового виробництва в цих галузях, але без адекватного вжиття роботодавцями заходів з охорони праці та безпечного ведення робіт.

Як свідчить аналіз, основними причинами аварій та травмування працівників є незадовільна організація робочих місць і виконання робіт, порушення трудової і технологічної дисципліни, безвідповідальне ставлення керівників виробництва і безпосередніх виконавців до дотримання вимог безпеки праці.

33. Організаційно-правові форми забезпечення охорони праці

• фінансування охорони праці;

На підприємстві з кількістю працюючих 50 і більше осіб роботодавець створює службу охорони праці відповідно до типового положення, що затверджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань нагляду за охороною праці.На підприємстві з кількістю працюючих менше 50 осіб функції служби охорони праці можуть виконувати в порядку сумісництва особи, які мають відповідну підготовку. На підприємстві з кількістю працюючих менше 20 осіб для виконання функцій служби охорони праці можуть залучатися сторонні спеціалісти на договірних засадах, які мають відповідну підготовку. Служба охорони праці підпорядковується безпосередньо роботодавцю. Керівники та спеціалісти служби охорони праці за своєю посадок» і заробітною платою прирівнюються до керівників і спеціалістів основних виробничо-технічних служб. Ліквідація служби охорони праці допускається тільки у разі ліквідації підприємства чи припинення використання найманої праці фізичною особою.

• медичні огляди працівників;

Роботодавець має право в установленому законом порядку притягнути працівника, який ухиляється від проходження обов'язкового медичного огляду, до дисциплінарної відповідальності, а також зобов'язаний відсторонити його від роботи без збереження заробітної плати.

Роботодавець зобов'язаний забезпечити за свій рахунок позачерговий медичний огляд працівників: за заявою працівника, якщо він вважає, що погіршення стану його здоров'я пов'язане з умовами праці; за своєю ініціативою, якщо стан здоров'я працівника недозволяє йому виконувати свої трудові обов'язки. За час проходження медичного огляду за працівниками зберігаються місце роботи (посада) і середній заробіток.

• інструктаж та навчання працівників правилам техніки безпеки і виробничої санітарії;

Працівники, під час прийняття на роботу та періодично, повинні проходити на підприємстві інструктажі з питань охорони праці, надання першої медичної допомоги потерпілим від нещасних випадків, а також з правил поведінки та дій при виникненні аварійних ситуацій, пожеж і стихійних лих. За характером і часом проведення інструктажі з питань охорони праці поділяються на вступний, первинний, повторний, позаплановий та цільовий. Порядок проведення інструктажів визначається Типовим положенням про порядок проведення навчання і перевірки знань з питань охорони праці та положеннями, прийнятими на підприємствах, в установах, організаціях і відображаючих специфіку виробництва та категорії працівників з якими проводиться інструктаж.

• забезпечення працівників засобами індивідуального захисту;

Забезпечення працюючих засобами індивідуального і колективного захисту, мийними та знешкоджувальними засобами. На роботах із шкідливими і небезпечними умовами праці, а також роботах, пов'язаних із забрудненням або несприятливими метеорологічними умовами, працівникам видаються безоплатно за встановленими нормами спеціальний одяг, спеціальне взуття та інші засоби індивідуального захисту, а також мийні та знешкоджувальні засоби. На роботах, зв'язаних з забрудненням, видається безплатно за встановленими нормами мило. На роботах, де можливий вплив на шкіру шкідливо діючих речовин, видаються безплатно за встановленими нормами змиваючі та знешкоджуючі засоби. Працівники, які залучаються до разових робіт, пов'язаних з ліквідацією наслідків аварій, стихійного лиха тощо, що не передбачені трудовим договором, повинні бути забезпечені зазначеними засобами. Роботодавець зобов'язаний забезпечити за свій рахунок придбання, комплектування, видачу та утримання засобів індивідуального захисту відповідно до нормативно-правових актів з охорони праці та колективного договору. На роботах з шкідливими умовами праці працівникам видаються безплатно за встановленими нормами молоко або інші рівноцінні харчові продукти (вітаміни, натуральні соки, фрукти тощо). Крім того, роботодавець забов'язаний безплатно постачати працівників гарячих цехів і виробничих ділянок газованою солоною водою. 

