1.2.5. Водостоки і дренажі

З метою відведення із озеленених територій дощових і талих вод влаштовують систему водостоків і дренажів, ефективність роботи яких залежить передусім від правильного розрахунку поперечного профілю полотна доріг (рис. 6.4).

Для доріг, що мають водонепроникне покриття, при поздовжньому їх нахилі від 2 до 5% рекомендують покатість від осі дороги до країв із розрахунку по 5 см на 1 м ширини дороги. Для доріг із малопроникним покриттям поперечна покатість може бути прийнята 2 см на 1 м дороги. Покатий до країв дороги поперечний профіль забезпечує швидкий стік вод з полотна дороги у спеціальні лотки, прокладені вздовж дороги, які й відводять воду у ближні водойми або через прийомні кільця у підземні водостоки.

Якщо ж дороги прокладають в умовах важких ґрунтів, крім влаштування бокових лотків бажано дренувати саму основу дороги поперечними дренами, які відведуть воду в бокові дренажні магістралі або водостоки. Для цього на глибині 80 см прокладають дірчасті керамічні труби діаметром до 15 см, які вкладають у канаву, або дренажні жолоби, заповнені щебенем або шлаком. Вода проникає в труби через отвори в стінках. Віддаль між дренажними лініями залежить головним чином від характеру ґрунту дренованої території. Наприклад, для піщаних ґрунтів інтервал між дренажами становить 20 см, а для глинистих –до 8-10 см.

Глибина закладки дренажних труб і водостоків приймається головним чином така:

а) для площадок на важких ґрунтах – 0,8-0,9 м, на легких – 0,9-1,2 м;

б) для доріг та алей – 0,3-0,4 м нижче узбіччя;

в) для відкритих просторів посеред зелених масивів – 2-2,5 м;

г) на території зелених масивів – 1-1,5 м.

Під спортивними й ігровими майданчиками замість дренажних трубок створюють щебенистий дренаж.

Рекомендована норма осушення території при озелененні визначається віддаллю від рівня ґрунтових вод до поверхні ґрунту і має становити не менше 1,5 м.

Надлишкове зволоження усувають за допомогою відкритої або закритої дренажної системи. Відкрита дренажна система прокладається звичайно в крупних парках і лісопарках. Вона складається із розгалуженої мережі каналів – осушувачів (збірників) і магістральних колекторів.

Закрита система складається із мережі дрен, прокладених на глибині 0,7-1,0 м від поверхні. Вона в цьому випадку також підключена до загального колектора.

Згідно з робочими кресленнями проекту, намічають траси прокладання дрен, місця влаштування колодязів. Відтак риють траншеї встановленої глибини (не менше глибини промерзання ґрунту) і надають їм необхідного постійного ухилу (не менше 0,004). Всмоктувальні дрени вкладають вище збиральних і під кутом до них – ялинкою. Найдовговічнішими вважають керамічні або бетонні дрени – труби, шпаруваті або із спеціальними отворами.

При вкладанні труби щільно підганяють одна до одної торцями, а сполучення закривають спеціальними манжетами або шматками толю, щоб не допустити попадання в трубки землі. Після цього, ще до засипання траншеї, проводять випробовування системи. При цьому вода, влита у верхній кінець всмоктувальної дрени, має вільно витікати з нижнього кінця – устя.

Засипку траншеї проводять спочатку крупнозернистим (7-10 см), а потім дрібнішим щебенем або гравієм, а зверху насипають родючий шар землі. Устя збірників і колекторів зміцнюють камінням і бетоном.