0,3; 0,5; 0,7; 1,0; 1,0; 1,2; 1,5; 1,7; 2,0 Мл з інтервалом 3—4 доби. Вводять анатоксин у ділянку внутрішньої поверхні плеча на відстані 10—15 см від ліктьового суглоба.

У разі неможливості виявлення алергену здійснюють неспецифічну десенсибілізувальну терапію, яку слід починати з розвантажувальної (очис­ної) дієти.

Залежно від стану хворого та показників гемограми призначають:

• антигістамінні препарати (кетотифен, телфаст, фенкарол, тавегіл, піпольфен, димедрол; астемізол, лоратадин (кларисин, авістам); акривас- тин, терфенарин, фесфенадин, деслоратадин, цетиризин (зиртек, цетрин) тощо);

• гістаглобулін — підшкірно за схемою: при першій інфекції в ділянку плеча вводять 1 мл розчину, при наступних 4 ін’єкціях — по 2 мл. Інтервал між ін’єкціями — 3 доби. Курс лікування можна повторити через 1—2 міс. Якщо хворий приймав кортикостероїди, то гістаглобулін призначають не раніше, ніж через 1—2 міс.;

• розчин натрію тіосульфату 30 % по 10 мл — внутрішньовенно через день; на курс — 10—12 ін’єкцій;

• препарати кальцію (кальцію хлориду або глюконату по 10 мл 10 % розчину внутрішньовенно та кальцію глюконату по 0,5 г 3—4 рази на добу всередину).

Тяжкий перебіг хвороби є прямим показанням до призначення корти­костероїдів (преднізолон по 20—30 мг на добу протягом 5—7 днів або ж ~ріамцинолон чи дексаметазон у відповідних дозах).

Для пригнічення активності лізосомальних ферментів застосовують контрикал, трасилол, пантрипін тощо.

Активацію тканинного дихання забезпечують призначенням аскорбі­нової кислоти, аскорутину, рутину, галаскорбіну, вітамінів В,, В₂, Р або вітамінних комплексів (вітамакс, антиоксикапс, ундевіт) у терапевтичних дозах.

Для підтримки імунобіологічного стану організму доцільно призначати лізоцим (по 100—150 мг 2 рази на добу, 15—20 ін’єкцій). Швидко нормалі­зується тяжкий стан і зменшуються кількість і ступінь тяжкості рецидивів лри прийманні імуномодуляторів: лікопід, глутоксим, поліоксидоній, дека­дне (по 150 мг протягом 3 діб поспіль) або інших імуностимулювальних за- зобів. У разі значної загальної реакції і високої температури тіла доцільно лризначити дезінтоксикаційну терапію (реосорбілакт, ентеродез, гемодез), а при інфекційно-алергійній формі — вдатися до введення антибіотиків широкого спектра дії з обов’язковим призначенням вітамінів (аскорбінової кислоти, тіаміну, рибофлавіну, рутину) в терапевтичних дозах.

Місцеве лікування проводять із дотриманням принципів терапії вираз­ково-некротичних процесів слизової оболонки порожнини рота: застосову­ють зрошення антисептичними розчинами (етоній, ектерицид), рідинами, що підвищують імунобіологічну опірність слизової оболонки порожнини рота (лізоцим, інтерферон, штучний лізоцим); призначають препарати, що розрі­джують і розщеплюють некротичні тканини та фібринозний наліт (фермен­ти: трипсин, хімотрипсин, терилітин, проназа, ДНК-аза). На різних етапах розвитку запальних явищ використовують протизапальні препарати та засо­би, що стимулюють процеси епітелізації. Ці засоби призначають як окремо, так і в комбінаціях з антибіотиками у різних формах — розчинів, емульсій, ротових ванночок, пов’язок тощо відповідно до таких етапів лікування:

1. Антисептичне оброблення порожнини рота.

2. Знеболювання.

3. Некректомія — видалення некротичних тканин з поверхні виразки.

4. Протизапальна терапія — застосування протизапальних та антибакте­ріальних препаратів.

5. Стимуляція процесів репаративної регенерації.

6. Стимуляція епітелізації.

Особливістю місцевого лікування багатоформної ексудативної еритеми є застосування лікарських препаратів, які справляють місцевий протиалер- гійний вплив (гепон, лізоцил, уротропін, алергодил, димедрол, тималін, кор­тикостероїдні засоби тощо) у вигляді аплікацій або аерозолю та препаратів, що покращують місцеву мікроциркуляцію (венорутон, троксевазин). Після одужання — обов’язкова санація вогнищ хронічної інфекції в періодонті, пародонті, травному каналі, носоглотці тощо.