33. Служба з охорони праці, її організація та компетенція

    Залежно від характеру, об’ємів робіт і кількості працюючих на підприємствах створюється служба охорони праці, а на невеликих підприємствах (до 50 осіб) її функції виконує інженер з охорони праці. Згідно з чинним законодавством ліквідація служби охорони праці допускається лише при ліквідації підприємства.

Організація безпечного виконання виробничої діяльності здійснюється на підприємстві спеціально створеними службами охорони праці, кількісний склад яких визначається ст.15 Закону «Про охорону праці» та Типовим положенням (№73 від 3.08.1993р.). Служба охорони праці підпорядковується безпосередньо керівнику підприємства, маючи відповідні обов’язки та права.

До обов’язків служби охорони праці належить:

• Організація управління охороною праці відповідно до прийнятої на підприємстві схеми, оформлення наказом відповідальних осіб на окремих виробничих дільницях;

• Складання планів роботи з охорони праці та контроль за їх виконанням;

• Проведення паспортизації умов праці і санітарно-технічного стану виробничих підрозділів;

• Проведення навчання працюючих, розслідування причин виробничого травматизму, їх аналіз та облік, а також розробка заходів з метою їх недопущення.

Спеціалісти служби охорони праці у разі виявлених порушень мають право:

• Видавати керівникам структурних підрозділів обов’язкові для виконання приписи щодо усунення наявних недоліків, вимагати від них необхідні пояснення з питань охорони праці;

• Надсилати роботодавцю подання про відсторонення від роботи осіб, що порушують нормативно-правові акти з охорони праці або не пройшли медогляд, навчання чи не мають допуску до відповідної роботи;

• Призупиняти роботу машин, механізмів або інших засобів, які створюють загрозу життю чи здоров’ю працюючих.

До функцій служби охорони праці входить розробка й здійснення заходів, які забезпечують безпеку праці, вдосконалення засобів захисту працюючих, а також контроль за дотриманням законодавчих та нормативно-правових актів.

Спеціалісти служби охорони праці мають повноваження:

• Видавати керівникам структурних підрозділів підприємства обов'язкові для виконання приписи (НПАОП 0.00-4.21-04Типове положення про службу охорони праці.) щодо усунення наявних недоліків, одержувати від них необхідні відомості, документацію і пояснення з питань охорони праці. Припис спеціаліста з охорони праці може скасувати лише роботодавець. Припис складається в 2 примірниках, один з яких видається керівникові робіт, об'єкта, цеху, другий залишається та реєструється у службі охорони праці і зберігається протягом 5 років. Якщо керівник структурного підрозділу підприємства відмовляється від підпису в одержанні припису, спеціаліст з охорони праці надсилає відповідне подання на ім'я особи, якій адміністративно підпорядкований цей структурний підрозділ, або роботодавцю;

• зупиняти роботу виробництв, дільниць, машин, механізмів, устатковання у разі порушень, які створюють загрозу життю або здоров'ю працівників;

• вимагати відсторонення від роботи осіб, які не пройшли передбачених законодавством медичного огляду, навчання, інструктажу, перевірки знань і не мають допуску до відповідних робіт або не виконують вимоги нормативно-правових актів з охорони праці;

• надсилати роботодавцю подання про притягнення до відповідальності посадових осіб та працівників, які порушують вимоги щодо охорони праці;

• за поліпшення стану безпеки праці вносити пропозиції про заохочення працівників за активну працю;

• залучати, за погодженням з роботодавцем і керівниками підрозділів підприємства, спеціалістів підприємства для проведення перевірок стану охорони праці.

42

Атестація робочих місць за умовами праці проводиться на підприємствах і організаціях незалежно від форм власності й господарювання, де технологічний процес, використовуване обладнання, сировина та матеріали є потенційними джерелами шкідливих і небезпечних виробничих факторів, що можуть несприятливо впливати на стан здоров'я працюючих, а також на їхніх нащадків як тепер, так і в майбутньому.

Основна мета атестації полягає у регулюванні відносин між

власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі

реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільгове

пенсійне забезпечення, пільги та компенсації за роботу у

несприятливих умовах.

Атестація проводиться атестаційною комісією, склад і

повноваження якої визначається наказом по підприємству,

організації в строки, передбачені колективним договором, але не

рідше одного разу на 5 років.

Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації

покладається на керівника підприємства, організації.

