29. Латиноамериканська архітектура.

Архітектура- (від грецького архітектор – головний будівничий, зодчий) – це мистецтво проектувати й будувати споруди та їх комплекси, для задоволення матеріальних і духовних потреб людини. Архітектура має систему видів: об’ємна (житлові будинки, заводи, навчальні заклади, фонтани та ін.), містобудівельна (с реконструкція старих міст, селищ, інших населених пунктів), ландшафтна ( сади, парки, сквери, бульвари). На розвиток латиноамериканської архітектури вплинуло стиль бароко в поєднанні з традиціями до колоніального періоду і позначилося декоративною насиченістю. Розвиток капіталізму в другій половині 19 ст. – на початку 20 ст. супроводжувався будівництвом багатоповерхових житлових, так званих прибуткових будинків, різних промислових і транспортних споруд ( заводів, елеваторів, вокзалів, ангарів, гаражів), нових за типом громадських закладів ( театрів, музеїв, лікарень, лазень, шкіл), а також критих ринків, банків, бірж тощо. В Америці це так звані хмарочоси., де з’єднувалися різні матеріали метал, скло, залізобетон. Згодом це привело до появи стилю модерн, що означає новітній, сучасний – напрям у американському мистецтві, переважно в архітектурі, образотворчому мистецтві кінця 19-початку 20 ст. Основними його елементами є використання синусоїдних ліній, стилізованих квітів, язиків полум’я. Найвідомішим латиноамериканським архітектором в цьому напрямку був Антонес Гауді ( родом з Бразилії), який створював неперевершені дива архітектури. Хвилясті лінії фасаду дарують відчуття легкості і руху, вони ніби рухаються. У ХХ ст.. технічний прогрес і прагнення до практичної віддачі зумовили в Латинській Америці виникнення конструктивізму (нова архітектура) і так званої органічної архітектури ( творчість Ф. Райта ).

32.Одним із найважливіших понять у мистецтві є художній образ, який поєднує реальний світ і творчий задум митця. Художній образ – особливий спосіб відтворення життя, в якому переломлюється власний світ почуттів і переживань художника. У художньому образі автор не просто відтворює побачене чи почуте, а й створює за допомогою слів, кольору, звуків або пластичної форми ще одну дійсність. Образ може бути простим, зрозумілим – реалістичним, а може бути й дуже складним, ґрунтуватися на символічному рішенні митця. Відповідно простежується певна естетична логіка становлення, розвитку і формування художнього образу в свідомості митця. Дослідники в галузі художньої творчості розрізняють певні етапи становлення художнього образу:

- формування художнього задума;

- реалізація задуму художньою мовою твору;

- художнє сприйняття закінченого твору як цілісної закінченої образної системи.

Така послідовність показує творче відтворення життя і суспільно-перетворююче значення художніх образів. У кожному виді мистецтва, незважаючи на те, що вони відрізняються способом відображення життя, характером матеріалу і формами впливу на людей, художній образ містить естетичні риси і властивості, які притаманні всім видам мистецтва: взаємозв'язок правдивості та умовності, багатозначущості й недомовленості, об'єктивного та суб'єктивного, емоційного та раціонального, типового та індивідуального. Розглянемо ці властивості докладніше.

Правдивість та умовність - це один з найважливіших факторів художньо-образного відтворення життя. З давніх часів люди намагалися з'ясувати, наскільки твори мистецтва повинні бути схожими на життя. У старовинній античній легенді розповідається про змагання двох живописців - Зевкіса і Паррасія, які намагались визначити, хто з них більше талановитий. Кожний задумав вразити людей чимось незвичайним. Один з них так намалював кисть винограду, що птахи прилітали і дзьобали ягоди. Другий на картині зобразив завісу і зробив це так майстерно, що суперник, коли прийшов подивитись на його роботу, намагався скинути її. Перемогу присудили другому живописцю, оскільки «обманути» художника важче, ніж птахів.

Оскільки мистецтво повністю не відбиває життя, воно тим самим характеризується умовністю. Тобто люди, які сприймають мистецтво, мов би домовляються ототожнювати його образи з дійсністю.

Умовність в мистецтві - це зміна звичних форм предметів і явищ за волею митця, а також те, що не зустрічається у житті. Умовність проявляється в природі художнього простору, часу, грі акторів. Так, у давньогрецькому театрі існувало безліч різних умовностей. Наприклад, герої трагедії діяли протягом багатьох років, в той час як спектакль на відкритому повітрі продовжувався не більше одного дня; актори одягали маски, ходили на котурнах, промовляли віршований текст, а їх дії коментував хор. Приймаючи всі умовності цього театрального видовища, глядачі тим не менш захоплювались мужністю героїв, їх вмінням протистояти долі та стихії.

