42. Охарактеризуйте спеціальні методи навчання в курсі «Художня культура»

51. Міфологічна традиція Давньої Греції.

Об'єднуючу, формоутворюючу роль для всієї давньогрецької культури грала міфологія. Вона почала складатися ще в крито-мікенський період. Найдавнішими були божества, що втілювали сили природи. Від союзу Геї — землі і Урану — неба з'явилися титани, старшим був Океан, молодшим — Кронос. За міфологією Кронос вирішив помститися своєму батькові за те, що він ув'язнив його братів циклопів у тартарі. Поки Уран спав Кронос наніс йому тяжкого удару(кастрував його) і став царем усіх богів. Діти Кроноса — боги на чолі із Зевсом у суворій сутичці з титанами отримали перемогу і розділили владу над світом.

Гора Олімп вважалася помешканням дванадцяти верховних богів на чолі із Зевсом. Громовержець Зевс став царем богів і людей, Посейдон — морів, джерел і вод, Аїд — похмурого підземного царства. Гера — дружина Зевса — була покровительницею шлюбу і сім'ї, одна сестра Зевса — Деметра — богинею родючості, інша — Гестія — покровительницею домівки. Улюблена дочка Зевса Афіна шанувалася як богиня військової мудрості і мудрості взагалі, вона протегувала знанням і ремеслам.

Згідно з міфом, Афіна з'явилася з голови Зевса у повному бойовому вбранні — у шоломі і панцирі. Богом війни був Арес. Гермес — спочатку бог скотарства і пастухів, пізніше шанувався як вісник олімпійських богів, заступник мандрівників, купців, бог торгівлі, винахідник міри і пастушачої флейти. Артеміда спочатку була богинею родючості і покровительницею тварин і полювання, богинею Місяця, пізніше вона стала покровительницею жіночої цнотливості і охороницею породілля. Аполлон — брат Артеміди, божество сонячного світла, освіти, медицини, мистецтва, що втілюється його супутницями — дев'ятьма музами. Ще одна дочка Зевса — Афродіта, що народилася з піни морської біля острова Кіпр, богиня любові і краси.

З античних зображень Афродіти найвідоміші: Афродіта Кнідська  роботи Праксителя (IV століття до н. е.) і особливо Венера Мілоська (II століття до н. е.), які знаходяться у паризькому Луврі. Чоловіком Афродіти був бог-коваль Гефест. Діоніс — найвеселіший серед богів, заступник виноградарів і виноробів, йому присвячувалися бучливі свята в кінці сільськогосподарського року — Діонісії. Крім олімпійських богів існувала безліч інших (переважно — місцевих, локальних) богів, що мали свої функції.

Боги в уявленні греків володіли людським виглядом, людськими бажаннями, думками, почуттями, навіть людськими вадами і недоліками. Вони суворо карали тих, хто намагався наблизитися до них за красою, розумом і могутністю. Особливе місце займає міф про титана Прометея — захисника людей від свавілля богів. Прометей викрав з Олімпу вогонь і передав його людям, за що Зевс прикував його до скелі і прирік на вічні муки. Крім міфів про богів існували легенди про героїв, найулюбленішим з яких був Геракл, що здійснив дванадцять великих подвигів. Міфи і легенди про богів і героїв складалися у цілі цикли, що стали надалі джерелом сюжетів для літератури, драматургії і скульптур.

Паралельно із міфологією розвивалася культова практика — жертвопринесення і молитви, що проходили у храмах. Кожне місто мало бога — заступника. Афіна вважалася покровительницею Афін. Олімпія була центром поклоніння Зевсу, якому і присвячувалися тут спортивні Олімпійські змагання. Місце головного святилища Аполлона — Дельфи, де знаходився найвідоміший дельфійський оракул (оракул — місце у святилищі, де отримували відповідь божества на задане питання, або саме прорікання божества), як вважали греки тут знаходився відмічений особливим каменем центр Землі.