Позачергово атестація проводиться у разі докорінної зміни

умов і характеру праці з ініціативи власника або уповноваженого

ним органу, профспілкового комітету, трудового колективу або його

виборного органу, органів Державної експертизи умов праці з участю

установ санітарно-епідеміологічної служби МОЗ.

До проведення атестації можуть залучатися проектні та

науково-дослідні організації, технічні інспекції праці профспілок,

інспекції Держгідротехнагляду.

Атестація робочих місць передбачає:

установлення факторів і причин виникнення несприятливих умов

праці;

санітарно-гігієнічне дослідження факторів виробничого

середовища, важкості й напруженості трудового процесу на робочому

місці;

комплексну оцінку факторів виробничого середовища і характеру

праці на відповідальність їхніх характеристик стандартам безпеки

праці, будівельним та санітарним нормам і правилам;

установлення ступеня шкідливості й небезпечності праці та її

характеру за гігієнічною класифікацією;

обгрунтування віднесення робочого місця до категорії із

шкідливими (особливо шкідливими), важкими (особливо важкими)

умовами праці;

визначення (підтвердження) права працівників на пільгове

пенсійне забезпечення за роботу у несприятливих умовах;

складання переліку робочих місць, виробництв, професій та

посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників;

аналіз реалізації технічних і організаційних заходів,

спрямованих на оптимізацію рівня гігієни, характеру і безпеки

праці.

Санітарно-гігієнічні дослідження факторів виробничого

середовища і трудового процесу проводяться санітарними

лабораторіями підприємств і організацій, атестованих органами

Держстандарту і МОЗ за списками, що узгоджуються з органами

Державної експертизи умов праці, а також на договірній основі

лабораторіями територіальних санітарно-епідеміологічних станцій.

Відомості про результати атестації робочих місць

заносяться до карти умов праці, форма якої затверджується Мінпраці разом із МОЗ

16:29:43

43.

Метою будь-якого медичного огляду працівника є визначення стану його здоров’я, зокрема, можливості виконання ним певних трудових обов’язків, своєчасного виявлення гострих чи хронічних професійних захворювань, встановлення у разі необхідності медичних протипоказань щодо здійснення окремих видів робіт, а також попередження виникненню та розповсюдженню інфекційних хвороб. Звісно, далеко не всі працівники повинні проходити медичні обстеження — у чинному законодавстві України чітко визначено категорії працівників, наведено перелік професій, видів діяльності, виробництв і організацій, співробітники яких підлягають обов’язковим медичним оглядам. І роботодавець зобов’язаний не лише проконтролювати проходження ними цієї процедури, а й, у переважній більшості випадків, організувати за свій рахунок проведення медичних оглядів як для вже працюючих на підприємстві співробітників, так і для тих, які лише приймаються на роботу. Отож, наразі з’ясуємо, хто ж з працівників обов’язково має проходити попередні й періодичні медогляди та як, власне, організувати їх проведення і правильно оформити необхідну документацію.

Медичний огляд обов’язковий для наступних категорій працівників:

— зайнятих на важких роботах;

— на роботах зі шкідливими чи небезпечними умовами праці;

— на роботах, де є потреба у професійному доборі;

— осіб віком до 21 року (незалежно від професії та виду діяльності).

Розрізняють наступні види медичних оглядів:

— попередній (під час прийняття на роботу);

— періодичні (протягом трудової діяльності працівника, не рідше 1 разу на 2 роки);

— позачергові (за ініціативою працівника або роботодавця).

Метою періодичні медичних оглядів є:

— своєчасне виявлення ранніх ознак гострих і хронічних професійних захворювань (отруєнь), загальних та виробничо зумовлених захворювань у працівників;

— забезпечення динамічного спостереження за станом здоров’я працівників в умовах дії шкідливих та небезпечних виробничих факторів і трудового процесу;

— вирішення питання щодо можливості працівника продовжувати роботу в умовах дії конкретних шкідливих та небезпечних виробничих факторів і трудового процесу;

— розробки індивідуальних та групових лікувально-профілактичних та реабілітаційних заходів працівникам, що віднесені за результатами медичного огляду до групи ризику;

— проведення відповідних оздоровчих заходів.

