9. Музично - естетичне виховання в Києво – Могилянській академії.

Кращі надбання братських шкіл знайшли своє продовження у Києво - Могилянській академії, яка вважалася найкращим закладом освіти Європи. Риторика, музика, живопис були обов’язковими предметами і вивчались разом з філософськими та природничими науками, маючи сильний вплив на формування духовних і світоглядних позицій академістів. Навчання музики розпочиналось з першого класу і тривало увесь термін навчання (12 років). При цьому особлива увага приділялась хоровому співу. Згідно історичним свідченням в Академії було близько 15 хорів, але головними були академічний та монастирський хори. Крім хорового співу студенти навчались інструментальному виконавству. Спочатку гра на музичних інструментах, а потім гра в оркестрі. Серед народних пісень провідними були думи й історичні пісні, в яких оспівували видатні віхи в історії народу, героїчні подвиги козацьких ватажків, народних месників тощо. Найпопулярнішим був образ козака Мамая – вмілого воїна і вправного бандуриста. Також розвивалися вертеп, ляльковий театр, вистави якого відбувались на невеличкій сцені двоповерховій скрині. На верхньому поверсі показували релігійну різдвяну драму, а на нижньому комедії. Також серед студентів користувався популярністю академічний театр, в якому ставились трагікомедії. П’єси писали вчителі піїтики, які щорічно під час травневих канікул готували зі студентами театральні вистави. Отже, в стінах Академії студенти набували глибокої мистецької освіти, що позначалось на їх духовному та професійному розвитку. За зразком цього навчального закладу в Україні організовувалися колегіуми в Чернігові, Харкові, Ніжині, Переяславі та інших містах України.

17 Засоби художньої виразності у живопису.

Живопис – один із основних видів образотворчого мистецтва, важливим засобом художнього виразу якого є колір.

Живописець – художник, який працює фарбами на полотні, дошці, картоні, папері. Слово „живопис” означає „живо писати”, тобто писати життя, тому правильно говорити, що художник „пише фарбами”, а не малює.

Твори живопису створюються за допомогою фарб (масляні, водяні, воскові, клейові тощо) які наносять на поверхню полотна, штукатурки, керамічної поверхні і т. п.

Залежно від того які фарби використовує художник розрізняють масляний живопис, темперний живопис, акварельний живопис, живопис гуашшю. Художньо-естетична виразність ідеї твору досягається за допомогою колориту, що дозволяє співвідношенням кольорів наочно виявити мальовниче багатство навколишньої дійсності, емоціонально-психологічний настрій реалій. Велику роль грає композиція, яка у співвідношенні фігур, кольорових тонів, зумовлює побудову драматичної дії, розкриває задум, ідею твору. Наприклад, композиція полотна Рембрандта „Нічний дозор”, картини Ф. Решетнікова „Знову двійка”.

Важливі додаткові засоби емоціонального впливу живопису – світлотіньове моделювання об’ємної форми, використання законів лінійної та повітряної перспективи, ритму, тональних градацій світла. Велике значення у живопису належить професійному досвіду художника, його умінню використовувати виразні прийоми живопису (багатошаровий і одношаровий живопис), фактуру поверхні твору мистецтва, пластичних якостей мазків тощо. Яскраві приклади професійної майстерності в історії живопису – це твори художників Відродження з їх безліччю способів прийомів лесувального живопису (нанесення тонких, прозорих шарів фарби), бездоганне використання технічних можливостей матеріалів у давньоруському монументальному живописі, іконопису, виразність фактурної поверхні творів Веласкаса, І. Репіна, Ван Гога, П. Коріна і т. д.

Багатовіковий розвиток людського суспільства і культури сприяло виникненню та подальшій еволюції багатьох видів і жанрів живопису.

Монументальне мистецтво це розпис і фреска, енкаустичний (восковий) живопис, мозаїка і вітраж.

Монументальний живопис – вид живопису, основним призначенням якого є оздоблення архітектури (інтер’єру та екстер’єру). Відіграє важливу роль у розкритті ідейно-образного змісту архітектурної споруди.

У перекладі з італійської мови „фреско” означає „свіжий”. Фрески пишуть по свіжій , сирій штукатурці фарбами, розведеними на чистій або вапняній воді. Писати потрібно дуже швидко, поки шар штукатурки не встиг засохнути. Висихаючи, штукатурка намертво з’єднується з барвистим шаром. Цією технікою захоплювались давньоруські майстри.

Мозаїка це картини складені з дрібних шматочків (квадратиків, трикутників інших геометричних форм) особливого непрозорого скла – смальти, або кольорових каменів, мармуру.

Вітраж це орнамент, сюжетна декоративна композиція на вікні, дверях, перегородці у вигляді самостійного панно із скла або іншого матеріалу, що пропускає світло.

Станковий живопис – вид образотворчого мистецтва, твори якого виконуються на станку (мольберті) за допомогою фарб на твердій основі і мають самостійне значення. Станковий живопис відображає зримі явища навколишнього світу, показує розгорнуту картину життя суспільства, розкриває внутрішній світ людини.

Станковий живопис бере початок з Київської Русі, коли церкви та храми прикрашали іконами. У ті часи живопис виконували на дерев’яних дошках і найпоширенішим був іконопис. Більш зручну основу – полотно для живопису винайшли в Європі у ХІV столітті. Щоб полотно було рівним та гладеньким, його натягували на підрамник – дерев’яний каркас. Це дозволило писати картини різних розмірів, їх можна було згортати в рулони, зберігати у такому вигляді, перевозити. Виникнення станкового живопису дозволило людям збирати картини – так виникли власні колекції, галереї, музеї.

Мініатюра – твір мистецтва малих розмірів з особливо ретельним і тонким виконанням. Виконуються ці маленькі картинки на папері, металі, кістці, фарфорі, дереві. Назва походить від лат. „мініум” – „кіноварь”, „сурик”, тобто фарби, якими колись у давнину прикрашали рукописні книги, де було особливо багато мініатюр. Такої тонкої роботи вимагали портретні мініатюри, бо їх малювали на медальйонах, табакерках, годинниках, браслетах, шкатулках. Особливий вид мініатюри – живопис на лакових виробах. Вишуканими по тонкості письма та багатству деталей прославилось село Палех. Це розпис чорного фону коробочки, шкатулки яскравими фарбами з позолотою.

Жанри образотворчого мистецтва: історичний, батальний, казковий, побутовий, анімалістичний, міфологічний, біблійний, та його різновиди: пейзажний, портретний, натюрморт.

Натюрморт – (фр. „мертва натура”) – жанр образотворчого мистецтва, образне творення світу через зображення різних речей: овочів, фруктів, квітів, посуду, іграшок, побутових предметів, речей які належать людям, чиє життя вони прикрашають, розповідають про людей.

Портрет – зображення конкретної людини або групи людей.

Парадний портрет зображає людину у момент її торжества, тріумфу.

Камерний портрет („камера” на лат. „кімната”) розкриває нам внутрішній світ людини, часто невідомої. Поза моделі невимушена, вона навіть не підозрює, що її малюють.

Автопортретом називають зображення художником самого себе.

Пейзаж – (фр. місцевість) – жанр образотворчого мистецтва, зображення у творах мистецтва дикої або зміненої людиною природи.