Людяні, пройняті гармонією образи грецької міфології, стали ґрунтом для розвитку давньогрецького мистецтва. Міфологія давніх греків здійснила вирішальний вплив на формування давньоримської міфології і релігії. В епоху Відродження вона була активно включена в європейський культурний процес. Досі до неї не слабшає і науковий, і пізнавальний, і естетичний інтерес.

55. Характеристика мистецтва арабського регіону.

Іслам (від арабського «покірність», «присвячення життя Богові») є однією з найпоширеніших релігій світу. Мусуль­манські громади діють більш як у 120 країнах. У 28 країнах іслам визнаний державною релігією. Серед них Кувейт, Єгипет, Ірак, Іран, Марокко, Пакистан, Саудівська Аравія та ін.

Догматика (вчення) ісламу відбиває віру в єдиного бога - Аллаха, його анге­лів, священні книги, пророцтва, судний день, обраність.

Каліграфія та орнамент ­декоративні форми уявлень про неви­черпну, безмежну розмаїтість та красу створеного Аллахом світу - стали під­ґрунтям художньої творчості мусульман. Коран не забороняв зображення людей і тварин, проте Мухаммед не схвалював художників, які вдавалися до таких об­разів.

Однією з найкрасивіших та найзагадковіших пам'яток ісламської архітектури є славнозвісний мавзолей Тадж-Махал (бл. 1630-1652) в індійському місті Аг­ра, про який докладніше ми розповімо у розділі «Індійський культурний регіон».

Живопис у мусульманському мистец­тві репрезентований мініатюрами до ма­нускриптів, які є невід'ємною частиною книги. Тематика може бути різною: нау­кові праці, епос, легенди, історичні тек­сти. З «легендарних» збірок найпопу-лярнішими є твори перського поета Фір­доусі (відома «Шахнаме» - «Книга ца­рів») та азербайджанського Нізамі, які почали ілюструвати в Ірані з 1200 р. Найвідомішими серед художників були Ахмед Муса та його учень Шамс-аль-Дін, пізніше - Реза Аббасі. Ок­ремий досить поширений жанр - генеа­логії султанів, історичні тексти, які міс­тили епізоди всесвітньої історії.

Унікальним явищем мусульманської культури є арабеска - так європейці на­зивали характерний для арабського та іранського мистецтва складний візеру­нок, створений за допомогою точного ма­тематичного розрахунку. Арабеска побу­дована на повторенні та помноженні од­ного чи кількох елементів візерунка - ге­ометричних фігур, рослинних мотивів. Це ніби безмежність Всесвіту, що проті­кає у заданому ритмі, рух якої може бу­ти зупинено або продовжено у будь-якій точці. В малюнок арабески можуть бути вплетені написи, зображення тварин, птахів, людей і фантастичних істот. Та­кий орнамент фактично виключає тло: один візерунок, вписаний в інший, щіль­но заповнює всю поверхню. Немає жод­ної принципової відмінності між орна­ментальними композиціями на стіні бу­динку чи килимі, на обкладинці рукопи­су чи керамічному або ювелірному виро­бі. Цей принцип європейці назвали «бо­язнь порожнечі».

Без сумніву можна сказати, що з усіх видів мистецтва, пов'язаних з ісламською традицією, найбільшу славу здобуло тво­рення килимів. Це ремесло сягає корін­ням у глибоку давнину, про що свідчать згадка в тексті Біблії та найдавніший із тих, що збереглися, зразок (датується VI-V ст. до н. е.). Килими, що замінили циновки та шкури тварин у шатрах кочо­виків, потроху стають складнішими, їх починають ткати в різних районах Ту­реччини, Кавказу, Персії, в Центральній Азії, Індії. Давні мануфактури існували також в Іспанії, Північній Африці та Єгипті. Здебільшого килими робили з вовни, а найвишуканіші - із шовку. До кінця XIX ст. в килимарстві використо­вувалися натуральні барвники (тварин­ного та рослинного походження). Основ­ні типи килимів (турецький та пер­ський) відрізняються один від одного.