Періодичність проведення медичних оглядів, фах лікарів, які беруть участь у їх проведенні, перелік необхідних лабораторних, функціональних та інших досліджень, медичні протипоказання допуску до виконання робіт, пов’язані із впливом виробничих факторів, визначені в Переліку шкідливих та небезпечних факторів виробничого середовища і трудового процесу, при роботі з якими обов’язкові попередній (періодичні) медичний огляд працівників, наведеному в додатку 4 до Порядку № 246, та Переліку робіт, для виконання яких є обов’язковим попередній (періодичні) медичний огляд працівників, наведеному в додатку 5 до Порядку № 246.

Періодичність проведення медичних оглядів у закладах охорони здоров’я може змінюватися закладом державної санітарно-епідемічної служби, виходячи з конкретної санітарно-гігієнічної та епідемічної ситуації, але не рідше одного разу на два роки.

44.

За характером і часом проведення інструктажі з питань охорони праці поділяються на вступний, первинний, повторний, позаплановий та цільовий.

Вступний інструктаж з питань охорони праці проводиться з усіма працівниками, щойно прийнятими на роботу (постійну або тимчасову незалежно від освіти, стажу роботи за цією професією або посади), їх ознайомлюють із загальними умовами праці. Вступний інструктаж проводиться спеціалістом служби охорони праці, а в разі відсутності на підприємстві такої служби - іншим фахівцем, на якого за наказом (розпорядженням) по підприємству покладено ці обов'язки і який в установленому Типовим положенням порядку пройшов навчання і перевірку знань з питань охорони праці.

Запис про проведення вступного інструктажу робиться у спеціальному журналі.

Первинний інструктаж проводиться на робочому місці до початку роботи. Працівника ознайомлюють з верстатом, машиною, інструментом тощо. Первинний інструктаж проводиться індивідуально або з групою осіб спільного фаху за спеціальними програмами, які розробляються керівниками цеху, дільниці, узгоджуються зі службою охорони праці та затверджуються керівником підприємства.

Повторний інструктаж проводиться індивідуально або з групою працівників, які виконують однотипні роботи, за програмою первинного інструктажу в повному обсязі. Повторний інструктаж проводиться в терміни, визначені нормативно-правовими актами з охорони праці, які діють у галузі, або роботодавцем (фізичною особою, яка використовує найману працю) з урахуванням конкретних умов праці, але не рідше:

- на роботах з підвищеною небезпекою - 1 раз на 3 місяці;

- для решти робіт - 1 раз на б місяців.

Позаплановий інструктаж проводиться при введенні в дію нових або переглянутих нормативних актів про охорону праці, а також при внесенні змін та доповнень до них; при зміні технологічного процесу, заміні або модернізації устаткування, приладів та інструментів, вихідної сировини, матеріалів та інших факторів, що впливають на стан охорони праці, при порушеннях працівниками вимог нормативно-правових актів з охорони праці, що призвели до травм, аварій, пожеж тощо; при перерві в роботі виконавця робіт більш ніж на 30 календарних днів - для робіт з підвищеною небезпекою, а для решти робіт - понад 60 днів.

Позаплановий інструктаж може проводитись індивідуально з окремим працівником або з групою працівників одного фаху. Обсяг і зміст позапланового інструктажу визначаються в кожному окремому випадку залежно від причин і обставин, що спричинили потребу в його проведенні.

Цільовий інструктаж проводиться з працівниками: при ліквідації аварії або стихійного лиха; при проведенні робіт, на які відповідно до законодавства оформлюються наряд-допуск, наказ або розпорядження.

Цільовий інструктаж проводиться індивідуально з окремим працівником або групою працівників, обсяг і зміст цільового інструктажу визначається залежно від виду робіт, що ними виконуються.

Первинний, повторний, цільовий, позаплановий і цільовий інструктажі проводять безпосередній керівник робіт (начальник виробництва, цеху, дільниці, майстер, інструктор виробничого навчання, викладач тощо) або фізична особа, яка використовує найману працю.

45.

Суб'єктами страхування від нещасного випадку є застраховані

громадяни, а в окремих випадках - члени їх сімей та інші особи,

страхувальники та страховик.

Застрахованою є фізична особа, на користь якої здійснюється

страхування (далі - працівник).

Страхувальниками є роботодавці, а в окремих випадках -

застраховані особи.

Страховик - Фонд соціального страхування від нещасних

випадків на виробництві та професійних захворювань України (далі -

Фонд соціального страхування від нещасних випадків).

