Вогнепальні поранення

Види снарядів: кулі, осколки мін та бомб, кульки, стрілоподібні елементи, вторинні снаряди (зуби, осколки кісток та ін.).

Вогнепальна рана має три зони:

І. Зона ранового каналу – являє собою дефект тканин, який може містити згортки крові, некротизовані тканини, сторонні тіла. Напрямок ранового каналу залежить від положення голови пораненого та щільності тканин.

ІІ. Зона первинного ранового некрозу – стінка ранового каналу, тканини цієї ділянки нежиттєздатні та підлягають видаленню під час ПХО.

ІІІ. Зона молекулярного струсу – має зворотні чи незворотні (невротизація) зміни тканин. Зміни в цій ділянці відбуваються повільно та поступово, часто виникають осередки вторинного некрозу. Визначення цієї зони майже невирішене завдання.

Дія ударної хвилі (за Г.М.Іващенком)

1. Гіперемія шкіри, висипи, точкові крововиливи.

2. Поява пухирів на шкірі за рахунок відшарування епідермісу.

3. Екскоріації, порушення цілісності епітелію, зрив рогового шару.

4. Розриви шкіри та підлеглих тканин: клітковини, м’язів, розвиток підшкірної емфіземи.

5. Руйнування лицевого скелету.

Особливості вогнепальних ран обличчя:

1. Близькість головного мозку і часті його ушкодження різного характеру і ступеня в поєднанні з ушкодженнями ЩЛД.

2. Зосередження на обличчі практично усіх (крім тактильного) видів та органів чуття (зір, слух, нюх, смак) та часте їх поєднане ушкодження.

3. Безпосередня близькість до тканин і органів ЩЛД великих судинних та нервових стовбурів, ушкодження яких може призвести до тяжких ускладнень (кровотеча, параліч, контрактури, втрата чутливості та ін.)

4. Початкові відділи дихальної (гортань, трахея) і травної (глотка, верхня третина стравоходу) систем, ушкодження яких так само викликають ускладнення різного ступеня.

5. Велика кількість судинних сіток масивна кровотеча.

6. Наявність мімічних м’язів  зяяння рани.

7. Наявність зубів  вторинні снаряди, сприяння виникненню ускладнень запального характеру, позитивне  опора для фіксуючих та іммобілізуючи нижню щелепу конструкцій.

8. Наявність добре вираженої клітковини, широка венозна сітка, анастомози її із судинами очних ямок та синусами мозку  розвиток менінгітів, енцефалітів, тромбозу синусів та ін.

9. Поранення бокових відділів обличчя  параліч мімічної мускулатури, стійки слинні нориці.

10. Етико-соціальна функція обличчя.

11. Тканини обличчя мають високу регенераторну здатність, стійкість до «місцевої» інфекції, загоєння з утворенням рубців, що містять невелику кількість грубоволокнистих елементів  багата іннервація, значне кровопостачання, висока напруженість клітинного імунітету.

12. Спеціальне харчування, особливий догляд.

13. Необхідність особливої конструкції протигазу.

14. Ушкодження органів слуху, зору, порожнини рота  утруднення в спілкуванні х оточуючими та орієнтації у просторі.

При складанні плану лікування слід враховувати:

1. Вид, характер та кількість снарядів.

2. Локалізація, напрямок, характер ранового каналу.

3. Вид поранення: сліпе, наскрізне, дотичне та ін.

4. Обсяг і вид ушкодження окремих тканин і органів ЩЛД.

5. Співвідношення рани з прилеглими органами і тканинами лицевої і мозкової частин голови.

6. Наявність чи відсутність комбінованих чи поєднаних ушкоджень.

7. Функціональний стан життєзабезпечувальних систем.

8. Психоемоційний стан хворого.

