План заняття:

1. Управлінські рішення та їх типологія.

2. Дилеми менеджера при прийнятті управлінських рішень.

3. “Дерево” стилів прийняття управлінських рішень.

Провідна тема для обговорення: «Експертні системи в бізнесі»

Перелік основних понять:

Управління; функції управління; бюрократія; прийняття рішень; програмовані рішення; непрограмовані рішення; раціональна модель прийняття рішень; нормативна модель прийняття рішень; модель прийняття рішень “смітник”; “модель Врума – Яго”.

Теми рефератів:

• Моделі бюрократії за М. Вебером та Р. Мертоном: порівняльний аналіз.

• Типи бюрократії в сучасних організаціях.

• Управлінські ролі керівника в сучасній організації.

• Характеристика етапів управлінського процесу в організації.

Тема 11. Влада та організаційна політика Основні тези лекції:

• Влада визначається як спроможність однієї особи /спільноти, групи, організації/ примусити іншу особу/спільноту, групу, організацію/ зробити те, що їй потрібно.

• Основними компонентами влади є її суб'єкт, об'єкт, засоби (ресурси) і процес, що призводить до руху всі її елементи (механізм і засоби взаємодії суб'єкта і об'єкта).

• Влада — завжди двостороння взаємодія суб'єкта і об'єкта. Влада ніколи не є відносинами лише однієї особи (або органу), якщо не мати на увазі владу людини над собою (але це вже психологічний, а не соціальний феномен). Влада означає відносини залежності між людьми: з одного боку, нав'язування волі когось іншого, з іншого — підкорення їй.

• Умовами реалізації владних відносин є, по-перше, мінімум 2 суб’єкти; по-друге, наказ того, хто здійснює владу, вираз його волі підкріплений можливістю використання санкцій; по-третє, обов’язкове підкорення наказу (якщо його нема – це не влада); по-четверте, суспільні норми, які встановлюють, що той, хто віддає наказ, має таке право, а той, кому ці накази призначені, повинен їх виконувати.

• Для виникнення владних відносин необхідно, щоб суб'єкт, у нашому випадку керівник, мав такі якості, як волю до влади, тобто бажання панувати і готовність брати на себе пов'язану з цим відповідальність, а також компетентність, тобто знання сутності справи, стану і настрою підвладних, уміння використовувати ресурси, мати авторитет.

• Готовність до підкорення підлеглого залежить від низки чинників: від його якостей, висунутих до нього вимог, від засобів впливу, які має суб'єкт влади, тобто керівник, а також від сприйняття керівника підлеглим залежно від наявності (або відсутності) у нього авторитету.

• В організаціях, як у будь-яких інших людських угрупованнях, влада шукає способи своєї легітимізації, що помножує її початкові сили. Вона хоче бути морально виправданою, хоче, щоб їй довіряли, її приймали та підтримували. В силу цього ті, хто знаходиться при владі, намагаються використовувати різні стратегії та практики затвердження власного авторитету. На цьому грунті складаються більш або менш цілісні системи дій, що забезпечують відтворення відносин субординації. Так вибудовуються відносини всередині будь-якої організації. Саме існування ієрархії всередині будь-якої організації не підлягає сумніву, але є різниця у конкретних способах її оформлення. Відносини ієрархії завжди одягнуті у якійсь “одяг”, за яким ми власне і пізнаємо “стиль” організації. Пропонується чотири моделі відносин між керівниками та підлеглими: бюрократизм, патерналізм, фратерналізм та партнерство.

Основні способи організації владних взаємин в організації.

		Тип ієрархії
		Невиразний		Виразний
Характер відносин	Неформальні		Фратерналізм		Патерналізм
	Формальні		Партнерство		Бюрократизм

• Конкретні форми побудови владної ієрархії різняться в залежності від розміру організації, технології виробництва, сфери діяльності, форми власності, соціального складу працівників, а також особистих уподобань менеджерів.

• Френч та Рейвен ввели поняття п’яти типів міжособистісної влади: легітимна, заохочувальна, примусова, експертна та референтна. Ці типи влади можна поділити на дві основні категорії: організаційна та особистісна. Легітимна, заохочувальна та примусова влада приписуються самою організацією, а експертна та референтна влада залежать від особистих якостей людини.

• Легітимна (нормативна) влада полягає у використанні керівником наданих прав в межах виконання своїх повноважень відповідно до посади.

• Заохочувальна влада, тобто влада винагороди передбачає вплив позитивних санкцій, що дає можливість досягнення і розвитку бажаних або усунення небажаних рис у поведінці підлеглих (підвищення зарплати, підвищення на посаді, подяка і т.д.).

• Влада примусу - різновид влади, який полягає у впливі на підлеглих через примус, страх втратити роботу, повагу, захищеність тощо.

• Референтна влада — форма особистої влади, яка виникає у зв'язку з бажанням підлеглих бути схожими на керівника, котрий володіє надзвичайно привабливими для них особистими якостями, вміннями або іншими характеристиками.

• Експертна влада виникає внаслідок високих професійних знань керівника, його компетенції. Підлеглі погоджуються з розпорядженнями такого керівника, оскільки він є справжнім спеціалістом і визнають його перевагу.

• Окрім вище зазначених форм влади, можемо виділити також владу інформації, яка базується на можливостях доступу до необхідної і важливої інформації, вмілому її використанні у взаєминах з особами, на яких чиниться вплив. Також існує таке явище, як влада через участь (залучення) підлеглих до процесів управління. Тут керівник не нав'язує свою волю підлеглим, а просто пропонує їм взяти участь у прийняття та реалізації рішень, тощо.

• В організації влада та вплив можуть бути спрямовані не лише зверху-вниз, а й знизу - вверх. Керівники нижчих рівнів можуть набувати значної влади завдяки власній компетентності, посаді, доступу до інформації та контролю над нею. Деякі з них досягають влади завдяки майстерності переконання та вмінню маніпулювати.

• Класичний аналіз підстав або способів застосування влади дозволяє здійснювати цілеспрямований вибір керівниками організації способів впливу на підлеглих залежно від ситуації, що складається у сфері міжособистісних стосунків.

• Підрозділи в організаціях також набувають та використовують владу, для якої характерна так звана стратегічна випадковість. Стратегічна випадковість – це подія чи діяльність, яка має виключно важливе значення для досягнення завдань організації. Вона включає такі фактори, як подолання невизначеності, центральність та замінність. Подолання невизначеності є надзвичайно важливим для отримання, утримання та застосування влади.

• Іноді індивіди отримують владу завдяки ілюзії її володіння. Експерименти С.Мілграма “з підкоренню авторитету” пов’язані із уявним використанням електричного струму, демонструють, що підкорення можна досягнути завдяки ілюзії влади.

• В усіх організаціях проводиться певна політика, спрямована на отримання, посилення та використання влади й ресурсів, які дозволяють досягнути бажаного результату в умовах розбіжностей стосовно варіантів вибору.

• Г.Мінцберг вводить поняття “політична гра”, прикладами якої можуть служити непідкорення та протидія непідкоренню; використання покровителя; використання коаліції; протистояння лінійних та функціональних керівників; гра типу “виносити сміття з хати”.

• Влада та політика пов’язані з етичними проблемами, особливо, коли використання влади має політичний характер.

_{Семінарське заняття «Організаційна політика та функціонування влади в організації»}