Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Конспект лекцій_Соціальний потенціал організацій_для заочників.docx
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
306 Кб
Скачать
☆

План заняття:

  1. Організаційний конфлікт як різновид соціального конфлікту. Функції організаційного конфлікту.

  2. Джерела та прояви конфліктності в організаціях.

  3. Соціальні технології запобігання конфліктних взаємодій в організації.

  4. Розв’язання конфліктів та переговорний процес.

Провідна тема для обговорення: «Організацяйний конфлікт як руйнівний фактор соціальних структур і взаємин чи фактор розвитку?»

Перелік основних понять:

Конфлікт; причини конфлікту; функції конфлікту; типи конфліктів; стратегії/типи поведінки в конфлікті; компроміс; суперництво; співпраця; ухиляння; пристосування; управління конфліктом; переговори, фасилітвція, медіація.

Теми рефератів:

  • Організаційний конфлікт та шляхи його регулювання.

  • Джерела конфліктів в організаціях

  • Типи конфліктів в організаціях.

  • Функції конфліктів в організаціях.

  • Структурні підходи до конфліктного менеджменту.

  • Технології та методи вирішення організаційних конфліктів.

  • Роль керівника в управлінні конфліктами.

Тема 10. Управління та самоорганізація – основа функціонування організації. Прийняття рішень в організації. Основні тези лекції:

  • Сучасні організації неможливі без особливого виду діяльності - управлінської, спрямованої на перетворення різних сторін життя організації. Ця діяльність вкрай різноманітна і суперечлива. Однак всі дослідники організацій сходяться в тому, що основу процесу управління складає досягнення цілей організації найбільш оптимальними способами. Практика діяльності людей у рамках організації показала, що найбільш оптимальним способом реалізації досягнення цілей є створення в рамках організації спеціального органу, який реалізує управлінський вплив і безпосередньо не включений в процес виробництва продукту, а перебуває ніби над ним. Наприклад, керівництво відділу або лабораторії повинне контролювати діяльність виконавців, не виконуючи їх функції.

  • У найзагальнішому вигляді процес управління подається як сукупність дій особливого органу організації, орієнтованих на зміну існуючого стану організації або її частини в напрямку досягнення цілей і балансу організації із зовнішнім середовищем. Завданням управління є утримання в допустимих межах контрольованих параметрів, тобто дій окремих підрозділів організації та організації як цілого в напрямку досягнення поставлених цілей. Вплив на контрольований параметр здійснюється за допомогою зміни ситуації або за допомогою стимулів. Для вирішення цього завдання керівники повинні орієнтуватися не тільки на контрольовані параметри керованого об'єкта, але і на взаємини цього підрозділу або організації в цілому із зовнішнім середовищем.

  • Функції управління в організації. Під функціями управління будемо розуміти внесок органу управління в загальну діяльність системи, якою є організація. Будь-який процес управління незалежно від особливостей організації (чисельності працівників, виду діяльності, форми власності, технології тощо) включає в себе виконання загальних функцій. Практика діяльності з управління організацією показує, що функції керівників можуть бути вкрай різноманітні. Наприклад, керівник повинен проводити переговори з керівниками інших організацій, керівниками інших підрозділів, збирати і обробляти інформацію, бути арбітром між підлеглими, "вибивати" ресурси для успішної роботи організації або розробляти нормативну базу для підлеглих і т.п. Ці функції він може виконувати сам або делегувати їх підлеглим. Однак стрижнем діяльності керівника є загальні функції управління. Вперше питання про них поставив А. Файоль, відповідно до теорії якого управлінський орган повинен виконувати функції планування; організації (забезпечення необхідного рівня формалізації, залучення в організацію ресурсів і формування умов, необхідних для її нормальної роботи); керівництва (адміністрування); координації і контролю. А. Файоль доводив, що адміністративні функції існують на будь-якому рівні організації і їх виконують навіть самі робочі, але чим вище рівень управлінської ієрархії, тим вище адміністративна відповідальність.

  • Крім загальноприйнятих, обов'язкових і традиційних функцій керівники в організації можуть виконувати такі функції: залучення та розподіл ресурсів між членами організації або її підрозділами; сприйняття, фільтрування, розповсюдження і використання інформації для досягнення організаційних цілей; планування та проведення інновацій; пошук, оцінка та використання коштів для стимулювання працівників.

  • Поняття бюрократичного управління. Під бюрократією зазвичай розуміється соціальна група, члени якої професійно займаються управлінням, їхні посади і пости в організації утворюють ієрархію, що характеризується формальними правами і обов'язками, які визначають їх діяльність і відповідальність. Сам термін "бюрократія" означає "панування канцелярії" і утворено з двох слів: французького бюро - бюро, канцелярія, і грецького кратос - сила, влада, панування. У науковий обіг термін увійшов завдяки видатному німецькому соціологу М. Веберу. Він поклав в основу вивчення бюрократії її ідеальний образ, розглядаючи бюрократію як найбільш ефективний інструмент управління соціальними структурами та окремими структурними одиницями. На думку Вебера, жорстко формалізований характер бюрократичних відносин, чіткість у розподілі рольових функцій, особиста зацікавленість бюрократів в досягненні цілей організації призводять до прийняття своєчасних і кваліфікованих рішень, заснованих на ретельно відібраної та перевіреної інформації. При бюрократичному управлінні офіційні посади, чиновники і керуючі стають ключовими фігурами в управлінні організаціями. Бюрократія, маючи доступ до всіх важелів управління, є всесильною, підкоряючись тільки «інтересам справи". При цьому вона забезпечує чіткість і однозначність потоків інформації в організації. Бюрократ повинен бути професіоналом високого класу, мати спеціальну освіту, бути компетентним у питаннях управління організацією.