Особливості ПХО вогнепальної рани:

• Обробляючи рани при ротової ділянки ,відновлення форми губ і колового м’язу рота, першим швом відновити неперервність червоної кайми, петлеподібним швом з’єднати коловий м’яз рота ,шви на шкіру та слизову оболонку;

• При значних дефектах кута рота та прилеглих тканин щоки, обшити її краї по периферії, з’єднуючи шкіру та слизову оболонку;

• При наскрізних ушкодженнях, що проникають у порожнину рота, розривах щоки починають з ушивання слизової оболонки з боку порожнини рота (пам’ятати про слинну протоку);

- При ушкодженні паренхіми залози, пошарово ушивають залозисту тканину, капсулу залози, клітковину та шкіру, гострокінцевим скальпелем протикають слизову щоки,виводять гумовий випускник чи трубчастий дренаж для профілактики слинних нориць.

- При пораненні периферичних гілок трійчастого нерва  обробка рани в умовах спеціалізованого центру.

Дотичні поранення належать до легких, для них характерно ушкодження лише м’яких тканин, зяяння рани. Діагностика не викликає труднощів.

Сліпі поранення мають лише вхідний отвір, у рановому каналі є стороннє тіло, що становить небезпеку ушкодження великих судин, нервів, головного мозку, гортані  основа виникнення гнійних ускладнень у віддалені терміни. Діагностика проводиться на основі скарг, даних анамнезу, об’єктивного дослідження, рентгенологічного дослідження (як правило у 2-х проекціях, при не рентгенконтрастних сторонніх тілах  контрастування ранового каналу або із зондом в каналі.

Наскрізні поранення мають вхідний та вихідний отвір, який більший за вхідний. За напрямком ранового каналу поранення можуть бути поперечні, сагітальні та вертикальні.

Комбінованими називають ураження, що викликаються де-кількома (двома або більше) різними за своїм походженням пошкоджуючими факторами. Комбіновані ураження можуть виникати в результаті прямої дії одного або де-кількох видів бойової зброї на організм, вторинних пошкоджуючих факторів (наприклад, вогнищ пожеж) та розвитку надзвичайних ситуацій, що пов’язані з екстремальним впливом факторів зовнішнього середовища.

Патологічний процес, що виникає при комбінованому уражені, представляє собою не просту суму двох або кількох уражень, а складну реакцію організму, яка характеризується низкою якісних особливостей, серед яких найбільш відчутно виступає взаємний вплив компонентів комбінованого ураження.

Важлива умова правильної організації надання медичної допомоги масовому контингенту уражених – використання єдиної термінології. Термін “комбіноване ураження” можна застосовувати тільки до таких, при яких кожен з пошкоджуючих факторів призводить до виходу зі строю, порушує працездатність. При різній в часу дії декількох факторів комбінованими пошкодженнями вважають ті, в яких час між їх дією не перебільшує тривалості перебігу першого ураження, в іншому випадку це будуть незалежні одне від одного послідовні пошкодження. Розглядаючи етіопатогенез комбінованих ушкоджень, слід виділяти ведучі та супутні фактори. Ведучим фактором комбінованого пошкодження є той, ступінь впливу якого на розвиток порушень функцій органів та систем організму найбільша. супутні фактори вносять додаткові розлади до функції органів і систем, змінюючи прогноз травми. Супутніх факторів може бути де-кілька.

Зараз немає єдиної загальноприйнятої класифікації комбінованих уражень. Умовно їх можна розподілити на дві групи: з перевагою хірургічної або терапевтичної патології в залежності від ведучого пошкоджуючого фактору. Передбачити всі можливі комбінації пошкоджуючих факторів вельми складно, і сумнівно, щоб подібна класифікація мала би серйозне практичне значення. Звичайно розглядають двофакторні моделі комбінованих уражень хірургічного профілю: механо-термічні, механо-радіаційні, механо-хімічні, механо-фізичні, механо-надзвичайнофакторні, механо-інфекційні.

Загальні риси комбінованих пошкоджень:

• синдром взаємного обтяження;

• ускладнення надання медичної допомоги;

• незадовільні функціональні наслідки лікування.