Об'єктом страхування від нещасного випадку є життя

застрахованого, його здоров'я та працездатність.

Завданнями страхування від нещасного випадку є:

проведення профілактичних заходів, спрямованих на усунення

шкідливих і небезпечних виробничих факторів, запобігання нещасним

випадкам на виробництві, професійним захворюванням та іншим

випадкам загрози здоров'ю застрахованих, викликаним умовами праці;

відновлення здоров'я та працездатності потерпілих на

виробництві від нещасних випадків або професійних захворювань;

відшкодування шкоди, пов'язаної з втратою застрахованими

особами заробітної плати або відповідної її частини під час

виконання трудових обов'язків, надання їм соціальних послуг у

зв'язку з ушкодженням здоров'я, а також у разі їх смерті

здійснення страхових виплат непрацездатним членам їх сімей.

Основними принципами страхування від нещасного випадку є:

паритетність держави, представників застрахованих осіб та

роботодавців в управлінні страхуванням від нещасного випадку;

своєчасне та повне відшкодування шкоди страховиком;

обов'язковість страхування від нещасного випадку осіб, які

працюють на умовах трудового договору (контракту) та інших

підставах, передбачених законодавством про працю, а також

добровільність такого страхування для осіб, які забезпечують себе

роботою самостійно, та громадян - суб'єктів підприємницької

діяльності;

надання державних гарантій реалізації застрахованими

громадянами своїх прав;

обов'язковість сплати страхувальником страхових внесків;

формування та витрачання страхових коштів на солідарній

основі;

диференціювання страхового тарифу з урахуванням умов і стану

безпеки праці, виробничого травматизму та професійної

захворюваності на кожному підприємстві;

економічна заінтересованість суб'єктів страхування в

поліпшенні умов і безпеки праці;

цільове використання коштів страхування від нещасного

випадку.

Обов'язковому страхуванню від нещасного випадку підлягають:

1) особи, які працюють на умовах трудового договору

(контракту) або на інших підставах, передбачених законодавством

про працю; { Пункт 1 статті 8 із змінами, внесеними згідно із

Законом N 2464-VI ( 2464-17 ) від 08.07.2010 }

2) учні та студенти навчальних закладів, клінічні ординатори,

аспіранти, докторанти, залучені до будь-яких робіт під час, перед

або після занять; під час занять, коли вони набувають професійних

навичок; у період проходження виробничої практики (стажування),

виконання робіт на підприємствах;

3) особи, які утримуються у виправних, лікувально-трудових,

виховно-трудових закладах та залучаються до трудової діяльності на

виробництві цих установ або на інших підприємствах за спеціальними

договорами.

46.

Метою розслідування нещасних випадків на виробництві є:

з’ясування умов, обставин та причин, які призвели до виникнення небезпечної чи аварійної ситуації на виробництві;

визначення причин, що призвели до нещасного випадку;

встановлення кола винуватих осіб і склад вини кожного;

розробка заходів щодо попередження аналогічних випадків.

Про кожний нещасний випадок свідок, працівник, який його виявив, або сам потерпілий повинні негайно повідомити безпосереднього керівника робіт чи іншу уповноважену особу підприємства і вжити заходів до надання необхідної допомоги.

Керівник робіт або уповноважена особа підприємства, у свою чергу, зобов’язані:

терміново організувати надання медичної допомоги потерпілому, доставку його у разі необхідності до лікувально-профілактичного закладу; повідомити про те, що сталося роботодавця, а також відповідну профспілкову організацію;

зберегти до прибуття комісії з розслідування обстановку на робочому місці та устаткування в такому стані, у якому вони були на момент події (якщо це не загрожує життю і здоров’ю інших працівників і не призведе до більш тяжких наслідків), а також вжити заходів до недопущення подібних випадків.

Роботодавець, одержавши повідомлення про нещасний випадок, крім випадків зі смертельним наслідком та групових :

повідомляє про нещасний випадок відповідний робочий орган виконавчої дирекції Фонду соціального страхування за формою, що встановлюється цим Фондом, якщо потерпілий є працівником іншого підприємства, — це підприємство, у разі нещасного випадку, що стався внаслідок пожежі, — відповідні органи державної пожежної охорони, а при виявленні гострого професійного захворювання (отруєння) — відповідні установи (заклади) державної санітарно-епідеміологічної служби;

організує його розслідування й утворює комісію з розслідування.

