Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Конспект лекцій_Соціальний потенціал організацій_для заочників.docx
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
306 Кб
Скачать
☆

План заняття:

  1. Поняття та особливості організаційного розвитку.

  2. Організаційні зміни: рушійні сили та сили опору. Готовність організації до змін.

  3. Програма робіт з організаційного розвитку. Інтервенції організаційного розвитку.

Провідна тема для обговорення: «Чи можуть в сучасному суспільстві успішно функціонувати організації, які намагаються утримувати свої основні елементи без істотних змін »

Перелік основних понять:

Організаційні зміни; організаційний розвиток; інновації; опір змінам.

Теми рефератів:

  • Сутність та типи змін в організації. Моделі організаційних змін.

  • Алгоритм впровадження змін в організації.

  • Концепції організаційного розвитку.

  • Життєвий цикл організації.

  • Інновація як процес та її життєвий цикл (зародження, освоєння, дифузія, рутинізація).

  • Причини антиінноваційних реакцій (психологічні, економічні, соціальні).

  • Інтервенції організаційного розвитку.

  • Причини опору змінам в організації.

  • Технології подолання опору змінам в організації.

Тема 13. Організація: соціологічний погляд ззовні. Організаційна екологія. Основні тези лекції:

  • Організація не може існувати в ізоляції від зовнішнього середовища. Адаптація організації до зовнішнього середовища – одна з основних умов виживання організації, від якої залежить і досягнення її мети, і інтеграція, і латентність.

  • Дослідження організаційного оточення повинне включати три основні складові: дослідження структури зовнішнього середовища; виділення системи зв’язків із зовнішнім середовищем та системи зв’язків всередині організації; оцінка та визначення пріоритетних структурних одиниць та найважливіших зв’язків в організаційному оточенні.

  • Структуру організаційного оточення прийнято розглядати на чотирьох рівнях: організаційний домен - найближчий рівень організаційного середовища – ті компоненти зовнішнього середовища, які найбільше впливають на діяльність організації та напряму беруть участь в організаційних процесах: власники, акціонери, інвестори; ринковий рівень – структурні одиниці якого безпосередньо беруть участь в обміні ресурсами із зовнішнім середовищем: банки, партнери, постачальники, замовники, допоміжні частини ринкового середовища, конкуренти, споживачі; інституційний рівень, що включає в себе ті структурні одиниці, які можуть впливати на організацію неринковими методами: контролюючі структури, владні структури, законодавчі державні та місцеві структури, охоронні організації, громадські рухи, засоби масової інформації; загальний або фоновий рівень, що включає в себе технічні досягнення, рівень накопичених знань, освітній рівень, ступінь розвитку соціальних цінностей, рівень домінуючої культури, розвиток комунікацій у суспільстві.

  • Зовнішнє середовище впливає на організацію в двох основних напрямках: через потребу в інформації (тобто потребу адаптуватися до відсутності повної поінформованості, що можна назвати невизначеністю); через потребу в ресурсах (тобто потребу мінімізувати залежність від ресурсів).

  • Невизначеність зовнішнього середовища – це відсутність повної інформації про оточення. Можна припустити, що ця невизначеність має принаймі два параметри: складність зовнішнього середовища (просте середовище/складне середовище) = гетерогенність/гомогенність зовнішніх елементів, пов’язаних з організаційними процедурами + одиничність/множинність факторів організаційного середовища; змінність зовнішнього середовища (змінне/незмінне середовище) = стабільність/варіабельність + ламінарність (зміни йдуть у певному напрямку)/турбулентність (зміни відбуваються хаотично).

  • В сенсі ресурсної залежності організацію розглядають як таку, що залежить від оточення в обмежених ресурсах (матеріальних та фінансових) і як таку, що намагається встановити контроль над джерелами цих ресурсів, щоб мінімізувати залежність від оточення.

  • Важливим завдання будь-якої організації в сенсі адаптації до зовнішнього середовища є розробка та здійснення стратегій організації у стосунках з різними компонентами організаційного оточення. За принципом обміну із зовнішнім середовищем на вході та на виході організації, як правило, розробляють два основних стратегічних напрямки – буферні стратегії та стратегії встановлення взаємозв’язків. До буферних відносять ті стратегії, через які організація намагається максимально ізолювати себе від впливу інших організацій та інститутів (стратегії автономії, стратегії жорсткого контролю, стратегії експансії). До стратегій встановлення взаємозв’язків належить віднести ті стратегії, які ставлять за мету впорядкувати обмінні взаємини організації, розширити межі ділових контактів, завоювати нові сфери впливу у зовнішньому середовищі (стратегії укладання угод, взаємної дифузії, зрощування та злиття).

Семінарське заняття «Організаційне оточення та вплив на нього».