  • М.Вебер виділив наступні основні властивості ідеальної бюрократії: 1) безособовий характер; 2) принцип ієрархії; 3) чіткий поділ праці в галузі управління; 4) правила відбору працівників; 5) кар'єрний принцип; 6) зосередження на одному занятті; 7) заробітна плата, розмір якої залежить від займаної посади.

  • Зрозуміло, що ідеальний тип бюрократії не може існувати в реальності. Негативні якості, притаманні бюрократії, частково аналізуються в моделі бюрократії відомого американського соціолога Р. Мертона, який вважає, що в результаті неухильного дотримання формальних правил, працівники управління втрачають здатність приймати самостійні рішення. Це обумовлює відмову представників бюрократії від творчого, самостійного мислення і навіть від компетентності.

  • Види бюрократії в сучасних організаціях. З часу вивчення бюрократії М.Вебером вона зазнала суттєвих змін, розвиваючись разом зі структурами організацій. На сьогодні розрізняють три види бюрократії: апаратна (класична) бюрократія, яка повністю відповідає моделі Вебера; професійна бюрократія; адхократія.

  • Класична (апаратна) бюрократія становить основу управління в міністерствах, відомствах і більшості установ державного або муніципального управління, а також може бути основою організацій зі стабільною структурою, нединамічним зовнішнім середовищем (наприклад, страхові компанії).

  • Професійна бюрократія припускає наявність в керівників глибоких теоретичних і практичних знань у вузьких сферах діяльності, обмежених рольовими вимогами. Основні характеристики діяльності таких бюрократів - висока ступінь спеціалізації і висока компетентність. У результаті професійна бюрократія (у порівнянні з апаратною) у меншій мірі формалізована, у керуючих з'являється свобода у прийнятті управлінських рішень в рамках своєї ролі.

  • Адхократія як форма бюрократичного управління виникла відносно недавно. Це мінлива адаптивна структура, організована навколо проблем, які вирішуються групами фахівців, що володіють різними професійними знаннями та підбираються відповідно до ситуації. По-перше, у керуючих такого роду відсутняій жорсткий поділ праці, чітка ієрархія. По-друге, наголошується мінімальна формалізація діяльності. По-третє, основні управлінці - це професіонали в надзвичайно вузьких сферах; при цьому організація, яка використовує цю форму управління, характеризується, як правило, низьким ступенем вертикальної диференціації. Адхократія припускає швидке реагування на будь-які зміни у всіх компонентах організації та зовнішньому середовищі

  • Серед усіх аспектів управління організацією найважливішим вважається управління ефективністю діяльності людей. Без людей не може бути ні розумної діяльності, ні організації. Управління всіма ресурсами (матеріальними, фінансовими, інформаційними та ін.) можливо тільки через діяльність працівників - членів організації. Саме тому найважливішою складовою діяльності керівника є вміння і здатність впливати на поведінку підлеглих.

  • Ухвалення рішення є найбільш відповідальною частиною діяльності керівника в управлінському процесі. Прийняття рішень – фундаментальний процес в організаціях, від якості якого залежить їх функціонування. Менеджери приймають рішення на основі інформації, яку вони отримують через організаційні структури та поведінку окремих осіб та груп в її рамках. Якість рішень, що приймаються менеджерами, визначає їх ефективність як менеджерів.

  • Рішення можна класифікувати як програмовані та непрограмовані, в залежності від проблеми. Більшість програмованих рішень має прийматися на першому рівні в організації, в той же час як непрограмовані рішення мають прийматися, як правило, топ-менеджерами.

  • Прийняття рішень має розумітися не як мета, а як засіб досягнення організаційних цілей та завдань. Рішення – організаційні реакції на проблеми.

  • Прийняття рішень – багатоетапний процес, в якому реальний вибір – це тільки один етап. Попередні етапи – визначення цілей, проблем, розробка альтернатив, оцінка альтернатив та виконання рішень.

  • На процес прийняття рішень впливає ряд психологічних факторів та факторів середовища. Через різну мораль, сприйняття, характери різні менеджери можуть обирати різні альтернативи в однаковій ситуації.

  • Існує декілька базових моделей процесу прийняття рішень. Раціональна модель прийняття рішень: ідентифікація проблеми; генерування альтернативних рішень, оцінка та обрання рішення, реалізація та оцінка рішення. Нормативна модель прийняття рішень, яка передбачає, що процес прийняття рішень характеризується обмеженою інформативністю, застосуванням певних правил та скорочень. Модель прийняття рішень “смітник”, що передбачає: процес прийняття рішень не йде за якимось чітким алгоритмом. Просто рішення є результатом суміші потоків подій: проблем, їх рішень, учасників та можливостей вибору.

  • Багато непрограмованих рішень приймаються групою. Численні приклади демонструють, що у більшості випадків групові рішення кращі, ніж індивідуальні. Декілька методів (мозковий штурм, метод Дельфі та метод номінальної групи) покращують ефективність групових рішень. Управління колективним прийняттям рішень має бути важливим завданням для менеджерів.

  • В. Врум, Ф.Йеттон у 1973 році розробили модель, яка допомагає менеджеру визначити ступінь залучення групи в процес прийняття рішення. Пізніше модель була вдосконалена А.Яго і отримала назву “модель Врума – Яго”. Модель являє собою так зване “дерево рішень”. Завданням менеджера є просуватись поетапно, даючи відповіді на запитання, які відображені у “дереві рішень”, своєрідно продіагностувати проблему та знайти адекватний стиль її вирішення.

Семінарське заняття «Процес прийняття рішень в організації!»