До складу комісії з розслідування включається: керівник (спеціаліст) служби охорони праці або посадова особа, на яку роботодавцем покладено виконання функцій спеціаліста з питань охорони праці (голова цієї комісії); керівник структурного підрозділу чи головний спеціаліст; представник профспілкової організації, членом якої є потерпілий, або уповноважений трудового колективу з питань охорони праці, якщо потерпілий не є членом профспілки; інші особи.

У разі настання нещасного випадку з можливою інвалідністю до складу комісії з розслідування включається також представник відповідного робочого органу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування. При виявленні гострого професійного захворювання (отруєння) до складу комісії з розслідування включається також спеціаліст відповідної установи (закладу) державної санітарно-епідеміологічної служби та відповідного робочого органу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування.

На підприємствах, де відсутні структурні підрозділи або головні спеціалісти, до складу комісії з розслідування включається представник роботодавця.

Комісія з розслідування нещасного випадку зобов’язана протягом трьох діб:

обстежити місце нещасного випадку, опитати свідків і осіб, причетних до нього, та одержати пояснення потерпілого, якщо це можливо;

визначити відповідність умов і безпеки праці вимогам нормативно-правових актів про охорону праці;

з’ясувати обставини і причини, що призвели до нещасного випадку;

визначити осіб, які допустили порушення нормативно-правових актів, а також розробити заходи щодо запобігання подібним нещасним випадкам;

скласти акти розслідування нещасного випадку за формами Н-5 і Н-1 або акт за формою НТ про потерпілого;

у разі виникнення гострих професійних захворювань (отруєнь), крім акта за формою Н-1 складається Карта обліку професійного захворювання (отруєння) за формою П-5.

До першого примірника акта за формою П-5 додаються акт за формою Н-1 або НТ; пояснення свідків, потерпілого; витяги з експлуатаційної документації; схеми, фотографії й інші документи, що характеризують стан робочого місця (устаткування, машин, апаратури тощо); у разі необхідності медичний висновок про наявність в організмі потерпілого алкоголю чи отруйних наркотичних речовин.

Нещасні випадки, про які складаються а

47.

До складу комісії з розслідування включається: керівник (спеціаліст) служби охорони праці або посадова особа, на яку роботодавцем покладено виконання функцій спеціаліста з питань охорони праці (голова цієї комісії); керівник структурного підрозділу чи головний спеціаліст; представник профспілкової організації, членом якої є потерпілий, або уповноважений трудового колективу з питань охорони праці, якщо потерпілий не є членом профспілки; інші особи.

У разі настання нещасного випадку з можливою інвалідністю до складу комісії з розслідування включається також представник відповідного робочого органу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування. При виявленні гострого професійного захворювання (отруєння) до складу комісії з розслідування включається також спеціаліст відповідної установи (закладу) державної санітарно-епідеміологічної служби та відповідного робочого органу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування.

На підприємствах, де відсутні структурні підрозділи або головні спеціалісти, до складу комісії з розслідування включається представник роботодавця.

Комісія з розслідування нещасного випадку зобов’язана протягом трьох діб:

обстежити місце нещасного випадку, опитати свідків і осіб, причетних до нього, та одержати пояснення потерпілого, якщо це можливо;

визначити відповідність умов і безпеки праці вимогам нормативно-правових актів про охорону праці;

з’ясувати обставини і причини, що призвели до нещасного випадку;

визначити осіб, які допустили порушення нормативно-правових актів, а також розробити заходи щодо запобігання подібним нещасним випадкам;

скласти акти розслідування нещасного випадку за формами Н-5 і Н-1 або акт за формою НТ про потерпілого;

у разі виникнення гострих професійних захворювань (отруєнь), крім акта за формою Н-1 складається Карта обліку професійного захворювання (отруєння) за формою П-5.

До першого примірника акта за формою П-5 додаються акт за формою Н-1 або НТ; пояснення свідків, потерпілого; витяги з експлуатаційної документації; схеми, фотографії й інші документи, що характеризують стан робочого місця (устаткування, машин, апаратури тощо); у разі необхідності медичний висновок про наявність в організмі потерпілого алкоголю чи отруйних наркотичних речовин.