Кінематограф, театр, література належать до зображально-виражальних видів мистецтва. Особливо тут виділяється поезія, яка може бути і музикальною, і живописною, оскільки діапазон її можливостей і за­собів виразності надзвичайно широкий і багатий.

Художньо-образне мислення розкривається через об'єктивність і суб'єктивність. Об'єктивне в образі - це те, що йде від дійсності і зв'язане з відтворенням картин, конфліктів, характерів. У талановитих творах за образами дійсності завжди можна відчути думки і відчуття автора. Суб'єктивне проявляється завдяки авторській свідомості, особистим рисам і особливостям митця. Суб'єктивність є природною рисою кожної людини, її індивідуального бачення життя, а суб'єктивність художника передбачає розвинену, неповторну індивідуальність. Тому кожний твір мистецтва - це розкрите серце автора. В образі відображається не лише дійсність, перероблена творчою уявою митця, а й особливе ставлення автора до зображуваного, усе багатство особистості творця, тобто, з одного боку, кожний видатний художник являє собою неповторну індивідуальність, а з іншого - він втілює думки, відчуття і настрої свого суспільства. Такий прояв суб'єктивного, творчого начала є особливо цінним для мистецтва.

Своєрідність художнього образу проявляється також у поєднанні емоційного і раціонального, тобто почуттів і думок і автора. Кожний великий твір пронизують значні почуття, а думки виражаються через емоції. Почуття та емоції заглиблюють автора в особливе, неповторне. Взагалі роль емоцій у мистецтві, у творчій діяльності є надзвичайною, емоційність зумовлена самою природою художнього образу, який може існувати лише завдяки авторській пристрасності, любові, гніву, захопленню. Почуття становить внутрішній стрижень художнього образу, необхідну частину його змісту.

Однак плідна робота в мистецтві неможлива лише на основі почуттів та емоцій. Кожний великий майстер виступає в своїх творах мислителем. Він прагне до глибокого проникнення в духовний світ людини, до аналізу філософських, соціальних, етичних ідей і проблем. У зв'язку з цим Л. Виготський зазначав, що «емоції мистецтва - це розумні емоції». Інша справа, що у художньому мисленні понятійні, раціональні аспекти мов би згортаються і на перший план виходить споглядання і почуття.

Типове та індивідуальне. Художній образ завжди виступає органічною єдністю загального та індивідуального. В мистецтві загальне, найбільш суттєве проявляється як типове, тому важливого значення в ньому набуває типізація - художнє узагальнення. Мистецтво відтворює певні події і явища, в яких проявляються закономірні й типові риси. Типовість як вираження суті життя в неповторній індивідуальній формі є важливою властивістю будь-якого реалістичного художнього твору. Для створення образів - типів у мистецтві іноді звертаються до прототипів у реальному житті. Загальновідомо, що прообразом Наталії Ростової у романі «Війна і мир» Л. Толстого стала сестра його дружини, яка часто приїжджала до них у Ясну Поляну. Певні типи відтворені у романах М. Лєрмонтова «Герой нашого часу», О. Пушкіна «Євгеній Онєгін», на картинах М. Перова «Селянин з уздечкою», В. Тропініна «Дівчина з Поділля» та багатьох інших творах вітчизняного та світового мистецтва.

Особливістю художніх образів є також багатозначущість і недомовленіть. Видатні образи завжди багатопланові: вони містять безліч думок, які є актуальними для різних поколінь, а кожна епоха дає їм власну інтерпретацію. Безсмертні шедеври Гомера й Пушкіна, Мікельанджело й Рубльова, Моцарта й Чайковського, Прокофьєва і Шостаковича жили і залишаються жити у наступних поколіннях інтерпретаторів їх творчості.. Тут варто відзначити, що різні трактування є правомірними і можуть виявлятись У нових інтерпретаціях.

Разом з тим характерною рисою і художнього образу можна вважати недомовленість. Саме ця особливість образу робить читача або глядача активним, а сам процес сприймання перетворює на співтворчість. Митець змушує нас домислювати, додумувати, домальовувати в уяві сюжет. Таке домислення не є довільним, оскільки тому, хто сприймає, подається інформація для роздумів і програма переосмислення цієї інформації.