47. Екологічний аудит та страхування

У ринкових умовах реалізація одного з основних напрямів економіко-правового механізму природокористування та охорони навколишнього природного середовища, а саме встановлення взаємозв’язку усіх видів діяльності підприємств, установ, організацій з раціональним використанням природних ресурсів та ефективністю заходів щодо охорони навколишнього природного середовища, пов’язана з проведенням екологічного аудиту та екологічного стра­хування.

Відносини, що формуються при здійсненні екологічного аудиту як елементу економіко-правового механізму, врегульовані Законом Укра­їни від 24 липня 2004 року «Про екологічний аудит»1. Даний закон визначає екологічний аудит як документально оформлений, системний, незалежний процес оцінювання об’єкта екологічного аудиту, що вклю­чає збір і оцінювання доказів для встановлення відповідності певних видів діяльності, заходів, умов, системи управління навколишнім се­редовищем та інформації з цих питань вимогам законодавства України про охорону навколишнього природного середовища та іншим крите­ріям екологічного аудиту.

Мета проведення екологічного аудиту полягає в забезпеченні до­держання законодавства про охорону навколишнього природного се­редовища в процесі виробничої та іншої господарської діяльності.

До основних завдань, які вирішуються у процесі проведення еко­логічного аудиту, належать: збір достовірної інформації про екологіч­ні аспекти виробничої діяльності об’єкта екологічного аудиту та фор­мування на її основі відповідного висновку екологічного аудиту; встановлення відповідності об’єктів екологічного аудиту вимогам законо­давства про охорону навколишнього природного середовища та іншим критеріям екологічного аудиту; оцінка впливу діяльності об’єкта еко­логічного аудиту на стан навколишнього природного середовища; оцінка ефективності, повноти і обґрунтованості заходів, що вживають­ся для охорони навколишнього природного середовища та об’єктів екологічного аудиту.

Закріплений Законом перелік об’ єктів екологічного аудиту включає:

1) підприємства, установи та організації, їх філії та представництва чи об’єднання, окремі виробництва, інші господарські об’єкти;

2) систе­ми управління навколишнім природним середовищем;

3) інші об’єкти, передбачені законом.

Проведення екологічного аудиту здійснюється на договірній осно­ві юридичною чи фізичною особою (аудитором), яка уповноважена на це суб’єктом господарювання та має право на здійснення відповідної діяльності. Функції виконавця екологічного аудиту (аудитора) заборо­нено виконувати органам виконавчої влади, органам місцевого само­врядування, особам, яким закон забороняє займатися підприємницькою діяльністю, а також деяким іншим особам.

Закон розрізняє добровільний та обов’ язковий екологічний аудит. Добровільний аудит здійснюється щодо будь-яких об’єктів на замов­лення зацікавленої особи за згодою власника об’єкта екологічного аудиту. Обов’язковий аудит може бути проведений лише щодо еколо­гічно небезпечних об’ єктів у випадках, передбачених законодавством. До таких випадків, зокрема, належать: банкрутство; приватизація; передача в концесію об’єктів державної та комунальної власності; передача або придбання об’ єктів в державну чи комунальну власність; створення на основі об’ єктів державної та комунальної власності спільних підприємств; екологічне страхування об’ єктів; завершення дії угоди про розподіл продукції відповідно до закону та ін. (ст. 12 За­кону України «Про екологічний аудит»).

Екологічний аудит може поділятися на внутрішній і зовнішній. Внутрішній екологічний аудит проводиться на замовлення господарю­ючого суб’єкта (підприємства, установи чи організації) для забезпе­чення його власних потреб. Замовниками зовнішнього аудиту є сто­ронні заінтересовані суб’єкти, наприклад, органи державної виконавчої влади та ін.

Екологічний аудит як елемент економіко-правового механізму ха­рактеризується такими рисами, які його суттєво відрізняють від еко­логічної експертизи (за своїм змістом, метою проведення, правовими наслідками і т. п.).

За результатами проведення екологічного аудиту виконавцем скла­дається звіт, який має відповідати вимогам, встановленим законом. Він повинен, зокрема, містити: загальні відомості про об’ єкт, замовника та виконавців екологічного аудиту; підстави проведення, мету; завдан­ня, програму та обсяг виконаних робіт; перелік основних законодавчих актів та інших нормативних документів, для перевірки на відповідність яким проводиться екологічний аудит; характеристику стану об’єкта екологічного аудиту; висновки екологічного аудиту; відомості щодо організації та осіб, яким надається звіт, та ін. Звіт екологічного ауди­ту — власність його замовника, який на підставі звіту може приймати відповідні рішення.

Самостійним елементом економіко-правового механізму природо­користування та охорони навколишнього природного середовища є екологічне страхування, яке слід розглядати як економічну гарантію фінансового забезпечення охорони довкілля. Можливість його здій­снення передбачена ст. 49 Закону України «Про охорону навколишньо­го природного середовища» у двох формах: добровільного страхуван­ня та обов’язкового державного страхування. Метою екологічного страхування є повний або частковий захист майнових інтересів грома­дян та юридичних осіб у разі погіршення екологічної ситуації внаслі­док техногенних аварій чи катастроф, що стало результатом заподі­яння шкоди довкіллю.

Порядок екологічного страхування має визначатися законодав­ством України. Але закон про екологічне страхування поки що не прийнятий.