Нещасні випадки, про які складаються акти за формою Н-1 або НТ, беруться на облік і реєструються роботодавцем у спеціальному журналі. Роботодавець повинен розглянути і затвердити акти за формою Н-1 або НТ протягом доби після закінчення розслідування, а щодо випадків, які сталися за межами підприємства, — протягом доби після одержання необхідних матеріалів.

48.

Роботодавець розслідує причини виникнення професійних захворювань, з цією метою він наказом призначає комісію, до складу якої входять:

- представник санітарно-епідеміологічної служби (голова комісії);

- представник лікувально-профілактичного закладу;

- представник первинної організації профспілки, або уповноважена найманими працівниками особа з питань охорони праці;

- представник робочого органу виконавчої дирекції Фонду за місцезнаходженням підприємства. До розслідування, якщо потрібно, можуть залучатися представники інших органів.

- Професійне захворювання розслідується протягом десяти робочих днів після надходження повідомлення за формою П-3 (додаток 5).

- Комісія складає акт розслідування за формою П-4 (додаток 6) у шести примірниках протягом трьох діб після закінчення розслідування і надсилається роботодавцем:

- потерпілому;

- лікувально-профілактичному закладу, що обслуговує це підприємство;

- робочому органу виконавчої дирекції Фонду;

- первинній організації профспілки.

Примірник акта надсилається державній санітарно-епідеміологічній службі для аналізу і контролю за виконанням заходів.

Роботодавець у п'ятиденний термін розглядає матеріали розслідування професійного захворювання та видає наказ про заходи щодо уникнення таких захворювань і притягнення до відповідальності осіб, які допустили порушення санітарних норм і правил, що стали причиною цього захворювання.

Коли заходи щодо запобігання професійним захворюванням виконані, роботодавець письмово інформує установу державної санітарно-епідеміологічної служби, протягом зазначеного в акті П-4 строку.

Реєстрація професійних захворювань здійснюється на підприємстві, у робочих органах виконавчої дирекції Фонду, у лікувально-профілактичних закладах в журналі (додаток 7).

49.

Домінуючим принципом у забезпеченні людині комфортного виробничого середовища є основоположний принцип трудового права – гуманне ставлення до працівника, яке, насамперед, передбачає повагу його гідності та турботу про нього. Сьогодні, в умовах підвищених психологічних ризиків на виробництві, спрямованість норм трудового права повинна бути направлена на людське ставлення до працівника, як до особистості, наділеної індивідуальними психологічними якостями. Охорона праці як комплексний та цілісний захист життя та здоров‘я в процесі праці вже давно розглядається в країнах Заходу. Так, вважається, що охорона праці повинна забезпечити не лише продуктивні трудову діяльність, а й тривале активне життя після зупинення трудової діяльності, по досягненню відповідного віку. На думку О. Процевського, витоки гуманізму криються у ставленні до людини – носія здатності до праці, тобто цінним для роботодавця є не функція, яку виконує працівник, а сам працівник.

Принцип гуманізму закріплено на конституційному рівні, зокрема, у згаданій ст. 21, а також ч. 4 ст. 43 Основного Закону визначає, що кожен має право на належні, безпечні та здорові умови праці. Аналогічне положення знайшло своє відображення в основному кодифікованому акті трудового законодавства КЗпП України (ст.53). У ст.3 Проекту Трудового кодексу No1108, серед основних засад правового регулювання трудових відносин вказано про створення належних, безпечних і здорових умов праці та відпочинку. Також у ст. 27 вищеназваного Проекту серед основних обов‘язків роботодавця є повага честі, гідності та інших особистих прав працівника. А в свою чергу ст. 424 Проекту передбачає відповідальність роботодавця за невиконання вищезгаданого обов‘язку.

Отже, комфортне виробниче середовище відіграє важливу роль у житті трудового колективу. В умовах сьогодення воно є невід‘ємною складовою інституту охорони праці. Комфортне виробниче середовище як субінститут трудового права слід визначати як сукупність норм організаційного, технічного, санітарного характеру, а також комплекс фізіологічних та психологічних факторів та заходів, спрямованих на охорону життя та здоров‘я людини в процесі праці, захист честі та гідності працівника в період трудової діяльності та встановлення відповідальності за їх порушення.

50.