У турецьких (кавказьких, централь­ноазіатських) килимах використовувався переважно геометричний орнамент. Час­то малюнок будували на повторенні пев­них мотивів, форма й розміри яких мог­ли змінюватися.

На перських килимах ткали здебіль­шого квіткові орнаменти (траплялися та­кож сцени полювання), які вирізнялися різноманітністю кольорової гами та ре­тельністю виконання.

Основи музичної культури країн Арабського Сходу були закладені в давніх арабських цивілізаціях, для яких велике значення мала храмова му­зика.

Провідне місце в арабській культурі посідала вокальна музика, високо ціну­валося мистецтво імпровізації. Відомий історичний факт: один із арабських му­зикантів Зір'яб знав понад 10 000 ме­лодій. (На відміну від античної та ін­ших культур у арабів не спостерігаємо традиційного синтезу мистецтв: співу, танцю, декламації, мімічної гри, інстру­ментального супроводу.)

У ІХ-Х ст. у Багдаді працювала група вчених-музикантів на чолі з уні­версальним дослідником Аль-Фарабі. Він написав великий трактат про музику, а Аль-Ісфахані склав істо­рію арабської музики у 21 томі. До наших днів збереглися й інші тракта­ти, а також записи одноголосних ме­лодичних наспівів. Музична творчість розвивалася усно, не фіксовано, віль­но, хоча давнім арабам був відомий і її запис.

У період поширення ісламу склалася культова музика, головними формами якої були азан - щоденне п'ятиразове запрошення до молитви - своєрідні му­зичні прелюдії (у сучасних містах на­віть радіофіковані) і тиляв - розспів сур Корану соло або хором в унісон без інструментального супроводу (в мечеті або вдома). Ці пісні уславлювали про­рока Мухаммеда.

Упродовж багатовікової еволюції культова музика мусульман не зазнала істотних змін.

Головними ознаками були мелодична і ритмічна імпровізаційність, усність (жодна з існуючих систем нота­ції не могла передати образний зміст до кінця, адекватно розкрити філігранне нюансування східного музичного інто­нування).

Вершина східного музичного професіоналізму – макамат – музичне явище, що формувалося протягом віків на величезній території Близького Сходу, Середньої Азії. Для арабської(іранської, турецької)професійної музики найхарактернішим поняттям є макам (позиція пальців на грифі струнного інструмента) – своєрідний принцип розгортання музичної думки, водночас і канон, і свобода, і модель, і її авторська версія.

Витончена орнаментика музики нага­дує поліфонію відтінків килимових візе­рунків, складну вишуканість і декора­тивність архітектурних споруд.

Величезного поширення в арабських країнах набуває струнний смичковий інструмент на зразок лютні, що дістав назву ребаб-аль-шаїр. Він став прабать­ком не тільки арабської скрипки, а й єв­ропейських віол. Ребаб виготовляється з дерева або шкаралупи кокосового го­ріха; дека (верхня частина корпусу струнного інструмента) для посилення звучання натягнених над нею струн об­тягується шкірою риб або баранів, стру­ни та смичок виробляються з кінського волосу.

Провідний духовий інструмент най здавна був улюбленим у пастухів.

Із струнних інструментів поширилися арфа, цитра. Витонченим інструментом для вишуканої аудиторії вважали араб­ську чотири-, а пізніше - п'ятиструнну лютню.

Володіння майстерністю гри на інс­трументах під час супроводу танців, об­рядів - давня традиція, а ударником на Арабському Сході може бути кожний, навіть дитина.

У 1970 р. у Багдаді було створено Всеарабську академію музики.

56. Оцінування учнів в процесі вивчення ХК

Рівні навчальних досягнень	Бали	Критерії оцінювання навчальних досягнень учнів
І. Початковий	1	Учень сприймає та відтворює тематичний матеріал з художньої культури на частковому рівні, однозначно його характеризує, демонструє недостатньо сформоване художнє мислення, елементарні навички та уміння у художньо-практичній діяльності.
	2	Учень володіє незначною частиною тематичного матеріалу з художньої культури, демонструє недостатньо сформований рівень сприймання мистецьких творів, виявляє певні творчі вміння інтерпретувати культурно – мистецькі явища, володіє незначною частиною спеціальної термінології; словниковий запас в основному дозволяє викласти думку на елементарному рівні.
	3	Учень здатний сприймати та інтерпретувати окремі художньо-культурні явища, знає незначну частину тематичного матеріалу, послуговуючись обмеженим термінологічним та словниковим запасом.
ІІ. Середній	4	Учень здатний сприймати та інтерпретувати культурно-мистецькі явища на репродуктивному рівні, не завжди розуміє художньо – образної сфери мистецьких творів; застосування знань та термінологічного запасу на практиці задовільне.
	5	Учень володіє знаннями та вміннями, які дають змогу інтерпретувати окремі культурно – мистецькі явища, недостатньо вміє сприймати, інтерпретувати мистецькі твори, які вимагають абстрактного мислення; виявляє недостатні знання спеціальної термінології; словниковий запас небагатий.
	6	Учень може сприймати та інтерпретувати значну частину тематичного матеріалу з художньої культури, але має недостатньо сформоване художнє мислення, не завжди послідовно та логічно характеризує окремі мистецькі твори, потребує уточнень і додаткових запитань; учень виявляє знання і розуміння основних тематичних положень, але не завжди вміє самостійно зробити аналіз культурно – мистецьких явищ, порівняння та висновки.
ІІІ. Достатній	7	Учень здатний сприймати та інтерпретувати художньо-культурні явища, не завжди робить переконливі висновки, не завжди послідовно викладає своє думки. Допускає термінологічні помилки; володіє основним програмно-тематичним матеріалом, але знання недостатньо стійкі; спостерігаються помітні позитивні зміни у художній діяльності учня.
	8	Учень уміє сприймати і відтворювати окремі художньо-культурні явища, досить повно характеризує художньо-образний зміст мистецьких творів, але демонструє стандартне мислення, бракує власних висновків, асоціацій, узагальнень, не завжди вміє поєднати своєрідність художніх образів та життєвих явищ; учень не завжди володіє спеціальною термінологією під час інтерпретації культурно-мистецьких явищ.
	9	Учень виявляє достатнє засвоєння тематичного матеріалу з художньої культури, але допускає несуттєві неточності у використанні спеціальної термінології, що потребують зауваження чи коригування, трапляються поодинокі недоліки в інтерпретації мистецьких творів і мовленнєвому оформленні власних роздумів щодо культурно - мистецьких явищ; не завжди самостійно може систематизувати та узагальнювати тематичний матеріал.
ІV. Високий	10	Учень має міцні інтегровані знання, виявляючи їх усвідомлення, але, аналізуючи художньо-культурні явища, допускає неточність формулювань та використання спеціальної термінології, не завжди обґрунтовано може довести власну думку щодо мистецьких творів, самостійно інтерпретувати їх зміст. Вказані неточності може виправляти самостійно.
	11	Учень володіє тематичним матеріалом з художньої культури у межах програми, вміє використовувати набуті знання, уміння і здібності у нових інтегрованих художньо-творчих завданнях, виявляє знання спеціальної термінології, їх усвідомлення та міцність, уміння систематизувати, узагальнювати, інтерпретувати культурно – мистецькі явища у їх взаємозв’язках, асоціювати їх з життєвими явищами.
	12	Учень має ґрунтовні, усвідомлені знання з художньої культури, здатний систематизувати, узагальнювати, сприймати та інтерпретувати інтегровані художньо – культурні явища на основі взаємодії різних видів мистецтв, широко застосовувати асоціативні зв’язки між художніми творами та життєвими явищами. Учень свідомо використовує спеціальну термінологію у роздумах, висновках та узагальненнях щодо художніх образів, пропонує нетипові, цікаві варіанти інтерпретації художньо-культурних явищ; рівень художньо –творчого мислення, світопізнання і світовідчуття високий; самостійно використовує набуті знання, вміння та здібності в художній діяльності.