Мобінг (від англ. mob — юрба та to mob – переслідувати, нападати гуртом) — форма психологічного тиску у вигляді цькування співробітника у колективі, зазвичай з метою його звільнення. Фахівці визначають його як колективний психологічний терор, цькування працівника його колегами, начальством або підлеглими.

Для начальства мобінг — засіб позбутися незручних працівників, не вдаючись до законних методів, або можливість підтримати дисципліну.

У сусідній Європі психологічний тиск на працівників може бути розцінений, як порушення трудового кодексу. В українських реаліях психологічний тиск керівництва це скоріше норма, ніж порушення законодавства.

Реєстрація вакансій на спеціалізованих порталах тривала та коштує грошей. Однак модератори чомусь допускають оголошення із відвертими сексуальними натяками. Майже третина українців стикалася в тій чи іншій мірі з сексуальними домаганнями на роботі. Тому подібні оголошення, нажаль, нікого не дивують.

Якщо в США за вульгарну історію, яка прозвучала на корпоративі, можна потрапити під суд, то в Україні сексуальні жарти сприймаються як щось само собою зрозуміле. За даними HeadНunter, половині жінок та десятій частині чоловіків хоча б раз під час пошуку роботи траплялися вакансії з "додатковими" послугами інтимного характеру. За 20 років незалежності в Україні був зафіксований лише один судовий процес, щодо сексуального домагання на робочому місці. Натомість у Польщі лише у 2010 році було подано 17 позовів проти сексуального домагання на роботі, з яких 10 від жінок, а 7 від чоловіків. У 2012 році Державна інспекція праці зафіксувала 11 скарг, у яких йшлося про сексуальне домагання. Загалом у період з 2007 по 2012 рік у Польщі відбулось 152 судові справи пов'язанні із сексуальним насиллям на робочому місці. Моніторингом явища сексуального насилля на ринку праці у наших сусідів займаються громадські організації: фундація Центр жіночих прав, Ліга польських жінок та фундація Фемінотека. «Стежити за так делікатною сферою, як сексуальне насилля на робочому місці, мають громадські організації, але правоохоронці мають сприяти, а не діяти так як діють останнім часом», - зазначила доцент кафедри культурології Юлія Крівенко. Польські, і українські експерти одностайні у боротьбі із цим ганебним явищем. «Якщо вже так сталось, що на роботі вас домагаються, варто записати на диктофон або на відео розмову в якій ви отримуєте не двозначні пропозиції від шефа. Якщо є свідки, то переконайте їх у необхідності свідчити або хоча б письмово зафіксувати факт домагання», - радить старший юрист Олексій Бурго.

Українське законодавство в цій сфері недосконале, а процедура розслідувань таких фактів не відпрацьована. Тому жертвам домагань доводиться або мовчки терпіти подібні приниження, або звільнятися з роботи. На думку європейських експертів, які вивчають це питання у нашій країні, існують й інші варіанти, адже в більшості країн навіть за безневинний погляд на декольте підлеглої або колеги можна одержати багатотисячну грошовою компенсацією моральної шкоди, а то й взагалі кримінальну відповідальність.

ЩО ТАКЕ СЕКСУАЛЬНЕ ДОМАГАННЯ?

Україна ратифікувала основні конвенції Міжнародної організації праці(МОП) "Про дискримінацію у сфері праці і занять" і "Про рівну винагороду". Проте міжнародні експерти не задоволені реалізацією у нас положень цих конвенцій. Разом з тим, вони відзначили, що рівність прав гарантується Конституцією України, Закону України "Про забезпечення рівних прав і можливостей жінок та чоловіків", держпрограмою по затвердженню гендерної рівності в українському суспільстві до 2010 року.

ПРО РІВНІ ПРАВА

- Закон про забезпечення рівних прав є важливим кроком для досягнення мети конвенцій МОП, - зазначає фахівець з міжнародних трудових норм в Штаб-квартирі МОП у Женеві Кетрін Ландюїт. - Цей закон надає чоловікам і жінкам рівні права і можливості у всіх сферах життя, включаючи і сферу зайнятості, шляхом надання рівних прав, усунення гендерної дискримінації, а також позитивної дії для викорінення існуючого нерівноправ'я між ними. Закон також встановлює національний механізм для просування гендерного рівноправ'я.

Однак, якщо сексуальне насилля є широко відомою темою, то мобінг залишається невідомим, але щоденним явищем робочого дня багатьох українських фірм.